Вірбулевська О.В., Пономаренко А.А., Вірбулевська І.Ф.

Кременчуцький національний університет імені М. Остроградського

Зарубіжний досвід медичного страхування

Медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров'я з будь-якої причини. Воно пов'язане з компенсацією витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги та інших витрат, пов'язаних із підтримкою здоров'я, а саме: з відвідуванням лікарів та амбулаторним ліку­ванням, придбанням медикаментів, лікуванням у стаціонарі, отриманням сто­матологічних послуг, вживанням профілактичних та оздоровчих заходів [1].

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, є Німеччина. На сьогодні в Німеччині є два види медично­го страхування: державне і приватне. Державне медичне страхування Німеч­чини є загальнообов'язковим. Тобто кожен найманий працівник, а також осо­би, які навчаються на виробництві, підлягають обов'язковому державному медичному страхуванню і мають бути членами однієї з вільно обраних ними державних лікарняних кас. За певних умов обов'язковому дер­жавному медичному страхуванню підлягають особи, які отримують допомо­гу з безробіття, працівники сільського і лісового госпо­дарства та члени їх сімей, особи, які займаються мистецькою діяльністю, сту­денти, пенсіонери тощо.

Великобританія використовує для громадян країни майже виключно систему бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його державний характер з високою мірою централізації управління. Бюджетна схема передбачає фінансування охорони здоров'я із загальних податкових надходжень до державного бюджету та охоплює всі категорії населення. При цьому основна частина медичних установ належить державі, управління здійснюють центральні та місцеві органи влади за ієрархічним принципом. Система Національної служби охорони здоров'я Великобрита­нії, заснована переважно на державному фінансуванні та спрямована на здійснення повноцінної медичної допомоги, доступної кожному громадяни­нові без винятку. Система медичного страхування також приєднана до придбання медичної допомоги. Приватне медичне страхування у Великій Британії охоплює пере­важно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною служ­бою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням охоплено понад 13 % населення.

На потреби охорони здоров'я в Канаді сьогодні витрачається 1/3 місцевих бюджетів провінцій. Пацієнти теж сплачують вартість окремих медичних послуг. Але у тих випадках, коли останні включені в плани охоро­ни здоров'я на рівні провінцій, пацієнт не бере участі в їх оплаті - всю вар­тість застрахованих послуг відшкодовують уряди провінцій. Згідно з ка­надським Законом про охорону здоров'я, гарантії безкош­товного медичного обслуговування поширюються тільки на застраховані ви­ди послуг. Тобто медичне обслуговування канадців фінансується через за­гальне оподаткування, страхові внески й оплату готівкою.

Також ефективною системою медичного страхування, на думку фахів­ців, є ізраїльська. Близько 96% населення Ізраїлю застраховані й отримують медичну допомогу в рамках чотирьох лікарняних кас. Майже половину всіх витрат на медичну допомогу фінансують споживачі. Внески роботодавців становлять 30%. Крім охоплення страхуванням основних медичних послуг, кожна з кас забезпечує додаткове медичне страхування, що передбачає дов­готривале лікування в стаціонарі і профілактичні служби, підвищений ком­форт, знижки на ліки, залучення провідних спеціалістів для проведення об­стежень та операцій [2].

У США діє система медичного страхування, що базується на сполученні центрального страхового фонду з мережею місцевих незалежних страхових організацій. Кошти акумулюються у центральному фонді, що не виконує адміністративних функцій, а потім розділяються між страховими організаціями на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в США у частині програм "Медікер" та "Медікейт". Ці системи обіймають по­над 20 % населення, групове страхування за місцем роботи становить 58 % та добровільне медичне страхування не за місцем роботи - 2 %. Близько 15 % населення не мають доступу до медичного страхування: це малозабезпечені, безробітні, безпритульні та члени сімей працівників підприємств, що не за­безпечуються системою медичного страхування. Найширше медичним страхуванням охоплені робітники промисловості, державні службовці, члени профспілок, робітники, які працюють повний робочий день. Втрата робочого місця авто­матично призводить до втрати медичної страховки. Таким чином, у США медичне страхування тісно пов'язане з трудо­вою діяльністю.

Приватні страхові компанії США проводять добровільне медичне страхування, що забезпечує оплату госпіталі­зації або лікарської амбулаторної допомоги та медичних послуг для клієнтів, які проживають у цьому районі. Сьогодні діють чисельні асоціації цих това­риств, що платять за всі види медичної допомоги [2].

Отже, нагромаджений багаторічний світовий досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем медичного страхування. Вважаємо, що за умов несформованого механізму медичного стра­хування в Україні, для забезпечення високої якості страхових послуг в Україні необхідне впровадження закордонного досвіду, зок­рема ізраїльського досвіду у галузі медичного страхування.

Література:

1. Бучкевич М.М. Досвід медичного страхування у зарубіжних країнах/М.Бучкевич//Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.10. – С. 178-184.

2. Приказюк Н.В. Система медичного страхування: зарубіжний досвід та особливості організації в Україні/Н.В. Приказюк//Сучасні питання економіки і права: зб. наук. праць. – 2011. – Вип. 1. – С. 53-59.