Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Шафранська Т.Ю., Кобзар О.О.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Особливості інноваційної діяльності в Україні

Характерною рисою ХХІ століття є поглиблення інтеграційних процесів в усіх галузях економіки та науково-технічного прогресу. Розвиток країни неможливий без всебічного та постійного використання нововведень, перетворення наукових знань у технології та науково-технічні розробки для виробництва.

Проблемам інноваційної діяльності присвячені дослідження відомих учених-економістів: Ю. Бажала, Б. Литвина, А. Гойка, П. Беленького, В. Беренса, Г. Бірмана, В. Власової, О. Водачкової, В. Геєця, та ін. Проте чимало питань удосконалення організаційно-економічного механізму активізації інноваційної діяльності й досі залишаються невисвітленими і потребують теоретичного, методичного та практичного вирішення.

Стан інноваційної діяльності в Україні характеризується все ще низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. За підіндексом «Інновації» у 2012 р. Україна посіла лише 74 місце серед 142 країн. За часткою інноваційних підприємств Україна значно поступається розвиненим країнам. Так, у 2011 році інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1679 підприємства або 16,2 % загальної кількості промислових підприємств, у 2012 році – відповідно 1758 підприємства або 17,4 %, що свідчить про поступове пожвавлення інноваційної діяльності у посткризовий період. За технологічними рівнями найбільша кількість інноваційно-активних підприємств зосереджена у середньотехнологічному секторі (45,3%), найменша - у низькотехнологічному (14,8%); на високотехнологічний сектор припадає 20,6% від кількості обстежених відповідних промислових підприємств. Натомість у 2011 р. найбільша частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, припадала на високотехнологічний сектор (35,8%), найменша – низькотехнологічний (13,6%). 
Не формує підґрунтя для довгострокового сталого розвитку негативна динаміка кількості впроваджених маловідходних та ресурсозберігаючих нових технологічних процесів: у 2012 р. у порівнянні з попереднім роком спостерігається зменшення на 20 % . Крім того, наразі в Україні не існує дієвого механізму забезпечення впровадження завершених науково-технічних розробок і технологій, що виконуються за рахунок бюджетних коштів, у промислове виробництво. Відтак, стан інноваційної діяльності залишається складним і потребує прийняття активних стимулювальних заходів з боку держави. 
У Програмі економічних реформ на 2010—2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» визначено за мету збільшення частки інноваційно активних промислових підприємств з 10,7 % до 25 %, підвищення наукоємності ВВП з 0,95 % до 1,5 %. Особливим пріоритетом України проголошено гармонійний розвиток людського потенціалу, економіки і природного середовища держави. Визначені наступні стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні:

- модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

- машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

- нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

- вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

- високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

- транспортні системи: будівництво і реконструкція;

- охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

- розвиток інноваційної культури суспільства.

Для досягнення поставлених цілей необхідна певна державна політика у вигляді прямої фінансової підтримки та податкових стимулів для суб’єктів інноваційної діяльності. Для структурної трансформації економіки відповідно до вимог інноваційної моделі необхідно, насамперед, створити нову структуру державного замовлення, в якому високотехнологічна інноваційна продукція повинна займати чільне місце. При цьому доцільно запровадити окреме державне замовлення на інноваційну продукцію. Частку витрат на НДДКР в Україні слід збільшувати насамперед за рахунок зростання асигнувань приватного сектору; подальшої вертикальної та горизонтальної координації інноваційної політики; внесення вітчизняної частки у фінансування міжнародних проектів НДДКР, які виконують за програмами Європейського Союзу.

Отже, модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна політика може стати реальним полем для багатогранної співпраці держави і бізнесу.