Экономические науки.

Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

 

Матвієнко М.І., Перебийніс С.О.

Севастопольський національний технічний університет, Україна

Моделі державного регулювання фондового ринку

 

Еволюція національних систем ринкових відносин зумовила диференці­ацію типів державного регулювання фондового ринку. Узагальнюючи теоре­тичні дослідження американських вчених Т. Фрея, А. Шляйфера, Р. Виш­нього [1], які запропонували три основних типи умов розвитку бізнесу в перехідних економіках, на основі використання методу аналогій виділимо три моделі державного регулювання фондового ринку:

1) Модель «незрімої руки» (invisiblehandview, IHV), в якій, на погляд  Дж.Хопкіна й А. Родрігеса-Поса, оптимальний рівень державного втручання не дорівнює нулю. Всупереч принципу «laissezfaire» А. Сміта, держава розробляє правила гри на фондовому та позабіржовому ринках, особливо в межах обов’язкового розкриття фінансової інформації, за допомогою законо­давства захищає права акціонерів, створює умови для зростання капіталізації підприємств.

Система державного регулювання ринку цінних паперів за даної моделі, як правило, трирівнева й включає рівень наднаціонального регулювання, рі­вень національного законодавства та державні органи вторинного регулю­вання. Інструменти адміністративного регулювання в основному використо­вуються для контролю за угодами, укладеними на організованому ринку (фо­ндовій біржі). В іншому, держава делегує свої функції з регулювання, на­гляду та контролю на саморегульовані організації, наприклад у США - Управління з регулювання фінансовою індустрією (FinancialIndustryRegulatoryAuthority), у Великобританії до 1997 р. - Рада по цінним паперам і інвестиціям (SecuritiesandInvestmentBoard) тощо.

Дана модель переважним чином застосовується в англосаксонських країнах (США, Великобританія, Канада, Австралія) та деяких скандинавсь­ких (Фінляндія) й континентальних країнах Європи (Нідерланди, Данія, Іспа­нія та ін.).

2) Модель «підтримуючої руки» (helpinghandview, HHV) характеризу­ється більш високим рівнем регулювання фондового ринку, для якого, на-по-гляд А. Пігу [2], властива інформаційна асиметрія, зовнішні ефекти й інші недоліки. Функції нагляду, регулювання й контролю за станом ринку цінних паперів покладаються на державні органи, при цьому незначна частина пов­новажень делегується саморегулівним організаціям. Головним завданням втручання держави в процеси ціноутворення на фондовому ринку є усунення бар’єрів входу для фінансових посередників та різних груп інвесторів. 

Внаслідок значної концентрації великих пакетів акцій фондовий ринок відіграє менш важливу роль у фінансуванні підприємств, ніж банківський се­ктор. Це обумовлює домінування внутрішніх боргових зобов'язань над обся­гами капіталізації ринку боргових цінних паперів.

Модель «підтримуючої руки» більшою мірою поширена серед країн ро­мано-германського права, яка об'єднує правові системи держав континента­льної Європи й Південно-Східної Азії та протиставляється англосаксонсь­кому праву: Німеччина, Франція, Італія, Греція, Туреччина, Румунія, Болга­рія, Ізраїль, Японія, Сінгапур, Південна Корея та ін.

За виконанням функції захисту прав інвесторів піклуються урядові регу­лятори ринку цінних паперів (Німеччина, Франція, Італія та ін.), або на мега­регуляторів фінансових ринків (Японія, Сінгапур, П. Корея, Угорщина). 

3) Модель «руки, що грабує» (grabbinghandview, GHV) характеризує найбільш жорсткий рівень державного регулювання фондового ринку з при­чини його нерозвиненості, низької ліквідності, непрозорості, високої концен­трації в структурі власності. Модель GHV є типовою для фондо­вих ринків, що формуються (Китай, Індія, Аргентина, Венесуела, Росія, Україна, Азербайджан та ін.).

Проте надмірний рівень втручання держави в процеси ціноутворення на фондові цінності, що є економічно виправданим для початкового етапу роз­витку ринку цінних паперів, не тільки не усуває провалів даного ринку, але й породжує провали самої системи регулювання, та посилює їх. Це викликано перш за все зрощенням влади з великим бізнесом, підвищенням рівня коруп­ції чиновників.

Чинне законодавство і регулюючі урядові й неурядові органи не можуть забезпечити захист інтересів інвесторів на ринку цінних паперів. Ці функції виконують фінансово-олігархічні групи і мафіозні структури. За таких умов, на думку Г.О. Явлинського, «… на тіньове забезпечення бюрократії спрямо­вуються величезні кошти, що надаються крупними олігархічними структу­рами в обмін на управлінські рішення, які приносять їм у сотні разів більший дохід» [3, c.127]. Виникає так звана інституціоналізація корупції. 

Таким чином, перелічені вище моделі державного регулювання фондо­вого ринку диференціюються залежно від ступеня державного втручання у функціонування ринку (пропорції між державним регулюванням і регулю­ванням СРО), а також рівня корупції фінрегуляторів, породженого цим регу­люванням. Результати емпіричного дослідження (рис.1) свідчать, що чим нижче рівень державного регулювання фондового ринку і корумпованість чиновників, тим вище капіталізація національних емітентів і навпаки.

Країни, що використовують модель регулювання IHV мають найбільш високий рівень показника капіталоємності ВВП (США, Великобританія, Ка­нада, Австралія, Фінляндія); модель HHV - високий (Японія, Франція, Ю. Корея, Сінгапур) і середній рівень капіталоємності (Німеччина, Угорщина, Хорватія, Туреччина), модель GHV - переважно низький рівень капіталоєм­ності (Аргентина, Венесуела, Україна, Азербайджан, Узбекистан, В'єтнам).

Отже, зменшення тиску на ринок цінних паперів з боку держави за умов  ефективного розподілу капіталів та ризиків, прозорості та захисту інтересів інвесторів обумовлює зниження рівня корупції, що в середньостроковій пер­спективі створює умови для збільшення капіталізації національних емітентів.

Рис.1. Моделі державного регулювання ринку цінних паперів*

* Складено автором за емпіричними даними [4-5]

 

Таким чино, вибір найбільш ефективної моделі регулювання національного фондо­вого ринку залежить від історично сформованих систем правового регулю­вання (англо-саксонська, континентальна, змішана моделі), структури акціо­нерного капіталу (концентрована, розпорошена), типів фінансових посеред­ників (банківські, небанківські, змішані), зрілості ринку цінних паперів тощо. Але, як вважає голова FSA Великобританії Девіс Говард, «… абсолютно не­можливо стверджувати, що одна і та ж модель є безумовно правильною для кожної країни» [6].

Література:

1Shleifer Andrei and Vishny Robert Corrup­tion // Quarterly Journal of Economics, August 1993,108(3), pp. 599-617.

2Пигу А. Экономическаятеорияблагосостояния. Т.1 / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985. – 512 с.

3Явлинский Г. А. Социально-экономическая система России и проблема еемодернизации: Дис. д-ра экон. наук: 08.00.01: М., 2005. - 349 c.

4Marketcapitalizationoflistedcompanies [Электронный ресурс] / OpenDataTheWorld Bank. -  Режимдоступа:http://data.worldbank.org/

5IndexofEconomicFreedom [Электронный ресурс] / ExploretheDatabyTheHeritageFoundation. -  Режим доступа:http://www.heritage.org/

6 DaviesHoward, Chairman, FinancialServicesAuthority. TheSingleFinancialMarketinFiveYearsTime: HowWillRegulationWork? //Brussels: Speech 20 March, 2000.