Історія/1. Вітчизняна історія

К.і.н.,доц. Красніцьна Г.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

 Передумови становлення незалежної держави «Україна»

          Останнє десятиріччя  XX ст. увійшло в історію вельми суттє­вими геополітичними змінами. Серед нових політичних реа­лій — творення Української незалежної держави з-поміж інших країн пострадянського простору. Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економічної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилювали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єдині в розумінні необхідності такого кроку; сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому документі вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Декларації було внесено до чинної тоді Конституції УРСР як окрема стаття. Вказувалось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавче закріплялася необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки. Україна проголошувалась нейтральною позаблокового державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу, не буде приймати, виробляти і набувати ядерної зброї[1].

Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України. Консерватори в союзних структурах активно протидіяли зростанню суверенності й самостійності національних республік, у тому числі й України. Прийнятий 1989 р. закон про їх вихід зі складу СРСР містив такі правила й процедури, які здебільшого унеможливлювали його здійснення. Робилися спроби ще більше централізувати управління народним господарством, заперечувалась необхідність передачі ряду галузей промисловості і будівництва в безпосереднє відання республік.  В умовах зростаючої інфляції Україна в 1990 р. домоглася скорочення обсягу паперових грошей, що були в обігу, на 2 млрд. Але це скорочення було знецінене багатократним зростанням емісії грошей в цілому в СРСР. [2]

Лише 27 грудня 1990 року було прийнято Закон СРСР «Про загальнонародне голосування (референдум СРСР)», що передбачив процедуру проведення референдуму. Через три місяці — 17 березня 1991 року — на підставі саме цього закону відбувся перший (і як згодом виявилося - єдиний) в СРСР референдум — про збереження союзної держави. Під час цього референдуму, у якому взяло участь 147 млн громадян СРСР, 76% учасників висловилися за подальше існування Радянського Союзу. На території УРСР за збереження Союзу також висловилася більшість населення. Намагаючись будь-що загальмувати процес розпаду Радянського Союзу, в березні 1991 р. з ініціативи союзного керівництва було проведено референдум, під час якого пропонувалося виявити ставлення населення до збереження СРСР на засадах оновленої федерації. На пропозицію голови Верховної Ради УРСР                Л. Кравчука в Україні на референдум було поставлено додаткове питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» На перше запитання позитивну відповідь дали 70,2%, а на друге - 83,5% громадян України, які одержали бюлетені. Це яскраво свідчило про зростання національної самосвідомості, «потягу до суверенності».Однак уже в серпні ситуація кардинально змінилася. 19 серпня того ж 1991 року в Москві створюється Державний комітет з надзвичайного стану і починаються події, що згодом дістали назву «путчу»[3].

Акт проголошення незалежності України - документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р., яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави - України. Ним було покладено край юридичному існуванню УРСР. Положення Акту були схвалені на загальноукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародне обрано Л. Кравчука. Наше з вами сьогодення — це період переходу до демократичної, незалежної, правової держави. Як свідчить досвід багатьох ряду галузей промисловості і будівництва в безпосереднє відання республік.  В умовах зростаючої інфляції Україна в 1990 р. домоглася скорочення обсягу паперових грошей, що були в обігу, на 2 млрд. Але це скорочення було знецінене багатократним зростанням емісії грошей в цілому в СРСР[2].

          Досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи, бажано все зробити для того, щоб цей період був якомога коротшим, щоб якомога швидше суспільство переходило на сучасні ринкові рейки. Україна, на жаль, поки не зуміла зробити цього. 1 саме тут слід шукати основну причину чи не всіх сьогоднішніх негараздів.

         Серйозною перепоною на шляху розгортання державотворчих процесів залишається те, що в суспільстві, політичних партіях і рухах і досі немає згоди щодо того, яке суспільство ми будуємо. Українська національна ідея як об’єднуюча не є загальновизнаною. Гострота проблем, з якими стиснулася наша держава в перші роки свого існування, поглибленням економічної кризи, катастрофічним падінням промислового та сільськогосподарського виробництва. При цьому зусилля політичного керівництва значною мірою витрачалися не на негайне подолання цих явищ, а на полеміку, міжпартійні чвари і з’ясування стосунків між гілками влади, особливо між Президентом і Верховною Радою.

         Література:

 1. Пахомова А. Українська державність: історія і сучасність : Усний журнал // Виховна робота в школі. - 2007. - № 9. - С. 47-49.

2.  Музиченко П. Історія держави і права України: Навчальний посібник/

Петро Музиченко,. - 5-те вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2006. - 437 с

 3. Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Історія України. - Тернопіль,2005. - С. 387-392, 397-399, 403-407.