К.п.н. Гордій Н., Довбиш Ю.

Глухівський національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка

«КАЗКОТЕРАПІЯ» ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА ЗЛАГОДЖЕНІ СТОСУНКИ БАТЬКІВ З ДИТИНОЮ

У статті розглянуто проблему виховання дитини у сім’ї, батьківсько-дитячих взаємин у працях як зарубіжних так і вітчизняних педагогів. Висвітлена ефективність системи роботи казкотерапії та впливу її на злагоджені стосунки в сім’ї.

Ключові слова: стосунки, злагоджені взаємини, фактор впливу.

В статье рассмотрена проблема воспитания ребенка в семье, родительско-детских отношений в работах как зарубежных, так и отечественных педагогов. Освещена эффективность системы работы сказкотерапии и влияния ее на слаженные отношения в семье.

Ключевые слова: отношения, слаженные взаимоотношения, фактор влияния

Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Взаємини батьків і дітей є однією з найбільш актуальних проблем, яка досліджується сучасною психолого-педагогічною наукою. Саме у взаємодії з дорослим дитина входить в оточуючий світ, оволодіває цінностями, нормами і правилами, прийнятими в суспільстві.

Нині в Україні спостерігається значне збільшення проблемних сімей, що призводить до соціально-психологічної та педагогічної дезадаптації дітей. Ця тенденція вимагає розширення кола послуг як батькам, так і дітям з боку вихователів, психологів та соціальних педагогів з метою забезпечення розвитку й охорони психічного та соматичного здоров'я. Така соціальна ситуація вимагає спеціальних програм освіти батьків і педагогів, що пов'язано з суттєвими ускладненнями в особистісному розвитку дітей.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У психолого-педагогічній науці накопичений значний теоретичний матеріал з проблеми батьківсько-дитячих взаємин. Їх вплив на формування дитячої особистості розглядався в працях Ю.Аркіна, О.Вишневського, О.Духновича, Н.Лубенець, А.Макаренка, Я.Мамонтова, С.Русової, К.Ушинського, Я.Чепіги. Теоретичні засади соціогенезу розвитку суб'єкта частково охарактеризовано в працях педагогів і психологів Б.Ананьєва, І.Беха, Л.Виготського, О.Запорожця, Д.Ельконіна, Г.Костюка, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна, В.Сухомлинського. Дослідження проблем сім'ї та сімейного виховання здійснювали Ю.Азаров, Т.Алексєєнко, Л.Артемова, О.Кононко, В.Котирло, Т.Маркова, Ю.Приходько, А.Співаковська, М.Стельмахович, О. Сухомлинська.

Сутність і закономірності взаємодії батьків і дітей у сучасних умовах стали предметом наукових пошуків О.Докукіної, К.Журби, О.Кононко, Т.Кравченко, В.Кузя, С.Ладивір, В.Оржеховської, З.Плохій, Л.Повалій, В.Постового, О.Хромової. Ранній досвід взаємодії батьків з дітьми досліджували А.Адлер, Е.Берн, Дж.Боулбі, Д.Віннікот, М.Кляйн, М.Лісіна, А.Фрейд, З.Фрейд, Е.Фромм, К.Хорні та ін. Експериментальний аналіз специфіки батьківсько-дитячих взаємин проведений у дослідженнях А.Варги, Ю.Гіппенрейтер, В.Гарбузова, О.Захарова, Е.Ейдеміллера, О.Сидоренко, Е.Юстицкіса. Проблеми спільної роботи дошкільних закладів із сім'єю та педагогічної освіти батьків знайшли висвітлення в дослідженнях В.Безлюдної, Д.Дзинтере, Л.Загік, В.Іванової, М.Машовець, Л.Островської, О.Яницької та ін.

Демократизація й гуманізація сучасного суспільства та виховного процесу зумовлюють актуальність вирішення проблеми формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку. Водночас у сучасному суспільстві спостерігається деформація взаємин дорослих і дітей. У багатьох батьків спостерігається зниження відповідальності, у них відсутнє гуманне ставлення до дітей, спостерігається серйозний дефіцит уваги і поваги до дитини. За цих умов різко загострилася суперечність між потребою дитини в опіці та безперервним послабленням, а відтак і відсутністю необхідної уваги з боку дорослих, зокрема рідних, що призводить до гострого конфлікту та штучної затримки її особистісного розвитку.

Постановка завдань досліджень: визначити сутність взаємин батьків і дітей та характеристики злагоджених батьківсько-дитячих взаємин, вплив цих взаємин на формування особистості; визначити ефективність системи роботи казкотерапії щодо впливу на розвиток дитини; виявити педагогічні умови розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що, не дивлячись на ряд теоретичних та прикладних досліджень у галузі батьківсько-дитячих взаємин у педагогіці і психології, проблема формування гармонійних взаємин батьків з дітьми старшого дошкільного віку залишається невирішеною. Зокрема, актуальним є вивчення особливостей формування гармонійних взаємин батьків і дітей як фактору їх особистісного розвитку, виявлення педагогічних умов розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин. Гуманізм батьківсько-дитячих взаємин - це спрямована на дитину, ціннісна система орієнтирів батьків, яка може втілюватися в її свідомості та супроводжуватися різними емоційними переживаннями. Отже, якщо взяти за основу усвідомлений гуманізм батьків, то відкривається можливість побудови гармонійних взаємин у сім'ї. Гармонія взаємин батьків і дітей залежить не лише від ставлення батьків до дитини і дитини до батьків, а й від взаємин у стосунках “батько – дитина”, “мати – дитина”. Так, А. Співаковська і Г. Хоментаускас визначають такі варіанти взаємин: 1) симетричне емоційно-взаємне прийняття, коли дитині властиве відчуття того, що вона дорога і люба в сім’ї, а батьки відчувають любов дитини до себе; 2) асиметричні взаємини, коли батьки дуже люблять дитину, і вона є об’єктом їхньої турботи, уваги, обожнювання, але сама дитина не відчуває до батьків симпатії, емоційної прихильності [6]. Відзначимо, що саме другий тип взаємин на сучасному етапі є актуальним. Реально прийняті в сім’ї життєві цінності визначають конкретну систему вимог, що їх намагаються ставити батьки передусім через спілкування у процесі виховання дитини .

Спілкування в сім’ї, вважає О. Кононко, дає дитині змогу виробити власні погляди, норми, настановлення, ідеї, що є для неї важливими засобами пробного застосування власних уявлень і опрацювання майбутніх відносин з людьми. Важливим є, як указує психолог, набуття дитиною вмінь та навичок практичного спрямування. За гармонійних взаємин усі проблеми розв’язуються без роздратувань та приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаємоповага, взаємопоціновування одне одного підтримують авторитет дорослих – батька й матері, дідуся та бабусі – і визначають статус дитини. Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох чинників: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, побутової культури, організованості сімейного колективу, його традицій тощо, – відзначає О. Савченко [5].

У структурі батьківського ставлення О. Бодальов та В. Столін виділяють три компоненти: емоційний, когнітивний та поведінковий. Зокрема, емоційний компонент включає в себе сукупність переживань, пов’язаних з дитиною, інтегральне прийняття або відторгнення дитини. Ця складова займає провідне положення в структурі батьківського ставлення й визначає особливості його прояву. Він містить у собі такі прояви як „симпатія – антипатія”, „повага – неповага”, „близькість – віддаленість”. Представники психоаналітичного напряму (А. Адлер, А. Фрейд, З. Фрейд) указують на те, що фактором, який визначає стійкість дитячо-батьківських взаємин, є їх сильне емоційне забарвлення та зв’язок зі сферою інстинктів і безумовних рефлексів. Актуальною для нашого дослідження є думка про те, щоб стати повноцінно збалансованою особистістю, дитина повинна виховуватися в емоційно теплій та стабільній обстановці. Якщо ж емоційний контакт з близькими дорослими або оточуючими людьми порушений, дитина переживає дискомфорт, очікує неприємностей, оскільки відчуває себе нелюбимою, зазначає А. Адлер. Як результат, формується занижена самооцінка, почуття неповноцінності, а невпевненість у собі, що виникла в дитинстві, як правило, стає стійким утворенням у подальшому. Саме в порушеннях сімейного виховання найчастіше та найбільш рельєфно проявляються ознаки сімейного неблагополуччя [2]. Особливе значення для порушення міжособистісних взаємин дитини з дорослими мають і особистісні проблеми дорослого, що є причиною, перш за все, невміння організувати позитивну взаємодію зі своєю дитиною, і проявляються: у нестабільності під час взаємодії з дітьми, у підвищеному емоційному тоні, тривожності, надмірній турботі про дитину, гіперопіці та обмеженні її життєдіяльності; у непослідовності та нерівномірності виховання, протиріччі та неадекватності впливу, що виявляється в невідповідності батьківських вимог можливостям та потребам дітей, ритму їх психологічного та фізіологічного розвитку; у підвищеній стимуляції можливостей дітей із застосуванням погроз та морального осуду як способу компенсації власної недостатності, що здійснюється на фоні позитивного ставлення до дітей. Отже, взаємини, сформовані в період раннього дитинства, а саме до них відносяться батьківсько-дитячі взаємини, відрізняються міцністю та стійкістю [4] .

Ефективною формою роботи, яку ми обрали для дослідження стала система роботи „Казкотерапія”. Як показала практика, не тільки психологічні проблеми, але і багато захворювань викликаються психологічними причинами [1]. Розроблена нами педагогічна система роботи з казками дає можливість дитині на вербальному та емоційному рівні усвідомити, що означає „добро” і „зло”, приміряти ролі того, хто ображає та кого ображають, сильного та слабкого, турботливого та байдужого, апробувати ролі батьків та об'єктивно оцінити свій вчинок, а також дозволяє дитині по-новому подивитись на довкілля та близьких людей. Байдужість дитини до почуттів та переживань батьків, ровесників, вихователів не є наслідком того, що дитина байдужа від народження, скоріше, це пов’язано з відсутністю досвіду співчуття, з недостатнім усвідомленням своєї поведінки та поведінки інших людей. Казкотерапія використовувалась як під час групових, так і індивідуальних занять з дітьми. Казка дозволяє „відіграти” такі ситуації, яких немає і не може бути в оточуючому нас світі. Казка здатна допомогти емоційно пережити чужі радощі та горе, які стають усвідомленими й доступними для розуму і серця. У казкових сюжетах у метафоричній формі відбиваються типові вікові проблеми дітей, що сприяють виникненню різного роду проблем. Діти отримують у доступній формі психологічні знання, що дають їм можливість подолати почуття неповноцінності, самотності, невпевненості в собі та допомагають зрозуміти і поліпшити стосунки з ровесниками, батьками та іншими дорослими. Цикл казок, об’єднаний під назвою „Відлуння із сонної казки,” являє собою звичайну історію розвитку взаємин батьків з дітьми. На прикладі цих казок можна працювати з типовими віковими проблемами сорому, провини, брехні, фантазування, дитячих крадіжок тощо. Система „Казкотерапія” включає два цикли. Казки першого циклу побудовані за стереотипом народних казок „Ранок мудріший від вечора”. Тобто, коли герой потрапляє у складну ситуацію і йому необхідні додаткові сили, то ці сили може дати тільки базова впевненість в триєдності – віра, надія, любов. Головна героїня казок у складних ситуаціях потрапляє в тиху та привітну кімнату своєї бабусі, яка допомагає дитині, забезпечуючи їй захист та підтримку, але тільки доти, доки вона її потребує, тобто доки дитина сама не знаходить виходу зі своєї проблеми [3]. Другий цикл складається з окремих казок, не пов’язаних загальною сюжетною лінією (казки -психотерапевтичні сеанси). Їх можна використовувати цілеспрямовано для роботи з певною проблемою. Наводимо тематику деяких казок: казка „Три копійки”. Мета: викликати в дітей вільні асоціації, що стосуються їх психічного життя; розуміння понять „добре”, „погано”; казка „Березовий будинок”. Мета: викликати емоційний відгук на події казки; сприяти відкритому прояву почуттів у адекватній формі; казка „Бабусина скарбничка”. Мета: викликати співчуття до персонажів казки та бажання зрозуміти мотиви вчинку баби; сприяти усвідомленню моральних норм; казка „Яскрава стрічка”. Мета: учити дітей аналізувати свої слова, учинки; дати можливість „приміряти” на себе мотиви поведінки дорослих людей, що відповідають за своїх дітей та їх щастя. Наведемо приклад заняття із використанням казки „Може, в серце смуток оселився?”. Розподіл ролей ми здійснювали з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. зокрема, на роль сестрички Галинки ми призначили тривожну, сором’язливу дівчинку із заниженою самооцінкою. Роль Іванка виконував конфліктний хлопчик із завищеною самооцінкою, що відчуває труднощі у спілкуванні з дорослими. Роль „маленького чоловічка” виконувала дитина, що має багато страхів, невпевнена у собі, у сім’ї цієї дитини переважає стиль „відторгнення”, хлопчик конфліктний у взаєминах з ровесниками. Сірка грала егоцентрична дитина, яка в повсякденному житті не користується повагою серед ровесників, бабусю Ганну дитина із завищеною самооцінкою, капризна, уперта, Іванкового батька сором’язлива, невпевнена, тривожна дитина. Після розігрування сцен казки ставилися питання дітям, які виконували ті чи інші ролі. Також давалося домашнє завдання дітям: із різного матеріалу зробити персонажів цієї казки, залучаючи до роботи батьків та інших членів сім'ї. Після прослуховування такого роду казок емоційні реакції дітей були різними. Характер реакції давав важливу інформацію про спрямованість та інтенсивність проблем та можливі шляхи їх вирішення. Наявність яскраво вираженої емоційної реакції свідчила про актуальну значимість того, про що говориться в казці. При цьому важливою була не тільки позитивна, але і (можливо, навіть у більшій мірі) негативна реакція – страх, роздратування тощо. Іноді емоційна реакція проявлялася неявно, замасковано, тому що діти цього віку вже досить добре вміють приховувати свої природні почуття.

Малювання є найбільш поширеним засобом, разом із обговоренням, але при цьому не обов’язково, щоб цей малюнок був саме за казкою. Це може бути малюнок „маски”, у якому проектувався б внутрішній світ дитини, а не події казкового сюжету. Зображувальна діяльність виявилася особливо ефективною. Ми не домагалися, щоб малюнок обов’язково ілюстрував події казки. Наприклад, пропонували дітям намалювати маску персонажу казки для її драматизації. Позитивний результат давала пропозиція придумати продовження казки або змінити в ній те, що не влаштовує дитини.

Наступна система роботи яку ми застосовували під час роботи з дітьми – ігротерапія. Метою гри було доведення шляхом інтерпретації до свідомості дитини її власних дій, конфліктів, що викликають хворобливий стан. Дорослий розглядався як пасивна фігура. Гра дитини була спонтанною. М. Кляйн, яка також застосовувала гру з метою психотерапії, уважала, що психотерапевт має займати щодо дітей активну керівну позицію. Вона відмовлялася від твердження, що в грі обов’язково відбувається символізація витіснених конфліктів, припускаючи, що в ній можуть знаходити своє відображення реальні життєві взаємини. Важливим є положення М. Кляйн про обов’язкове залучення до роботи батьків з метою корекції їх ставлення до виховання дитини. Застосування гри як терапевтичного засобу вітчизняними психологами засноване на теорії гри Л. Виготського, О. Леонтьєва, Д. Ельконіна. Зокрема, О. Захаров розробив методику ігрової терапії, що являє собою частину цілого комплексу різних впливів на дитину. Терапевтичні ігри ставлять за мету подолання афективних перешкод в міжособистісних взаєминах .

У нашому дослідженні гра розглядається своєрідною сферою, у якій відбувається налагодження взаємин дитини з близькими людьми та довкіллям. Існує дві форми ігротерапії: індивідуальна та групова. Ми використовували головним чином групову форму роботи. Тривалість одного ігрового заняття складала 50-60 хвилин, заняття проводилися 1-2 рази на тиждень. Під час проведення занять ми дотримувалися таких вимог щодо застосування ігротерапії з метою зміни взаємин:

· невимушені дружні взаємини з дитиною;

· прийняття дитини такою, якою вона є (відсутність критики та оцінки поведінки дитини);

· не можна ні прискорювати, ні уповільнювати ігрового процесу;

· дорослий вводить лише ті обмеження, які пов’язують те, що відбувається під час гри, з реальним життям;

· вибір ігрових тем здійснюється з урахуванням інтересу до них дитини;

· у будь-якій грі дитині пропонується можливість імпровізації;

· гра не коментується дорослим;

· спрямований вплив на дитину здійснюється за допомогою характеру відтворюваних нею та дорослим персонажів.

Експериментальна робота проводилась за трьома напрямами, які мали відповідну мету і форми організації роботи з дітьми і дорослими.

Перший - складався з двох занять, був спрямований на те, щоб об’єднати дітей і дорослих у підгрупи. Прийоми, що використовувалися, сприяли створенню доброзичливої атмосфери, де учасники відчувають взаєморозуміння, підтримку, бажання допомогти у вирішенні проблем. Ці заняття включали розважальні, рухливі та предметні ігри.

Другий – основний, складався з 8 занять. Під час цих занять здійснювалась основна педагогічна робота в підгрупах дітей і батьків. Ми мали можливість отримати діагностичні дані, що стосувались індивідуальних особливостей дітей і одночасно здійснювати корекцію неконструктивних форм спілкування та негативних особистісних рис. Вони дозволяли доповнювати та змінювати заплановані методи та прийоми корекції з урахуванням індивідуальних проблем кожної дитини. Нами використовувались як ігрові, так і неігрові прийоми. До останніх належали: для дітей – спільні види діяльності, читання казок, розповіді; зображувальна діяльність; у батьківських групах: – міні-твори, обговорення та розігрування конфліктних ситуацій.

Третій складався з двох занять, що мали на меті закріплення отриманих навичок та форм взаємин у спільних іграх дітей та батьків. Прийоми, що застосовувались на цьому етапі, мали в основному розважальний характер, давали можливість перевірити наявність уміння попередити конфліктні ситуації, сприяли взаєморозумінню учасників, рефлексії та контролю своєї поведінки. Види і зміст ігор змінювались за схемою: перший блок – розважальні (контактні); другий блок – корекційно-спрямовані та навчаючі; третій блок – розважальні, навчаючі та контрольні.

Висновки. Отже, вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження дало змогу уточнити зміст поняття “батьківсько-дитячі взаємини”, охарактеризувати сутність та структуру взаємин батьків і дітей, виявити їх вплив на формування особистості дитини й виокремити істотні характеристики гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.

Міжособистісні взаємини розглядаються в психолого-педагогічній науці як специфічна форма контакту між людьми, взаємна готовність суб’єктів до певного типу взаємодії, що реалізується через поведінку партнерів в умовах спілкування в процесі спільної життєдіяльності. Батьківсько-дитячі взаємини можна визначити як процес та результат індивідуального, суб’єктивно-вибіркового відображення сімейних зв’язків, що опосередковують внутрішню та зовнішню активність батьків і дітей в їхній спільній життєдіяльності. Особлива роль у взаєминах батьків і дітей дошкільного віку належить спілкуванню. Сфера сімейного виховання є найбільш проблемною з погляду на виникнення порушень батьківсько-дитячих взаємин, що створюють несприятливі умови особистісного розвитку дитини в сім’ї. Це нерідко пов’язане з прагненням батьків набути своєї представленості в дитині. А оскільки проблеми виховання дітей можуть виступати як самостійне джерело міжособистісних подружніх конфліктів, вважаємо за необхідне вивчити особливості ставлення кожного з батьків як до дитини, так і до спільної участі у її вихованні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азовцева Г.А. Сказкотерапия: Имаготерапевтическая программа для детей / Г.А. Азовцева. – СПб: Питер, 1992. – 16 с.

2. Бодалев А.А. О формировании отношений в семье / А.А. Бодалев. // Советская педагогика. – 1991. – № 8. – С. 39-44

3. Короткова Л.Д. Сказкотерапия для дошкольников и младшего школьного возраста. Методические рекомендации для педагогической и психокоррекционной работы / Л.Д. Короткова. – М.: «ЦГЛ», 2004. – 246

4. Репина Т.А. Особенности межличностных отношений ребенка-дошкольника в семье / Т.А. Репина // Психологические основы формирования личности в условиях общественного воспитания: Тез. докладов Всесоюз. конф. – М., 1979. – С. 182-183

5. Спок Б. Ребенок и уход за ним / Б.Спок, М.Б.Розенберг; Пер.с англ.; Худож. обл. М.В. Драко. – 5-е изд. – Минск: ООО „Попудри”, 1999. – 848 с.

6. Формування педагогічної культури батьків у сучасних умовах: Науково-методичний збірник / Відп. ред. В.Г. Постовий. – К.: ІЗМН, 1998. – 80