Палагнюк Тарас Васильевич

Механізм лікувальної дії фізичних вправ при цукровому діабеті

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Фізичні вправи як біологічний подразник, стимулюють і удосконалюють фізіологічні процеси, притаманні людському організму. Механізм лікувальної дії фізичної культури на організм хворого слід розглядати як нейроендокринногуморальний, а наступні зміни в функціональному становищі різних систем організму – як наслідок впливу цього механізму.

Цукровий діабет – це захворювання, обумовлене абсолютною чи відносною недостатністю інсуліну в організмі, характеризується серйозним порушенням обміну вуглеводів з гіперглікемією (підвищення вмісту цукру в крові) та глюкозурією – появи цукру в сечі. Складність у використанні глюкози тканинами призводять до порушень функцій ЦНС, ССС, печінки, м'язової тканини і, як наслідок, до пониження працездатності тощо.

А. Аметов, Г. Апанасенко, М. Балаболкин, Г. Зефірова та інші вказують на те, що в результаті травми у хворого виникає в мозку осередок застійного больового збудження, що викликає в навколишніх відділах кори гальмуючий процес в різних його фазних становищ. Причому це порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку облегшує дію патологічного процесу. Створена патологічна коркова діяльність по різному відображається на діяльності різних внутрішніх систем. Вона проявляється в підвищені патологічних рефлексів, гідрофільності тканин, пригнічення поглинаючої можливості шкіри, зміни умовно – рефлекторних зв'язків між корою, підкорковими утвореннями та внутрішніми органами.

Фізичні вправи, формуючи в корі головного мозку складний стереотип, що усуває патологічний, нормалізують діяльність кори і тим самим, прияють ліквідації осередкового процесу з усіма його рефлекторними впливами на організм.

Автори вважають, що ендокриногуморальна ланка механізму дії лікувальної фізичної культури пов'язана з активізацією діяльності залоз внутрішньої секреції і розповсюдженням в зв'язку з цим біологічних стимуляторів, що впливають на активність окисно-відновлюваних процесів, на ферментативну активність [5].

Виходячи із нейроендокриногуморальної концепції механізму дії лікувальної фізичної культури В. Добровольський виділив чотири механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм людини:

1. тонізуючий вплив;

2. трофічна дія;

3. формування компенсацій;

4. нормалізація функцій.

Трофічна дія проявляється в покращенні регенеративних процесів в області пошкодження. Фізичні вправи сприяють покращенню кровообігу, лімфообігу, прискорюють окисно-відновлювальні процеси, проявляють розсмокруючу дію, сприяють виведення токсинів, продуктів розпадів, стимулюють загоєння тканин, підсилюють всі види обміну.

Трофічна дія фізичних вправ проявляється у вигляді регенераційної чи компенсаторної гіпертрофії. Регенераційна гіпертрофія проходить по формі більш інтенсивної фізичної реакції тканинних елементів.

В процесі виконання фізичних вправ покращується кровообіг, лімфообіг і ускорюються обмінні процеси в організмі.

Тонізуюча дія фізичних вправ виявляється перш за все в стимуляції моторно – вісцеральних рефлексів. Посилення аферентної імпульсації пропріорецепторів стимулює клітковий метаболізм в нейронах центральної ланки рухливого аналізатора, в наслідку чого посилюється трофічний вплив ЦНС на скелетні м'язи та внутрішні органи. Важливим проявом стимулюючої дії ЛФК являється позитивний їх вплив на емоціональну сферу хворого.

Фізичні вправи, рухливі ігри сприяють зняття психічного гальма, не дозволяє хворому «йти в хворобу», виробляють у нього впевненість в своїх силах та сприятливому закінченні захворювання.

Компенсація представляє собою тимчасову чи постійну заміну пошкоджених функцій. Компенсаторні процеси мають два етапи - термінової та довготривалої компенсації.

Тривала треніровка компенсаторних механізмів може достатньо компенсувати пошкоджені чи втрачені функції, однак на визначеній стадії подальше удосконалення складних рефлекторних механізмів не призводить до суттєвих змін, тобто настає стабілізація компенсації – принцип відносної стійкості пристосувань компенсаторних рефлексів. В цьому періоді встановлюється динамічно стійка рівновага організму хворого з визначеним структурно-функціональним дефектом в навколишньому середовищі.

Роль кори головного мозку в компенсаторних процесах при пошкодженні нижчезнаходжених відділів нервової системи визначається тим, що коркові відділи аналізаторів чітко реагують на любу зміну взаємозв'язків організму з навколишнім середовищем.

Процес компенсації пошкоджених функцій є активним, так як організм хворого використовує достатньо складний комплекс доцільних в конкретній ситуації реакцій для забезпечення найбільшої степені управляє мості сегментами тіла з метою оптимальної стратегії і тактикою в взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

Нормалізація патологічних змін функцій цілісності організму.

Згідно даним авторів [8, 9] лікувальна фізична культура – це перш за все терапія, що використовує більш адекватні біологічні шляхи мобілізації власних, пристосованих захисних і компенсаторних резервів організму для ліквідації патологічного процесу. Разом з рухливою функцією відновлюється і підтримується здоров'я. Найважливішим шляхом нормалізації функціональних порушень є вплив через пропріорецептори, імпульсація від яких справляє загально тонізуючий вплив на ЦНС, і специфічний вплив на нервові центри регуляції фізіологічних функцій (в тому числі, на судинно-рухливі центри) [10].

Таким чином, лікувальна дія фізичних вправ багатообразне. Воно може проявлятися комплексно, наприклад, в вигляді одночасного трофічного та компенсаторного впливу. В залежності від конкретної патології, локалізація процесу, стадії захворювання, віку та тренованості хворого можна підібрати певні фізичні вправи, дозування м'язового навантаження, необхідного для відновлення лікування в даний період захворювання.

Хоч немає переконливих доказів того, що активний спосіб життя слугує профілактикою виникнення діабету, більшість лікарів вважають, що фізична активність – найважливіша умова програми лікування хворих, страждаючих діабетом.

Значення регулярних фізичних занять для покращення глікемічного контролю (регуляції рівня цукру в крові) у хворих, страждаючих діабетом I типу, визначеним ще недостатнім.

Люди, страждаючі діабетом I типу, піддатні гіпоглікемії під час і відразу після виповнення фізичної вправи, оскільки печінка не в змозі виділяти глюкозу з такою швидкістю, з якою вона утилізується. Виконання до значних коливань вмісту глюкози в плазмі, що неприйнятно для лікування хвороби. Ступінь глікемічного контролю під час фізичних навантажень значно коливається у хворих, страждаючих діабетом I типу. В наслідок цього фізичні навантаження можуть покращити глікемічний контроль у деяких хворих, головним образом у тих, хто менш підданий гіпоглікемії.

Хоча гіпоглікемічний контроль у більшості людей, страждаючих діабетом I типу, зазвичай не покращується, однак фізичне навантаження впливає на них позитивно. Оскільки у цих людей ступінь ризику розвитку коронарної хвороби серця в 2-3 рази вище, виконання фізичних вправ може призвести до пониження ступеня ризику. Крім того, фізичні вправи можуть зменшити ризик виникнення захворювання судин головного мозку і хвороб периферичних артерій.

Людям, страждаючим діабетом I типу без ускладнень, не слід обмежувати рівень фізичної активності, за умови контролю за вмістом цукру в крові. Ряд спортсменів, страждаючих діабетом I типу, тренуються і успішно виступають в різноманітних змаганнях.

Фізичні вправи відіграють головну роль в глікеличному контролі в людей, страждаючих діабетом II типу. Утворення інсуліну в цих хворих, як правило, не викликає занепокоєння, особливо на ранніх стадіях захворювання; головна проблема – відсутність реакції клітин – мішеній на інсулін (резистентність до інсуліну). Зважаючи на резистентність клітин до інсуліну гормон не здатний виконувати свою функцію, яка полягає в забезпеченні транспорту глюкози через клітинну мембрану. Іві встановив, що м'язові скорочення підсилюють цей транспорт. При м'язовому скороченні проникність мембрани для глюкози підвищується, очевидно, внаслідок збільшення числа транспортерів глюкози, пов'язаних з мембранною плазмою. Таким чином, короткочасне фізичне навантаження знижує резистентність до інсуліну і підвищує його чутливість. Це приводить до зменшення потреби клітин до інсуліну, що означає необхідність зниження доз інсуліну тим, хто його приймає. Зменшення резистентності до інсуліну і збільшення його чутливості можуть бути реакцією на окреме фізичне навантаження, а не результатом тривалих змін, зумовлених фізичним навантаженням.

При середній ступені захворювання хворі виконують вправи середній і помірної інтенсивності, загрузка підвищується поступово, темп – частіше повільний, амплітуда виражена, але не максимальна, щільність – нижче середньої (30-40%). Можливо використати дозовану ходьбу чи лікувальне плавання.

Основна мета до застосування лікувальної фізичної культури полягає в сприянні пониження гіперглікемії, а у інсулінозалежних хворих сприянню його дії і покращити функцію серцево-судинної та дихальної системи та підвищити фізичну працездатність. Тобто сприйняття до здорового способу життя.

Засобами лікувальної фізичної культури при захворювання цукровим діабетом обох типів являються: фізичні вправи (ходьба, біг, плавання, гімнастичні вправи тощо); природні чинники (загартовування, сонце, вода, повітря); рухливий режим (режим дня, харчування тощо).

Заняття лікувальної фізичної культури при цукровому діабеті проводяться в таких формах: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, дозована прогулянка, рухливі ігри.

1. Аметов А.С., Зефірова Г.С. Цукровий діабет: причини і ознаки / Аметов А.С., Зефірова Г.С. //Твоє здоров'я. – 1990. – №6.

2. Апанасенко Г.А. Фізичний розвиток дітей і підлітків / Апанасенко Г.А. – К.: Здоров'я, 1985. –

3. Балаболкин М.И. Сахарний диабет: 100 вопросов и ответов / Балаболкин М.И. – М.: Союзмединформ, 1992. – 126 с.

4. Дедов И.И. Как жить з диабетом / Дедов И.И., Лебедев Н.Б., Щербакова Л.Н. – М.: БИ., 1990. – 320 с.

5. Дубровський В.И. Лечебная физическая культура / Дубровський В.И. – Москва: Владос, 1999.

6. Духонченко Я.М., Дач М.С. Сахарний діабет у дітей / Духонченко Я.М., Дач М.С. – К.: Здоров'я, 1988.

7. Касаткина Э.П. Цукровий діабет у дітей. – М.: Знання, 1985.

8. Лечебная физкультура в системе медицинской реабилитации. Руководство для врачей / Под ред. А.Ф. Каптелина, И.П. Лебедевой. – Москва: Медицина, 1995.

9. Лукомський И.В. Физиотерапия, лечебная физкультура, масаж. – Минськ: Высшая школа, 1998.

10. Методичні рекомендації по діагностиці, лікуванню і профілактиці хворих цукровим діабетом / В.Г. Баранов, Е.А. Васюкова, В.Г. Спесивцева, В.П. Іверієлі, В.В. Талантов. – К., 1983.