Вовчанська С.І.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

Критерії поділу фахових мов

Фахова (професійна) мова – це сукупність всіх мовних засобів, що застосовуються в професійно обмеженій сфері комунікації, щоб гарантувати порозуміння між задіяними в цій сфері людьми “ [1, с.53]. До професійної мови належать не лише терміни та термінології, а й фонетичні та морфологічні засоби, лексичні елементи (фахові слова), синтаксичні та стилістичні конструкції.

Первинні дослідження фахових мов є більш конкретними та практичними ніж в 20 столітті. У 18-19 столітті появились мовознавчі теорії більш директивної природи. І лише починаючи з 20 століття, а особливо з 50 – х років 20 століття з’явилась первинна лінгвістика професійних мов. До цього, вивчення фахових мов орієнтувались лише на лексичний склад мов, але починаючи з середини 20 століття з’явились основні проблеми дослідження лінгвістики фахових мов [3, c.188]. Однією з таких проблем було визначення та поділ професійних мов:

· Розмежування між фаховою та загальною мовами;

· Відмінність фахових мов різноманітних предметів чи в окремій галузі.

1. Лексична семантика фахових мов включає:

· вчення про дефініцію;

· властивості фахового слова;

· професійну (спеціальну) лексику.

2. Граматика фахових мов передбачає:

· словотвір;

· будову та довжину речень фахової мови.

3. Лінгвістика фахового тексту відображає:

· змістовий поділ фахових текстів;

· ознаки текстуальності;

· сорти фахового тексту.

4. Прагматика фахових мов та теорія комунікації

Німецький вчений Вальтер фон Ган виокремлює фахову мову на основі 5 критеріїв:

1. Мовно-системний критерій (споглядання фахової мови як альтернативи чи варіанта загальної мови);

2. Лексико-синтаксичний критерій (спеціальний вибір мовних засобів);

3. Змістовий критерій (вибір оптимальних мовних засобів для опису конкретного фахового змісту);

4. Критерій «оратор/слухач» (оратор використовує професійну комунікацію, яка містить мовні засоби, що їх розуміє слухач і які мають відношення до певного предмету);

5. Функціональний критерій (фахова мова є функцією мови) [4].

Оскільки існує багато професій – то відповідно існує багато фахових мов. Причому ці області науки (напр. техніка, економіка) поділяються на численні підрозділи (напр. економіка підприємства, банківська справа). Тому з цих причин фахові мови також діляться на багато груп. Мова йде про так званий вертикальний та горизонтальний поділ.

Горизонтальний поділ спеціалізованих мов слідує поділу сфер та класифікації спеціальностей, що реалізовуються як правило незалежно від внутрішньомовних проявів. Він базується на стані речей, що існує як і багато фахових мов, так і областей науки. Так, наприклад, є фахова мови медицини, економіки, фізики, техніки.

Горизонтальний поділ розрізняє 3 сфери: фахові мови наук, техніки та інституцій [3, c.34].

1. Мова науки (позначається як мова теорії);

· Мова наукових фахових областей та створення теорій.

2. Мова техніки

· Техніка – створення інструментів чи приладів;

· Мова техніки – комунікація на рахунок цих приладів та їх використання;

3. Мова інституцій

· Комунікація всередині організацій з чітко створеною структурою та метою.

Поряд з цими професійними мовами існують також і інші мови, які належать до горизонтального поділу, тому що вони представляють різноманітні предмети. Такий подальший поділ доповнює або узагальнює даний розподіл мов. Існують також основополягаючі поділи всередині горизонтального поділу мов:

· Природознавчі та психологічні науки та їх мови (Wilhelm Dilthey);

· Фахові мови виробничого, технологічного сектору та сектору надання послуг (аналогія мови техніки та інституцій);

· Мова науки, техніки, інституцій, економіки та споживання (Hartwig Kalverkämper);

· Мова ремесла та науки;

· Мова теорії та практики.

Між певними фаховими мовами існує тісний зв'язок (напр. фізика – математика), або ж вони зовсім не мають ніякого відношення (напр. фізика – філологія).

Вертикальний поділ не підлягає різноманітному поділу сфер та класифікації спеціальностей, а – абстракційним рівням в межах окремого фаху. Дві найвизначніші теорії вертикального прошарку походять від Гайнца Ішрейта (Heinz Ischreyt) та Лотара Гоффманна (Lothar Hoffmann) [3, c.38]. Heinz Ischreyt надає 3 професійні та мовні абстракційні рівні [3, c. 38-39].

1. Мова науки (мова теорії)

· Мова спеціалістів та дослідників, переважно в письмовій формі;

· Високий ступінь абстракції;

2. Професійна розмовна мова

· Усна комунікація спеціалістів;

· Середній ступінь абстракції;

3. Мова майстерні

· Письмова та усна комунікація у виробництві, адмініструванні та продажі;

· Низький ступінь абстракції.

Теорією Гайнца Ішрейта (Heinz Ischreyt) слідує Вальтер фон Ган (Walter von Hahn) та доповнює її певними ознаками:

1. Мова науки

· Найстрогіша форма фахової мови;

· Наука, дослідження, фахова література, академічні доповіді, інструкції, доповіді, закони, постанови;

· Переважно письмова форма

2. Професійна розмовна мова

· Пряма комунікація спеціалістів серед актуальних умов;

· Професійний жаргон, внутрішній звіт, інструкція;

· Важливий особистий контакт

3. Мова розподілу

· Популярно-наукові тексти

Як і при горизонтальному поділі досить важким є визначення чіткого розмежування. Щоб бути точнішим, Лотар Гоффман згадує такі критерії прошарків: 1) ступінь абстракції; 2) зовнішню форму; 3) оточення; 4) учасників комунікації. Якщо ступенево добавляти ці категорії, то ми перейдемо від загального поділу (найвищий ступінь абстракції – низький ступінь) до конкретного:

1 = Науковець ↔ Науковець;

2 = Науковець (технік) ↔ науковець (технік) ↔ науково-технічна робоча сила;

3 = Науковець (технік) ↔ наукові та технічні керівники матеріального виробництва;

4 = Наукові та технічні керівники матеріального виробництва ↔ майстер ↔ спеціаліст (службовець);

5 = Представник матеріального виробництва ↔ представник торгівлі ↔ споживачі ↔ споживачі

При цьому важливо наголосити, що фахова мова може містити як вище названі прошарки, так і ні. Вони рідко виступають у чистій формі під час комунікативного акту (математики використовують як рівняння так і природню мову).

Лотар Гоффман надає конкретні найменування для окремих прошарків фахових мов: 1) мова теоретичних базових наук; 2) мова експериментальних наук; 3) мова прикладних наук та техніки; 4) мова матеріального виробництва; 5) мова споживання [2].

Інший поділ фахової комунікації:

1. Внутрішньофахова комунікація= комунікація між спеціалістами (банківський спеціаліст - банківський спеціаліст);

2. Зовнішньофахова комунікація = комунікація між спеціалістом та неспеціалістом (лікар-пацієнт);

3. Міжфахова комунікація = партнери по комунікації належать до різних сфер діяльності (банківський спеціаліст – комп’ютерний спеціаліст).

Отже, мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі характерні особливості у фонетиці, словотворі, фразеології, граматиці і задовільняє різні комунікативні потреби у професійній сфері. Основним завданням мови фахового спілкування є забезпечення професійної діяльності, для якої характерна переважно усна форма, рідше – писемна і використовують її як в офіційних, так і в неофіційних умовах спілкування.

Література:

1. Hoffmann L. Kommunikationsmittel Fachsprache. Eine Einführung. 2 Aufl. / Lothar Hoffmann. – Berlin: Akademie-Verlag, 1984. – 307 S.

2. Hoffmann L. Kommunikationsmittel Fachsprache. Eine Einführung. – Tübingen: Narr, 1985. – 307 S.

3. Roelcke Thorsten. Fachsprachen / T. Roelcke. – Berlin: Erich Schmidt,1999. – 250 S.

4. http://nats-www.informatik.uni-hamburg.de/~vhahn/German/Fachsprache/vHahn/vHahn.html