Бараник Ю. В.

Науковий керівник: д.ф.н., проф. Морозова Л. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Філософія і мораль

Актуальність дослідження. Кожен з нас є не просто свідком зміни політико-економічних змін, але і безпосереднім учасником докорінних трансформацій у системах цінностей і кожної окремої його похідної, якою може виступати як новий тип людини – носій нової моралі, так і окрема особистість. У цих умовах актуалізуються нові системи ціннісних координат, у тому числі, якщо не в першу чергу, – система орієнтирів про те, що вважати добром, а що злом, справедливим, а що несправедливим, згідно з якими, кінець кінцем, по-іншому оцінюється і сама оточуюча дійсність.

Мораль - особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин; один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм. Мораль виникає і розвивається на основі потреби суспільства регулювати поводження людей у різних сферах їхнього життя [4, С. 245].

Мораль вважається доступним способом осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінною проблемою моралі є регулювання взаємин і інтересів особистості і суспільства [2, С. 167].

Об'єктивність підстави саме і дозволяє особистості самостійно, у міру власної свідомості, сприймати і реалізовувати суспільні вимоги, приймати рішення, виробляти для себе правила життя й оцінювати що відбувається. Правильне визначення загальної підстави моралі ще не означає однозначного виведення з нього конкретних моральних норм і чи принципів безпосереднього проходження індивіда «історичної тенденції».

Моральна діяльність включає не тільки виконання, але і творчість нових норм і принципів, перебування найбільш відповідаючих сучасності ідеалів і шляхів їхнього здійснення.

Основна суспільна функція моралі, яка визначає специфіку її соціального буття, — це функція регуляції людської поведінки та міжлюдських стосунків.

Вже в первісному людському колективі в міру його виходу за межі усталеної тоді поведінки — інстинктів стадності, збереження виду, материнського інстинкту — починає утверджуватися і розгалужуватися система нормативної регуляції життя, тобто такої, що в той або інший спосіб звертається до людської свідомості. Яскравим прикладом є вироблена в родовому суспільстві система заборон — табу. Це категорична заборона певних дій і намірів, спрямованих на «недоторканні» об'єкти, що збуджують відчуття смертельного жаху, загрози — й водночас благоговіння, принадності [1, С. 25].

В будь-якому разі в процесі становлення специфічних форм моральної регуляції важливим виявляється сам механізм дії такої заборони. З одного боку, ця заборона діє на людину невідворотним чином. З іншого ж боку, людину може ніхто не карати; без усякого втручання ззовні, навіть коли немає жодних свідків її «жахливого» вчинку, вона сама, так би мовити, себе покарає: впадає в депресію, тяжко захворює, інколи і вмирає. В цій характерній ознаці механізму реалізації заборони-табу неважко розпізнати прообраз майбутньої автономної моральності.

Звичайно, чистої моралі в первісному суспільстві ще не існувало, як не було там і чистого мистецтва, чистої філософії чи навіть чистої релігії, чистої духовності загалом — панував магічний синкретизм. І все ж протягом усієї первісної історії людства відбувалося поступове нагромадження елементів і ознак, що згодом утворили якісно специфічний феномен моралі: піклування про старих, дітей і жінок, своєрідна дисципліна праці й співробітництва, певна культура людських стосунків, усталена система виховання, зокрема й морального[5, С. 409].

Суттєві «передморальні» моменти (або, точніше, такі, що включають певний моральний зміст, котрий поступово виокремлюється) властиві, як ми бачимо, і розвиткові первісної регуляції поведінки людини.

Суттєвим для уточнення специфіки моралі як суспільного явища постає в цьому зв'язку її порівняння з такою формою позаінституційної регуляції людської поведінки, як звичай. Подібно до моралі, звичаї також складаються спонтанно в житті конкретних людських спільнот. Порівняно з мораллю звичаї найглибше вкорінені в давній історії людства [3, С. 309].

Саме звичаї, хоча це не завжди усвідомлюється, є найбільш глибокою і масовою формою регуляції й нашого сьогоднішнього життя — в переважній більшості випадків, спілкуючись із людьми, реалізуючи свої цілі тощо, ми діємо, спеціально не розмірковуючи над цим, просто так, як це заведено, як це звично для нас і тих, хто нас оточує. Це стосується як повсякдення, так і свят, урочистостей тощо. Лише стикаючись з неординарними ситуаціями й проблемами, різного роду несподіванками, ми мусимо відступати від звичайної — звичаєвої — колії й шукати нетривіальних шляхів, зокрема й у галузі моралі.

Тому, між звичаєм і мораллю існує як докорінна відмінність, так і взаємна доповнюваність в суспільному житті. Сила звичаю — могутня підвалина, що цементує, скріплює наявний устрій людського буття і взаємин, забезпечує усталеність у його функціонуванні.

Що ж до моралі, то вона може підсилювати дану роль звичаю, якщо, виходячи з власних критеріїв, вважає існуючий стан речей виправданим і належним. Якщо ж ні — мораль постає як революційний чинник, що протистоїть консерватизму звичаю і спрямований на його подолання [6, С. 100].

Список використаної літератури

1. Дробницький О. Г. Поняття моралі: Історико-критичний нарис. / О. Г. Дрогобицький, Д. Г. Коренівський. – Львів: Растр-7 , 1996. – 207 с.

2. Малахів В. А. Етика: курс лекцій: навч. посібник. / Малахів Володимир Антонович. – К., 2000. – 386 с.

3. Фуллер Л. Л. Звичай і мораль. / Фуллер Лев Леонідович. – К., 1999. – 467 с.

4. Філософія / (Надольний І. Ф., Андрущенко В. П., Бойченко І. В., Розумний В. П. та ін.) ; під ред. І. Ф. Надольного. – К. : Вікар, 1997. - 584 с.

5. Дрогобицкий О. Г. Моральная философия : избр. труды. – М. : Гардарики, 2002. – 523 с.

6. Блюмкин В. А. Мораль: сознание и поведение / под ред. А. Н. Головко. – М. : Наука, 1986. – 207 с.