Ярмощук Юлія Юріївна

Науковий керівник д.ф.н.,проф.Морозова Л.П

Вінницького торовельно-економічного інституту КНТЕУ,Україна

Формування особистості в умовах національно-культурного розвитку на сучасному етапі

Формування особистості — процес соціального розвитку людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Виявляється і формується вона в процесі свідомої діяльності й спілкування. Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом виховання.

На сучасному етапі становлення й зміцнення України як незалежної держави відбулися істотні зміни у формах власності, політичній організації та соціокультурній структурі суспільства. Ці зміни не завжди вписуються в усталені ціннісні схеми, нерідко суперечать традиційним уявленням і звичному способу життя. Їхнє беззастережне, активне й творче сприйняття прогресивною частиною українського суспільства межує з певною розгубленістю тих, хто звик жити за усталеними нормами та життєвими стереотипами. У цю суперечність потрапляє молодь. І хоча більшість її віддає перевагу прогресивним перетворенням, частка тих, хто ставиться до них із сумнівом, залишається досить помітною.Філософи докладають зусиль, щоб знайти відповідь, що сприяє або перешкоджає становленню особи. Мабуть, для новонародженої дитини термін особа не можна вжити, хоча всі люди появляються на світ як індивіди, як індивідуальності. Народжуючись всі діти не тільки різні, але й унікальні, хоча уже наукою доведено, що можна одержати генетичні копії - двійників людини. Проблема особистості стає фундаментальною не тільки в філософії, а й в психології, соціології. Важливість вирішення проблеми людини пов'язана з тим, що людина це творець історії суспільства, суб'єкт усього різноманіття видів діяльності і без розуміння сутності людини неможливо зрозуміти історичний процес .

Зі складної структури цінностей і ціннісних орієнтацій у сфері духовної культури в систему формування особистості включені певні групи, а саме:

– перша: духовні цінності й ціннісні орієнтації загального характеру, пов'язані з усвідомленням індивідом значущості духовної культури в житті особистості й суспільства; спрямованість видів діяльності молоді у сферу духовної культури;

– друга: мовні орієнтації сучасної особистості, адже мова – це один із найістотніших компонентів духовної культури людини; проблема мовних ціннісних орієнтацій, крім іншого, має ще й політичний аспект;

– третя: художньо-творчі цінності; орієнтація молоді на художньо-творчі види діяльності, її вибір у галузі літератури, кіномистецтва тощо.[2]

Сучасна цивілізація практично не залишила недоторканих, законсервованих етнічних культур. Сьогодні в кожній із них, в усіх її сферах (праця, побут, література й мистецтво), досить чітко проявляються загальноцивілізаційні й етнічні витоки. А в їхній взаємодії, як на рівні соціокультурних параметрів особистості, так і на рівні етносу й усього суспільства, останнім часом простежуються принаймні три закономірності.

Перша дістала назву закономірності місця й обставин. Згідно з нею, закритим, авторитарним чи тоталітарним суспільствам притаманні примусове культивування не лише релігійних, класових, а й етнічних витоків культури особистості, прагнення відмежувати її від останніх досягнень світової цивілізації. Відкриті ж демократичні країни наголошують на загальноцивілізаційних, загальнолюдських цінностях за поваги до своєї історичної етнокультурної спадщини.

Друга – закономірність часу – засвідчує: якщо порівняно недавно, під впливом інтенсивного розвитку індустріального суспільства, відбувалося певне розчинення етнічних культур у культурі світовій (поглинання часткового загальним) і формування в індивідуума універсальної культурної свідомості, то нині прийшло розуміння необхідності дбайливого збереження матеріальної та духовної спадщини.

Третя закономірність – якості – підсумовує взаємодію загальноцивілізаційних і етнічних вимірів культури у становленні нових культурно-історичних спільностей через поступову асиміляцію сусідніх етносів, схожих за долею, способом господарювання, духовним і релігійним життям, а також якщо вони мають досвід тривалого співробітництва й тісних економічних і політичних зв'язків.[1]

В умовах державної незалежності 90-х років програма ментальної самореалізації народу починає функціонувати в нових соціальних координатах – осмислення специфіки власного буття та нашої ментальності універсальною мовою – мовою міфу, адже всяке відродження завжди починається з міфу, бо він є тією сферою людського досвіду, яка нейтралізує різні суперечності й формує жаданий ідеал.[3]

Отже, слід зазначити: людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.Найзначущішим є аспект наступності, культурної ідентичності, зануреності у сферу національного буття й національних цінностей.

Література:

1. Ларцев В. Культурно-психологічна повторюваність як головний елемент соціокультурного відтворення особистості в суспільстві // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 15. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – С. 151–166.

2. Панченко Л. Цінність як філософська інтенція буття людини // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. – К., 2002. – № 4 (6). – С. 33–37.

3. Яцук Н. Є. Онтологічний аспект категорії «ментальність» // Мультиверсум: Філософський альманах. – Вип. 27. – К., 2002. – С. 181–188.

4. Ларцев В. Социальные и культурные детерминанты формирования личности: Моногр. – К.: Принт-Экспресс, 2002. – 429 с.