ПОГРОЗА ЯК ОЗНАКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО Ч. 1 СТ. 346 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Притула В.В.,

здобувач Донецького юридичного інституту МВС України

В сучасних умовах чітко окреслюється тенденція щодо збільшення частки насильницьких злочинів. Це зумовлено багатьма різноманітними чинниками, що впливають як на суспільство в цілому так і на окремо взяту винну особу зокрема. За таких умов особливу увагу викликає проблема підвищення ступеня кримінально-правової охорони авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Зважаючи на те, що при виявленні конкретного злочину ми в першу чергу зустрічаємо його зовнішній прояв, тобто об’єктивну сторону, природно, що даний елемент об’єктивної сторони складу злочину не міг залишитися поза нашою увагою.

На нашу думку, в науці кримінального права, вивченню об’єктивної сторони погрози або насильства щодо державного чи громадського діяча приділялося недостатньо уваги. Зокрема дана проблематика здебільшого висвітлювалася в контексті дослідження злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; кримінально-правової характеристики злочинів проти правоохоронної діяльності або коментування чинного кримінального законодавства.

Серед науковців-криміналістів досить поширеним є визначення об’єктивної сторони складу злочину як зовнішнього прояву злочину, котрий характеризується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечним наслідком, причинним зв’язком між діянням і наслідком, часом, місцем, способом, знаряддям, обстановкою та засобами вчинення злочину [1, 103]. Значення досліджуваного елементу складу злочину як для кваліфікації так і при кримінально-правовому розмежуванні погрози або насильства щодо державного чи громадського діяча від суміжних складів злочинів переоцінити важко. Г.В. Тимейко, наприклад, визначає значення об’єктивної сторони складу злочину як комплекс чинників, що впливають на визначення місця об’єктивної сторони складу злочину в теорії кримінального права. Це, зокрема, те, що в межах складу злочину вона є об’єктивним підґрунтям кримінальної відповідальності, слугує критерієм відмежування даного злочинного діяння від інших злочинів або проступків, має важливе значення для кваліфікації, істотно впливає на оцінку ступеня суспільної небезпеки злочину та особи винного [5, 15-19].

Спробуємо звузити дослідження означеної проблематики до кримінально-правової характеристики погрози як об’єктивної ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 346 КК України. Розглянувши диспозицію даного складу злочину, ми можемо охарактеризувати об’єктивну сторону дією, а точніше – погрозою вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо державного чи громадського діяча, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю.

Хотілося б звернути увагу на той факт, що висвітленню окремих аспектів погрози, в різний час, приділялася увага багатьох вчених, з-поміж яких: В.С. Батиргареєва, С. Бородін, В.К. Грищук, М.М. Корчів, Л. Крахмальник, Р.А. Левертова, В.І. Осадчий, І. Ной, І.В. Самощенко, В. Ткаченко та інші. Тим не менше, проблема погрози щодо державного чи громадського діяча або його близьких родичів у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю залишається однією з найменш досліджуваних.

Загалом в теорії кримінального права погрозу розуміють як один із способів вчинення психічного насильства по відношенню до потерпілого. Проте автори не поділяють єдиного погляду стосовно формулювання погрози в окремих, конкретних випадках. Так, наприклад, В.К. Грищук визначає погрозу як висловлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому, залежно від форми виразу, вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), інших дій, спрямованих на примушування особи до вчинення злочину [2, 150]. В.С. Батиргареєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства [3, 19]. В.І. Осадчий вкладає в поняття погрози насильством можливість вчинення злочинного впливу на потерпілого від заподіяння фізичного болю до спричинення йому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, позбавлення можливості обирати місце перебування на свій розсуд [4, 135-136]. Як бачимо, для кожного складу злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Не стала виключенням і ч.1 ст. 346 КК України.

Особливість досліджуваного складу злочину полягає в тому, що погроза, як об’єктивна ознака, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 346 КК України, лише при наявності юридичної конструкції „у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю ”. За умови ж відсутності вказаної юридичної конструкції, погроза вбивством або знищення майна утворює два самостійні склади злочинів. Відтак і кваліфікація відбуватиметься за ст. 129 або ст. 195 КК України, відповідно – це „погроза вбивством” та „погроза знищення майна”.

У випадку зі складом злочину, передбаченого ч.1 ст. 346 КК України, погроза вбивством, насильством або ж знищенням чи пошкодженням майна, як і в інших випадках, може здійснюватися словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також за допомогою технічних засобів [6, 17; 4, 139]. Характерною умовою погрози також є дійсність та реальність сприйняття її потерпілим.

Отже погроза, як об’єктивна ознака складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 346 КК України, являє собою погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо державного чи громадського діяча а також щодо його близьких родичів у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, вчинювана словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також із використанням технічних засобів та обов’язково повинна бути дійсною й реальною для її сприйняття потерпілим.

Список використаних джерел

1. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. зал. освіти. – За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком інтер; Х.: Право, 2002. – 416 с.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук, О.О. Дуров та ін.; За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.

3. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. Монографія. – Х.: „Одісей”, 2003. – 256 с.

4. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.

5. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Р.: Изд-во Рост. ун-та., 1977. – 216 с.

6. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. Омск: Омская высш. шк. милиции, 1978. – 103 с.