Рибалка Катерина Петрівна;

Сумська філія Харківського університету внутрішніх справ;

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в Україні та іноземних державах

Виходячи з актуальних причин потреб соціального й особистого життя у роботі розглянемо порядок оголошення особи померлою й безвісно відсутньою, основні механізми й особливості, а також порівняємо цей інститут в Україні та зарубіжних державах.

Відповідно до ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Тобто встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження, залежно від того, що відомо заявнику із наведеного у даній статті.

Заява у справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим крім вимог ст. 247 ЦПК повинна відповідати і загальним вимогам, що пред'являються для подання позовних заяв [2, c. 14].

Судове рішення, яке підтверджує презумпцію смерті відсутньої особи шляхом оголошення її померлою, з моменту набрання законної сили є підставою для припинення правосуб’єктності такої фізичної особи [4, c. 90].

У більшості правових систем світу інститут «оголошення фізичної особи померлою» врегульований на законодавчому рівні. Згідно з ст. 46 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо: у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями (може бути оголошена судом після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій) [3]

В предмет доказування у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою включаються наступні факти: 1) встановлення місця проживання особи, стосовно якої порушено справу про визнання її безвісно відсутньою; 2) відсутність особи у цьому місці проживання; 3) день одержання останніх відомостей про відсутню особу; 4) відсутність у місці проживання фізичної особи відомостей про місце її перебування протягом одного року з дня одержання останніх відомостей про відсутню особу; 5) неможливість встановлення місця знаходження даної особи; 6) вживання заявником заходів по розшуку особи [4, c. 89].

Спадкоємці фізичної особи, яка була оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред’явника [3].

Спеціальні закони, що регулюють порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, прийняті у ФРН, Австрії, Італії та деяких інших державах. Разом з тим праву окремих держав (наприклад, Франції) невідомий інститут визнання безвісно відсутньої особи померлою. У таких країнах можливе лише оголошення особи безвісно відсутньою у порядку судової ухвали, що має обмежені майнові наслідки (тимчасове введення у володіння “спадковим майном”), але не розірвання шлюбу безвісно відсутнього. Праву Великобританії та США взагалі невідомий інститут безвісної відсутності: можливим є лише встановлення для даної конкретної справи презумпції факту смерті особи, щодо якої не було відомостей протягом семи років. Вказані суттєві відмінності в матеріальному праві окремих держав можуть стати підґрунтям для виникнення такого небажаного у правовому регулюванні явища, як “кульгаючі” правовідносини (особа буде визнана померлою за правом однієї держави, а за правом іншої вона буде вважатися живою)[1].

Література:

1. Гайворонський В.М. Дієздатність іноземців в Україні / Міжнародне приватне право [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6384-15/html.

2. Диба І. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою / І. Диба // Юридичний вісник України. – 2007. - №1., 6-12 січня. – С. 14.

3. Ковал А. Оголошення фізичної особи померлою [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lexvin.com.ua/право/3099/html.

4. Шиманович О.М. Процесуальні особливості розгляду судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою / О.М. Шиманович // Юридичні науки. – Т.23(62). - №1. – 2010. – С. 85-93.