Право/9. Гражданское право
Кияниця Мар’ян
студент Національного
авіаційного університету, м.Київ, Україна
З переходом від планової до орієнтованої на ринкову економіку, з
кожним етапом розвитку економіки країни, актуальності набирають відносини
власності та їх правове регулювання.
Слід зазначити, що способи припинення права власності, як і
підстави для його набуття є юридичними фактами, закріпленими у законі. Так, стаття
346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать:
а) добровільне припинення права власності (за волею власника) -
відчуження власником свого майна, знищення ним його, відмова власника від свого
майна, припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної
особи, уповноваженого на це установчими документами тощо;
б) примусове припинення права власності, що відбувається проти
волі власника (або без урахування її) - припинення права власності на майно,
яке за законом не може належати цій особі; викупу пам'яток історії та культури;
викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викупу
нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної
ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями
власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи за рішенням суду
про визнання недійсною державну реєстрацію юридичної особи, про визнання
банкрутом, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 ЦК), тощо;
в) з об'єктивних причин, що не залежать від волі осіб, на
виникнення та перебіг яких власник (інша особа) не може впливати (знищення
майна в результаті стихійного лиха, смерть власника тощо). Фізична особа може
скласти заповідальне розпорядження, яке вступає в силу на випадок смерті, але
внаслідок незворотності цього процесу (настання смерті) смерть власника є тією
об'єктивною обставиною, яка має бути визнана такою, на настання якої особа, за
розумних умов, впливати не може.
Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених
законом.
Численні класифікації підстав припинення права власності, що
містяться у науковій та практичній літературі, ґрунтуються, по суті, на
врахуванні людської волі у процесі припинення цього права. У чинному
законодавстві перелік підстав припинення права власності визначений у ст. 346
ЦК та має орієнтовний характер – за змістом ч. 2 цієї статті, доповнюється
положеннями цього Кодексу та інших законів.
Такі підстави можуть носити загальний характер, стосуватися всіх
видів майна, не залежати від виду права власності або мати спеціальний характер
та застосовуватися до певного виду права власності (наприклад: приватизація як
спосіб припинення виключного права державної власності та права комунальної
власності), до певної правової ситуації або різновиду правовідносин
(застосування ст. 365 ЦК до припинення права власності на частку в спільному
майні за вимогою інших співвласників тощо).
Разом з тим, право власності потребує
правового захисту, можливість чого є однією із гарантій його недоторканності.
Однією з форм захисту можна виділити – самозахист. Природна сутність права власності
людини зумовлювала таке ж природне її право на самозахист того, що вона набула
своєю працею.
Самозахистом права власності може бути чинення опору грабіжникові,
відібрання речі у злодія. Не можна заперечити права власника розібрати (але не
нищити) загорожу чи зняти з дверей замок, якщо це перешкоджає його доступу до
свого будинку. Проте, якщо власник впізнав викрадену у нього річ в іншої особи,
відбирати її слід за правовими правилами.
Іншою, найбільш ефективною, на наш погляд, системою захисту права
власності є судовий захист.
Саме за судовим захистом щороку звертаються тисячі власників. Зі
змісту статті 1 ЦК України випливає, що власник-позивач, вимагаючи захисту
права власності, має надати суду насамперед докази наявності у нього цього
права. Така вимога беззастережно стосується нерухомості, транспортних засобів,
право власності на які органічно пов'язане із державною реєстрацією. Тому до
вимоги про захист права власності на квартиру чи земельну ділянку позивачеві
належить додати відповідний документ (свідоцтво про право на спадщину,
державний акт про право власності на землю, договір дарування тощо).
Вимагаючи захисту права власності, позивач повинен надати суду
докази порушення цього права, оспорювання чи невизнання відповідачем.
Крім того, власникові, права якого
порушені, законодавством надано також право на відшкодування завданої йому
майнової та моральної шкоди. Але, як зазначено у пункті 4 частини 1 статті 23
ЦК, юридична особа має право на відшкодування моральної шкоди лише у разі
приниження її ділової репутації. Держава, адміністративно-територіальні громади
серед носіїв такого права взагалі не названі. Це та багато інших питань нині
залишаються дискусійними, неоднозначного трактування з боку теоретиків й
практиків (переважно суддів, правозахисників тощо), що вимагає подальших
наукових вивчень й узагальнень з метою удосконалення правового регулювання
відносин власності.