Новосельська Любов Сергіївна

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Загальнодержавне соціальне страхування: проблеми та перспективи розвитку.

В умовах ринкової економіки система соціального страхування є одним з основних інститутів соціального захисту населення. Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачено запровадження п’яти видів такого страхування: пенсійне; медичне; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народження і похованням; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

На сьогоднішній день національна система загальнообов’язкового державного соціального страхування складається з чотирьох фондів. Медичне страхування, без якого не можливо здійснити реформу всієї галузі охорони здоров'я, й досі залишається лише в законопроектах, з яких жоден не прийнято за основу.

Виходячи з ідеї соціального страхування як системи колективного соціального захисту, доходи страхових фондів мають становити сплачені страхові внески, а видатки – виплати по страхових випадках, розмір яких визначається участю застрахованої особи, зокрема тривалістю сплати внесків та їхньою величиною. Відхилення від цього правила свідчить про порушення страхових принципів соціального захисту.

Високий і надійний потенціал соціального забезпечення, який закладено в інститут соціального страхування, є гарантом збереження ефективного і цільового використання фінансових страхових ресурсів. Арсенал таких гарантій охоплює правові, економічні та організаційно-правові аспекти. Окремі напрями обов’язкового державного соціального страхування в теоретичному плані ще недостатньо опрацьовані. Формування фінансових ресурсів страхових фондів не враховує реального змісту ринкової економіки, зокрема вартісні аспекти робочої сили та особливості встановлення паритетних джерел надходження коштів.

З юридичного погляду, сфера соціального страхування в Україні має відповідати вимогам конституційного права, контролюватися державою з публічним висвітленням у засобах масової інформації. Цей підхід реалізовано в системі соціального страхування Німеччини, аналог якої в головних організаційних моментах діє і в Україні. У ФРН соціальне страхування є інститутом публічно-правового характеру, де органам соціального страхування надано права самоврядування. Вони не є органами державного управління. Самоврядування здійснюється на паритетних засадах роботодавцями й застрахованими. Співпраця між ними в органах самоврядування є гарантом збалансування інтересів соціальних партнерів. Існує процедура обрання представників роботодавців і застрахованих осіб у страхові об'єднання. Зауважимо, що вітчизняна модель соціального страхування реалізується з дотриманням конституційних прав громадян, але без чіткого визначення прозорих механізмів контролю з боку соціальних партнерів.

Що стосується сучасних тарифів із соціального страхування, слід зауважити, що вони не такі вже й високі порівняно з іншими країнами, особливо з огляду на співвідношення між кількістю одержувачів та платників внесків.

На нашу думку, наразі нагальної необхідності і, тим більше, об’єктивних підстав для зниження тарифів із соціального страхування в Україні немає. Тарифи небажано знижувати також з огляду на очікуване запровадження медичного страхування, доцільніше перерозподілити наявні надходження між фондами. Слушною видається також пропозиція щодо об’єднання страхових послуг, які надають Фонд соціального страхування з тимчасової непрацездатності та Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, в одній страховій установі з подальшим їх доповненням медичним страхуванням. Це дасть можливість упорядкувати соціальні послуги за категоріями населення, що обслуговуються: непрацездатне населення (Пенсійний фонд), зайняте населення (Фонд соціального та медичного страхування), безробітне населення (Фонд страхування на випадок безробіття).

Також в більшості випадків нецільове використання коштів соціального страхування санкціоновано рішенням на державному рівні. Окрім того, розміри страхових тарифів, незважаючи на існування спеціальних законів, фактично встановлюються також державним бюджетом. Усе це призводить до того, що система соціального страхування в Україні постійно зазнає політичних втручань з боку державної влади. При цьому держава досить часто розпоряджається коштами соціального страхування як власними, не відрізняючи страхові внески від податкових надходжень.

Ми поділяємо думку деяких вчених, які стверджують, що необхідно вжити рішучих заходів щодо послаблення прямого адміністративного впливу держави та посилення ролі соціального діалогу у сфері соціального страхування. А також зі словосполучення „державне загальнообов’язкове соціальне страхування” доцільно вилучити означення „державне”, оскільки сильна і збалансована система соціального страхування має бути самодостатньою й не залежати від держави та державного бюджету. Можливо, це також допоможе подолати ставлення державної влади до коштів соціального страхування як до своїх власних.

Список використаної літератури:

1. Левін П. Удосконалення соціального страхування від нещасних випадків – умова збереження трудового потенціалу // Україна: аспекти праці. – 2006. – №2. – С.21-28.

2. Ткаченко Л. Проблеми цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування та можливості зниження страхових тарифів в Україні // Україна: аспекти праці. – 2006. – №8. – С.21-26.