Сухий Т.А.

Науковий керівник – Пендюр В.В.

Буковинська державна фінансова академія

ПРАВО АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ, ЯК ГАРАНТІЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Прийняття 07 лютого 2002 року нового Закону України "Про судоустрій України" [3] реально відкрило шлях для процесу обговорення і прийняття нового Господарського процесуального кодексу України. Сучасні вимоги до розвитку процесуального законодавства ґрунтуються на тому, що рівень правового захисту особистості, інших суб'єктів права залежить від ефективності судочинства. При цьому інститут правосуддя, який є фундаментальним у правовій системі, концептуально розглядається як форма здійснення прав і свобод людини і громадянина, самостійне соціальне і правове благо, яке здійснюється через справедливе правосуддя і належні судові процедури, важливе місце серед яких займає апеляційне провадження.

Головне завдання апеляції полягає в тому, щоб дати новим судовим розглядам додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт подвійного розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді, а враховуючи те, що рішення по суті приймають дві різні інстанції, зменшується сама ймовірність судової помилки.

Ця тема є важливою та актуальною, оскільки навіть у Конституції України однією із засад судочинства в Україні вказано на можливість апеляційного та касаційного оскарження. Судом апеляційної інстанції в господарських справах є апеляційний господарський суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий господарський суд, що ухвалив рішення, а у визначених Кодексом випадках – Вищий господарський суд України [1].

Апеляційне оскарження - один із найбільш поширених у сучасному господарському судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Цей спосіб оскарження судових рішень існує, зокрема, в Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, США тощо.

Проблемами, що виникають із застосування інституту апеляційного оскарження в Україні є:

1. Чинним Господарським процесуальним кодексом України чітко встановлено, що правом апеляційного оскарження наділені лише сторони судового розгляду справи у суді першої інстанції та прокурор, проте, такого права не мають особи, що не брали участі у розгляді справи, однак суд першої інстанції вирішив питання щодо їх прав та обов’язків; [2]

Отже, в статті 91 Господарського процесуального кодексу України необхідно передбачити наступне коло суб’єктів апеляційного оскарження: а) сторони, б) треті особи та інші особи залучені до участі у розгляді справи, в) особи, які хоча і не були залучені до участі у справі, але щодо яких суд при розгляді справи у першій інстанції вирішив питання про їх права та обов’язки, г) прокурор [2] .

2. У разі пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою (поданням) особою, що пропустили цей строк має подаватися заява про його відновлення. Однак, законодавцем немає чіткої вимоги до її змісту та форми подання;

3. Відсутність чіткого регулювання повноважень дій суду першої інстанції при надходженні апеляційних скарг на ухвали суду, що не можуть бути оскаржені. Чинним законодавством визначено лише обов’язок суду щодо надсилання такої скарги до апеляційної інстанції разом з матеріалами справи.

4. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено дії апеляційних господарських судів, в разі надходження на їх адресу тільки апеляційної скарги (подання). Лише на практиці це виражається у надсиланні апеляційної скарги (подання) до суду першої інстанції для повернення вказаної апеляційної скарги (подання) разом з матеріалами справи.

Право на оскарження судових ухвал є превентивною конституційною гарантією проти заподіяння шкоди судами при розгляді цивільних та господарських справ. Конституцією України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішення, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [1, ст. 56]. Відповідно до чинного Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок винесення судом незаконного рішення в цивільній справі відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на прийняття незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили [4]. Отже, вказана норма звужує загальні підстави відповідальності суду як органу державної влади за завдану шкоду. Однією з суттєвих превентивних гарантій від заподіяння шкоди судом при розгляді цивільних та господарських справ, яка повинна врівноважити таке звуження підстав відповідальності суду за завдану шкоду, і повинна стати чітка та послідовна реалізація конституційного права на оскарження судових ухвал, які приймаються судами у цивільному та господарському процесі та істотним чином впливають на права та обов’язки сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.

Література

1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 11 червня 1991 року //Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 6.

3. Закон України «Про судоустрій України» № 3018-III от 2002.02.07// Відомості Верховної Ради України. -2002. - № 27-28.

4. Лобода Ю. «Про обмеження конституційного права на оскарження судових ухвал у цивільному та господарському процесі» //Юридичний журнал №2/2007 р.