к.е.н., доц. Юсипович О. І., магістр Артюх Д. Г.

Львівський торговельно-економічний університет

Системні аспекти формування оптимальної структури капіталу підприємства

Багато дискусій щодо вибору системного механізму формування оптимальної структури капіталу зумовлені податковим ефектом, точніше, ефектом від різного оподаткування прибутку на власний і запозичений капітал. Оскільки податковим законодавством в Україні, передбачається, що процентні платежі підлягають відрахуванню із величини оподатковуваного прибутку при визначенні податку на прибуток, то заміщення власного капіталу позичковим забезпечує можливість збільшення доходів на кожну грошову одиницю авансованого власного капіталу. Це створює умови для зростання вартості підприємства [4, с. 46-47]. Таким чином, власники могли б віддавати перевагу формуванню структури капіталу підприємства навіть повністю за рахунок позичкового капіталу. Однак, збільшення підприємством частки позичкового капіталу, призводить до зростання ризику його банкрутства.

На нашу думку, можливість застосування моделей, що враховують податковий чинник, з метою пояснення структури капіталу підприємств обмежується з таких причин: 1) окремі підприємства мають пільги щодо сплати податку на прибуток; 2) якщо підприємство має збитки у поточному періоді, то вигоди від використання позичкового капіталу з метою зменшення податку на прибуток переносяться на майбутнє, а поточна вартість таких вигод стає незначною для впливу на прийняття рішень щодо вибору структури фінансування його господарської діяльності; 3) значна частка вітчизняних підприємств діє за принципами тіньової економіки, тобто спотворює фінансову звітність, показує фіктивну збитковість, що дає можливість ухилятися від сплати податку на прибуток.

Зрозуміло, що з удосконаленням податкового законодавства, посиленням державного фінансового контролю за виконанням податкових зобов’язань, а також із досягненням прибуткового рівня діяльності переважною більшістю вітчизняних підприємств податковий чинник дедалі більше впливатиме на формування структури їхнього капіталу. Встановлення такого єдиного нормативу без урахування специфіки руху капіталу, характерного для підприємств різних галузей народного господарства, є невиправданим.

Виходячи з цього, О. Терещенко для управління структурою капіталу вітчизняних підприємств пропонує встановлювати орієнтиром середньогалузеві значення показників структури капіталу підприємств у країнах з розвинутою економікою [5, с. 12-13]. Однак, такий підхід не враховує специфічні умови національної економіки. Крім того, на оптимальну структуру капіталу підприємства впливає значна кількість зовнішніх і внутрішніх чинників. Усе це дає підстави вважати, що для окремого підприємства у різних економічних умовах існує своя оптимальна структура капіталу.

Визначення кількісних параметрів формування структури капіталу для окремого підприємства потребує побудови оптимізаційної економіко-математичної моделі. Такої думки притримується Н. Треньова та за критерій оптимальності використовує максимальний рівень рентабельності власного капіталу підприємства, а у інших моделях – максимізується величина ефекту фінансового левериджу, який відображає зростання рентабельності власного капіталу, пов’язане з використанням позичкового капіталу [6, с. 209-215].

Р. Коваль запропонувала модель оптимізації структури капіталу, яка враховує ймовірнісну природу грошових потоків підприємства [1, с. 82-83]. Однак використання цієї моделі на практиці, на наш погляд, ускладнюється визначенням її основних параметрів, необхідних для імітації грошових потоків підприємства.

Заслуговує на увагу вирішення проблеми визначення оптимальної структури капіталу запропоноване Л. Костирко. За критерій оптимальності структури капіталу ним обрано мінімізацію ризику, яка вимірюється за допомогою дисперсії рентабельності активів підприємства. Автором обґрунтовано залежність зазначеного показника від значень дисперсій економічної рентабельності підприємства і реальної ставки процента за кредитами. Зазначені показники виступають параметрами, а частки власного і позичкового капіталу у загальному капіталі підприємства – невідомими змінними нелінійної оптимізаційної моделі [3, с. 448-457]. Безсумнівно, урахування випадкової природи економічної рентабельності підприємства і процентної ставки за кредитами є перевагою такого підходу. Втім використання показників дисперсій може призвести до хибних з погляду практичної діяльності рішень. Це обумовлюється тим, що дисперсія враховує різні відхилення відносно середнього значення. Реалізоване значення рентабельності і процентної ставки за кредитами може бути як вищим, так і нижчим від середнього значення, що збільшує величину дисперсії, а, отже, й ризику.

Таким чином, існуючі економіко-математичні моделі визначення оптимальної структури капіталу у процесі його формування мають суттєві недоліки, що обмежують їхнє використання у практичній діяльності.

Б. Колласс значну увагу приділено факторам дестабілізації капіталу з боку зовнішнього середовища, нестабільність якого спричиняє аритмію у динаміці фінансових і матеріальних потоків підприємства, обумовлюючи постійну зміну структури капіталу. Відповідно до цієї динамічної концепції автором узагальнено фактори прямого (конкуренція, ресурсне забезпечення, нормативно-правові, технологічні і технічні, інформаційні) та непрямого (загальна динаміка економічних процесів у країні й у світі, соціально-політичні, культурно-традиційні, природно-екологічні) впливу на формування структури капіталу підприємства [2, с. 105]. Таким чином, для забезпечення беззбиткового функціонування підприємства необхідне встановлення оптимальних співвідношень певних факторів, що впливають на результат його виробничої та інвестиційної діяльності. Прагнучи досягти своєї основної мети – максимально збільшити прибуток, – кожне підприємство має вирішити певні завдання оперативного управління власними поточними активами та поточними пасивами.

Придатність моделей прибутковості капіталу, розроблених на означених засадах, забезпечується лише за умови достовірності фінансової інформації, яка головним чином слугує підставою для здійснення кількісної параметризації формування капіталу. Крім того, наявні пропозиції щодо удосконалення співвідношень компонентів капіталу підприємства формулюються із значним ступенем суб’єктивності. З метою уникнення недоліків наявних підходів до оптимізації структури капіталу доцільно враховувати всі об’єктивні фактори, що сприяють або дестабілізують здійснення процесів управління споживанням та відтворенням капіталу, зокрема ті з них, які обумовлені галузевою приналежністю підприємства.

Література

1. Коваль Р. Я. Модель для оптимизации структуры капитала / Р. Я. Коваль // Финансовые риски. – 2003. – № 1. – С. 82-95.

2. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы : учеб. пособ. – [пер. с франц.] – [под ред. проф. Я. В. Соколова]. – М. : Финансы, ЮНИТИ, 2007. – 576 с.

3. Костырко Л. А. Стратегия финансово-экономической деятельности хозяйствующего субъекта: методология и организация / Л. А. Костырко. – Луганск : ВНУ, 2002. – 560 с.

4. Лупак Р. Л. Економічні регулятори управління оборотним капіталом підприємства / Р. Л. Лупак, І. В. Піх // Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Інноваційна економіка». – 2012. – № 31. – С. 46-48.

5. Терещенко О. Фінансування підприємств в Україні: актуальні проблеми і шляхи їх вирішення / О. Терещенко // Економіка України. – 2013. – № 1. – С. 10-16.

6. Тренев Н. Н. Управление финансами : учеб. пособ. / Н. Н. Тренев. – М. : Финансы и статистика, 2009. – 496 с.