Вовк А.В.

Аспірант кафедри української мови, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара (Україна)

ЕКСПРЕСИВНИЙ СИНТАКСИС В «ЩОДЕННИКАХ» О. ГОНЧАРА

Термін «експресивний синтаксис» з’явився на початку 1960-х років, та попри це поняття експресивного синтаксису й досі постає нечітко визначеним і окресленим.

До питання експресивного синтаксису уперше звернувся швейцарський лінгвіст Ш. Баллі. На його думку, в афективному (експресивному) чиннику потрібно розрізняти два завдання: вираження суб’єктивного світу мовця й використання мовних засобів для впливу на адресата. Сьогодні ж експресивний синтаксис розглядають як мовну й мовленнєву категорії (М. Глазкова, С. Єрмоленко, О. Матвійчук та ін).

Категорія експресивності наразі є предметом наукової дискусії, її активно досліджують мовознавці з усього світу. Мовна експресія – це поняття, дотичне до термінів «емоційне», «оцінне». На сьогодні є багато припущень щодо співвідношення понять «експресія» – «емоція». Одні мовознавці схиляються до думки, що експресія та емоційність – це одне й те саме поняття, інші їх розмежовують. Головною відмінністю між емоцією та експресією є те, що емоція – ненавмисна, спонтанна, а експресія має чітко вмотивований, умисний характер, вплив на людину через уведення до тексту спеціальних мовних засобів.

Експресивність як прийом писемного мовлення супроводжують значні конструктивні зміни. В цілому експресивний синтаксис реалізує експресивні функції парцеляції, приєднання, еліпсиса, лексичного повтору, ампліфікації, мовного парадоксу, обірваних речень, антитези тощо. Деякі лінгвісти зараховують до конструкцій експресивного синтаксису естетично наснажені висловлення, зокрема конструкції з антиципацією. Антиципація фігурує і в досліджуваній нами творчості О. Гончара: «І корова Мура дивиться на нього, мінера, осудливо, сурово». В цьому прикладі спостерігаємо ефект «зависання» – вживання займенника перед прямим позначенням об’єкта.

Досить часто в «Щоденниках» О. Гончара зустрічається парцеляція – сильне (смислове і формальне) відокремлення слів, словосполучень, речень, позначуване у тексті крапкою, знаком оклику або питання: «А з думки не сходить Тадж-Махал. І легенди, якими він оповитий. Як імператора спіткала доля короля ліра. Рідний син скинув з престолу і ув’язнив. А дружина померла молодою. І горя йому та сліз вистачило на всю решту життя».

Не менш популярним прийомом передавання експресії в «Щоденниках» є приєднання – засіб, дуже схожий на парцеляцію: «Бессонные ночи. Даль. Измерянная шаг за шагом. Собственными ногами». Але якщо в парцеляції частини одного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення, то приєднання застосовують тоді, коли на додаток до сказаного треба повідомити іще щось, – дуже важливе, істотне.

Функційну лінгвостилістичну активність виявляють прості дієслівні присудки уснорозмовної форми, що ускладнюються й емоційно підсилюються частками (сполученнями часток): «Ні, він не шукав забуття».

Ще однією стилістичною фігурою, що створює експресію, є ампліфікація – нагромадження однорідних елементів мови для підсилення виразності та емоційності останньої: «Згадую його виступ, його спів, його рухи, його жести…».

Експресивно-видільну функцію виконує і психологічно мотивований лексичний повтор. У спонтанному мовленні він відбиває властивості думки, її драматизм й емоційну імпульсивність, стихійну спробу мовця перебороти неадекватність одиничного слова суб’єктивному почуттю. У неспонтанному ж (продуманому, творчо організованому) мовленні – це наслідок стилістичного осмислення слова: «Вже й повиростали, а все дай, дай… І до смерті дай».

Доволі поширеною в «Щоденниках» є антитеза – стилістична фігура, побудована на зіставленні контрастних явищ, образів і понять: «… історія людства складається з припливів і відпливів, з революцій і антиреволюцій…».

Таким чином, між емоційним (психологічно мотивованим) та експресивним (лінгвостилістичним) у мові наявний нерозривний зв’язок, але цей зв’язок характеризує не взаємозамінність, а чітке співвіднесення. Виникнення мовленнєвої експресії на емотивній (емоційній) основі пояснюється тим, що людське слово – це сильний стимулятор психологічної мобілізації й інтелектуальної активізації суб’єкта.

Мові притаманна експресивність. Експресивність синтаксичної структури як стилістичної категорії формується за допомогою відносного відхилення від сталого порядку організації синтаксичної структури. Таке відхилення має семантичний, функційний і структурний характер. В «Щоденниках» О. Гончара спостерігаємо різноманіття засобів експресивного синтаксису, за допомогою яких письменник передає суб’єктивне ставлення до змісту висловлювань.