Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.е.н., доцент Богацька Н. М., Панасюк А. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Шляхи поліпшення виробничої структури підприємства

Основну діяльність кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Тому важливим є точне та функціональне розміщення кожного підрозділу на підприємстві, що в свою чергу сприятиме продуктивній роботі виробництва.

Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

Ефективність виробництва значною мірою залежить від раціональності вживаних загальної і виробничої структур. Питання вибору і поліпшення виробничої структури виникають при будівництві нових, реконструкції чи розширенні діючих підприємств, зміні профілю їхнього виробництва, переході на випуск нової продукції.

Проблеми удосконалення та покращення виробничих структур підприємства висвітлені в наукових працях таких учених, як: Єгупов Ю.А., Курочкін А.С., Ліпич О.М., Онищенко В.О. та ін.

Метою даної роботи є дослідження елементів виробничої структури підприємства та розробка шляхів її покращення.

Виробнича структура підприємства - це сукупність виробничих одиниць підприємства (цехів, служб), що входять до його складу і форми зв'язків між ними.

Відомі три типи виробничої структури підприємства: предметний, технологічний і змішаний. Чим вище складність технологічного процесу, тим більш розгалуженою і громіздкою виявляється структура підприємства, а отже, і більші його розміри[1].

Виробнича структура підприємства визначає розподіл праці між цехами та обслуговуючими господарствами, формалізує внутрішньозаводську спеціалізацію та кооперування, у галузевому масштабі вказує на міжзаводську спеціалізацію виробництва. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства.

Основною вимогою до структури є забезпечення раціональнішого сполучення в часі і просторі всіх елементів та ланок виробничого процесу.

З метою оптимізації виробнича структура підлягає аналізу за такими показниками:

− розміри виробничих ланок;

− ступінь централізації окремих виробництв;

−співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими виробництвами;

−пропорційність виробничих ланцюгів, що входять до складу підприємства;

− рівень спеціалізації окремих виробничих ланцюгів;

− ефективність просторового розташування підприємства;

− характер взаємозв’язків між підрозділами[2].

Таким чином удосконалення виробничої структури здійснюється за кількома напрямками.

По-перше, це визначення оптимальних розмірів підприємства. Оптимальний розмір — це такий розмір, який при даному рівні розвитку техніки та конкретних умовах місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними витратами. На розмір підприємства впливають як внутрішньовиробничі, так і зовнішні чинники. Внутрішньовиробничі чинники визначають технічні і організаційні умови роботи підприємства та сприяють зростанню його ефективності. До них відносяться: характер вживаної техніки, прогресивність технологічного процесу, зв'язаність виробництва, методи організації виробничого процессу тощо. Внутрішньовиробничі чинники обумовлюють мінімальний і максимальний розмір підприємства. Мінімальний розмір — це такий, що забезпечує можливість якнайповнішого застосування сучасної техніки. Якщо розмір не дозволяє цього зробити, значить, він нижче мінімально допустимого і будівництво підприємства недоцільне.

По-друге, поглиблення спеціалізації основного виробництва, яке полягає у виборі її форми для виробничих підрозділів, відповідності типу, масштабу виробництва та незмінності обраної форми спеціалізації для однакових виробничих умов.

По-третє, централізація допоміжних і обслуговуючих служб підприємства, яка заснована на концентрації однорідних робіт і дозволяє, з одного боку, підвищити рівень механізації цих робіт, з іншого – спростити виробничу структуру, шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.

По-четверте, відокремлення окремих видів технічного обслуговування виробництва і формування їх в самостійні підприємства. Значну питому вагу в структурі більшості промислових підприємств займають допоміжні та обслуговуючі господарства. Наочне уявлення про це дає співвідношення між основними і допоміжними робітниками. Так, на багатьох підприємствах металургійної промисловості кількість допоміжних робітників складає приблизно 55-60% від загальної кількості робітників, на підприємствах машинобудування і металообробки – 50 і 55%, харчових 40-45% відповідно. Відмежування від підприємств непрофільних виробництв, не зачіпаючи основного технологічного процесу, є одним із напрямків розукрупнення підприємств і удосконалення їх виробничої структури. В умовах переходу на ринкові відносини склалася тенденція створення невеликих підприємств на базі допоміжних господарств великих машинобудівних підприємств.

По-п’яте, спрощення виробничої структури за рахунок ліквідації зайвих ланок і переходу до безцехової структури.

І останнім напрямком є перехід від комплексної до спеціалізованої структури на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування[3].

Отже, для поліпшення виробничої структури підприємства, в першу чергу, необхідно централізувати допоміжне виробництво, що дає змогу підвищити продуктивність праці, та скоротити зайві і паралельно діючі виробничі підрозділи. Також важливими шляхами покращення виробничої структури підприємства є подолання сегментації в побудові виробничих процесів і створення єдиних потоків виготовлення продукції без виділення цехів. Одним із необхідних кроків в цьому напрямку є універсалізація виробництва, що полягає у випуску різної за призначенням продукції, яка комплектується з однорідними за конструкцією і технологією вузлами і деталями, а також в організації виробництва супутніх виробів. Також, не менш важливим, є і розвиток широкої кооперації по горизонталі між підприємствами, що входять у різні об'єднання, з метою скорочення витрат виробництва за рахунок збільшення масштабів однотипної продукції та повного завантаження потужностей.

Література:

1. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства Навч. посіб. — 2-ге видання. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 488 с.

2. Плиса В.Й. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства // Фінанси України.- 2009.- № 11.- C.36-42.

3. Економ. підприємства: Навч.посіб. А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін., За ред. А.В. Шегда – 2-ге вид.-К.: Знання – Прес., 2002. – 335с.