Экономика/Экономика
АПК
Полеся В.М.
Вінницький національний аграрний університет
Адаптація зарубіжного досвіду кооперування фермерських господарств в Україні
Вступ.
Характерною особливістю нинішнього етапу розвитку аграрного сектору економіки
країни є недостатній розвиток процесів кооперації, значення яких не можна
применшувати. Кооперативні об'єднання сільськогосподарських товаровиробників в усьому світі довели свою
ефективність щодо розв'язання проблем розрізнених дрібних товаровиробників
завдяки поєднанню їхніх зусиль, а саме: здійснювати реалізацію продукції на
вигідних умовах і за прийнятими цінами, спільно зберігати та переробляти
продукцію, забезпечувати матеріально-технічними засобами за доступними цінами й
можливістю купівлі в кредит, ефективно використовувати сучасну техніку та
одержувати послуги за собівартістю [1].
Результати
дослідження. Сучасний стан економіки України характеризується активізацією
діяльності фермерських господарств. Історично це обумовлено наявністю колгоспно-радгоспної
форми господарювання на селі, яка сформувала особливий тип власності і
відповідну економічну психологію селян. Однак колгоспно-радгоспна система
далеко не повністю використала свої можливості як кооперативні господарства. В
зв'язку з цим гостро встало питання про відродження фермерських господарств як
організаційної форми ведення аграрного виробництва. В результаті аналізу
процесу формування і розвитку фермерських господарств в Україні виявлено
наступні характерні риси: фермерські господарства в початковий період їх створення
і розвитку характеризуються веденням
натурального господарства; недостатня кількість матеріальних і фінансових
ресурсів, що обмежує можливість ведення фермерськими господарствами розширеного
відтворення виробництва в начальний період їх створення; відсутність широкої
можливості застосування фермерськими господарствами науково-технічних
досягнень; низький рівень кооперування дрібнотоварних фермерських господарств;
необхідність поступового укрупнення фермерських господарств з метою підвищення
їх ефективності, відповідно, і конкурентоспроможності.
Найбільш
доступним шляхом якісного вдосконалення фермерського господарства є розвиток
його кооперації. Необхідність кооперування одночасно може бути викликана і тим,
що далеко не всі фермери мають в наявності необхідні засоби чи ресурси для
ведення діяльності. Переважно це пов'язано з великими комплексними засобами виробництва. Умови ведення
підприємницької діяльності, які склалися, об'єктивно спонукають фермерів до поглиблення між ними
коопераційних відносин в матеріально-технічному забезпеченні, при обробітку
землі, в сфері обслуговування, переробки і реалізації продукції. До того поки не будуть створені сприятливі умови для
існування дрібних фермерських господарств, їм складно буде підвищити свою
ефективність. Відповідно, об'єднання їх
зусиль шляхом кооперування є найбільш прийнятним способом підвищення
ефективності виробництва. Слід виділити наступні напрями розвитку виробничої
кооперації.
Перший
напрямок. Він базується на колективно-дольовій формі використання власності,
об'єднанні земельних і майнових паїв працівників великих сільськогосподарських
підприємств. В результаті формуються виробничі і сервісні кооперативи,
прив'язані до конкретних населених пунктів, а господарство являє собою або
єдиний сільськогосподарський виробничий кооператив, або асоціацію
сільськогосподарських виробничих кооперативів. Другий напрямок. Формування міжфермських
кооперативів, в яких кожен фермер залишається самостійною юридичною особою. Це
можуть бути виробничі кооперативи, асоціації фермерських господарств або їх
кооперативів. Другий варіант кооперування приватних товаровиробників може
здійснюватися через об'єднання заощаджень та матеріально-грошових ресурсів, отриманих при виході
з сільськогосподарського підприємства; при цьому будуть формуватися автономні
кооперативи. Третій напрямок. Це так звана міжгосподарська кооперація, тобто
кооперація великих підприємств, фермерських господарств і кооперативів, а також
автономних кооперативів по виробництву однорідної продукції (молоко, м'ясо,
племінні тварини).
Виробництво,
переробка і реалізація продукції тваринництва є традиційними сферами розвитку
кооперації і за рубежем. Тому проаналізуємо, на прикладі молочної продукції,
досвід роботи кооперативів в молочному підкомплексі США, та розглянемо
можливості його використання в Україні.
В залежності від основної мети функціонування виділяють чотири типи
кооперативів: маркетингові кооперативи, основний напрям їх діяльності – продаж
продукції своїх членів; кооперативи, які займаються продажем сировини,
матеріалів, обладнання і інших ресурсів для агропромислового виробництва; сервісні
кооперативи, надають своїм членам чи іншій групі засновників спеціалізовані
послуги; змішаний тип кооперативів, які можуть поєднувати різноманітні функції.
Молочні кооперативи зазвичай виділяють як маркетингові. Однак багато з них
сьогодні виконують як постачальницькі так і збутові функції, мають власні
переробні цехи і здійснюють переробку молока і продаж широкого асортименту готових
молочних продуктів кінцевим споживачам.
Тому в США
прийнята наступна класифікація молочних кооперативів. Збутові кооперативи. Вони
створюються, як правило, власниками невеликих ферм, об'єм виробництва молока
яких невеликий. Головна їх мета – знайти покупців на молоко своїх членів по
найвищій ціні і найбільш вигідним умовам. Головний недолік цього виду
кооперативів – високий маркетинговий ризик для виробників молока. Коли
пропозиція на ринку перевищує попит, кооператив змушений продавати молоко по
заниженим цінам або нести великі витрати на пошук нових ринків збуту, що часто є
неможливим з-за короткого терміну реалізації. Члени кооперативу в цьому випадку
несуть суттєві збитки. Відсутність виробничих потужностей для переробки молока
в продукти з більш тривалим терміном зберігання знижує можливості збутових
кооперативів при пошуку покупців. Однак, поки попит на молоко є стабільним,
реалізація молока через збутові кооперативи є привабливою для фермерів,
оскільки вони в даному випадку не несуть витрати на придбання і утримання
обладнання по переробці, їх затрати на збут продукції є мінімальними.
Кооперативи по
збуту і частковій переробці молока відрізняються від збутових тим, що мають
один-два невеликих переробних заводи. Однак, основною їх функцією залишається
оптова реалізація свіжого, неперобленого молока. Виробничі потужності
використовуються тільки у випадку порушення рівноваги між попитом на сире
молоко і його пропозицією членами кооперативу. В цьому випадку виробляються
молочні продукти тривалого терміну зберігання, такі як сухе молоко чи масло,
інколи сир. Кооперативи такого виду дозволяють нейтралізувати високий
маркетинговий ризик, притаманний збутовим кооперативам, але мають не менш
серйозний недолік – високі постійні витрати, пов'язані з недозавантаженням
виробничих потужностей в періоди, коли попит на молоко перевищує пропозиції
фермерів. Переробні кооперативи на відміну від розглянутих вище основні ресурси
цих кооперативів зосереджені на виробничих функціях. Переробні кооперативи
володіють одним або кількома великими переробними заводами, потужність яких
дозволяє досягнути так званого "позитивного ефекту від масштабу
виробництва", коли виробничі затрати на одиницю продукції будуть
мінімальними. Лише невелика кількість від загальної пропозиції молока членами
кооперативу реалізується оптом в не розфасованому виді, основна ж частина
молока йде на переробку і виробництво молочної продукції.
Висновки. Досвід кооперування в сільському господарстві розвинених країн,
безумовно, корисний для реструктуризації сільського господарства України на
етапі ринкової трансформації. Але копіювати зарубіжний досвід недоцільно. Фундаментальні
принципи кооперації, інші важливі організаційно-економічні аспекти заслуговують
на детальне вивчення. По-перше, треба усвідомити, що кооперативний рух - це процес, і його організаційно-економічні
форми не можуть бути статичними і мають змінюватися відповідно до змін
економічних, політичних, техніко-технологічних та інших умов. По-друге, треба
створювати кооперативні форми не тільки на первинному рівні, а й на рівні
району, області, регіону, держави. По-третє, для успіху кооперативного руху
потрібна допомога держави у вигляді зменшення податкового та кредитного тиску,
збільшення фінансових виплат з Фонду підтримки розвитку фермерських
господарств. Основними важелями державної економічної підтримки, які поширені у
світовій практиці й можуть бути використані в Україні з урахуванням
особливостей перехідної економіки, мають стати: передача обслуговуючим
кооперативам необхідних об'єктів матеріально-технічної бази, що знаходяться в
державній і муніципальній власності, на засадах довгострокового безпроцентного
кредиту або безоплатно; надання пільгових кредитів обслуговуючим кооперативам;
виділення лізингового кредиту кооперативним машинно-технологічним станціям; надання
ряду пільг оптовим кооперативним ринкам, кооперативним торговим домам та іншим
об'єктам ринкової інфраструктури, що функціонують як обслуговуючі кооперативи [2].
Література:
1.
Данько Ю.І. Кооперація в системі забезпечення
конкурентоспроможності підприємств / Ю.І. Данько Ю.І., І.В. Лозинська // Економіка АПК. - 2012. - № 4. - С. 93-98.
2.
Збарський В.К. Проблеми кооперування малих форм господарювання на селі
/В.К. Збарський, О.О. Волошин // Економіка АПК. - 2012. - № 8. - С. 62-66.
3.
Канінський П.К. Розвиток обслуговуючої кооперації в сільському господарстві
України: монографія /П.К. Канінський, В.К. Збарський, В.О. Цимбал. –К.: ННЦ
"ІАЕ", 2010. – 214 с.