УДК 330.83

Р.Р. Августин

 

досвід економічної самоорганізації українців в Галичині на зламі ХІХ - ХХ століть

 

Творення інституційного поля національної господарської самоорганізації українців у Галичині, стало одним із найбільших здобутків західної вітки українства другої половини ХІХ - першої половині ХХ ст. Для пожвавлення господарської діяльності у 1873 р. в Австро-Угорщині було  ухвалено спеціальний кооперативний закон «Про заробково-господарські стоваришення». Ліберальні засади закону забезпечували автономію коопе­ративу та забороняли втручання в його внутрішні справи посторонніх осіб і державних чиновників. Влада могла припинити діяльність товариства та притягнути до відповідальності його правління лише у випадку порушення ними статутних норм та законів, зловживань керівництва і ведення незаконної політичної діяльності. Австрійське законодавство передбачало для коопера­тивів також низку пільг, у тому числі й звільнення від сплати податків. Уряд надавав кооперації також фінансову підтримку через її спілки та громадські організації і фонди. Закон 1873 р. регламентував також діяльність кооперативних спілок, їх функції та права. Розвивали правове поле кооперації положення доповнюючого закону від 10 квітня 1903 р., що зобов'язував кооперативи Австро-Угорщини кожних два роки проводити ревізію, для чого створювалися спеціальні негосподарські об'єднання — ревізійні спілки. Ці важливі інституції відігравали роль ідейно-організаційних центрів кооперації. Попри власне ревізійну діяльність спілки переймались організацією нових кооперативів, провадили консультації, збір статистичної інформації про роботу кооперативів, видавничу діяльність, підготовку кооперативних кадрів тощо.

У Галичині до Першої світової війни в основному переважала кредитна коопера­ція. Надання кредитів і ощадництво були також основною функ­цією сільських універсальних кооперативів «Народних Домів», що мали поширення в Галичині та на Буковині. Ці універсальні това­риства могли здійснювати і торговельну діяльність, задовольняти потреби селян в промислових споживчих товарах та продуктах, які не вироблялися в селі: цукрі, сірниках, гасі і в так званих «колоніальних товарах» (чай, кава, прянощі, цитрусові тощо). Споживча кооперація на західноукраїнських землях в своєму розвитку пройшла два етапи: перший припадає на 70-90-ті рр. XIX ст., коли переважали незареєстровані крамниці при читальнях, церквах та в громадах; другий — з початку XX ст., коли формується система українських споживчих товариств, що прагнуть будувати свою діяльність на рочдельських засадах. Виникнення перших громадських крамниць в Галичині та на Буковині пов'язане з широким рухом західноукраїнської інтелігенції на піднесення економічного благополуччя селян шляхом створення їх самодопомогових організацій. Започатковує його так звана «акція тверезості», яку розгорнула греко-католицька церква з 70-х рр. XIX століття. Священики почали закладати по селах «братства тверезості», економічною основою яких мали стати, за задумом ініціаторів, позичкові каси, громадські шпихліри (зерносховища) та крамниці. Негативно вплинули на розгортання національного госпо­дарського руху в Галичині невдачі з Крилошанським банком, заснованим у 1876 р. і в 1878 р. перетвореним у кооперативний за формою, та з Рустикальним банком, що функціонував ще з 1867 р. Обидві ці фінансові інституції, сумна історія яких стала предметом детального аналізу Івана Франка, збанкрутували через невміле керівництво і зловживання службовців, розоривши при тому багато своїх клієнтів-селян.

Важливим центром економічної консолідації українців у 80-х роках виступила «Народна Торговля». Це товариство, засноване з ініціативи інженера-архітектора Василя Нагірного, заслужено вважають першою справді кооперативною організацією українців на західноукраїнських землях. Він окреслив концепцію створення кооперативу-гуртівні й консолідації навколо нього української торгівлі. Цю ідею підтримав засновник «Господарсько-промислового товариства» Апполон Ничай. 9 червня 1883 р. відбулися установчі збори товариства, 21 липня у торговельному суді м. Львова було зареєстровано його статут. У 90-х роках провід українського руху переходить до рук молодого покоління світської інтелігенції, згуртованого у «Просвіті», яка у 1891 р. оголосила себе просвітньо-економічним товариством. Ініціаторами цієї переорієнтації стали лідери «Народної Торговлі» — Микола Заячківський та Іван Петрушевич. Пропаганду ідеї кооперації українського споживача ентузіасти ведуть в періодиці та окремих виданнях, в лекціях та виступах на селянських вічах. Підтримку ідеї надає через свій «Крамничний кружок» «Просвіта». «Народна Торговля» починає готувати для споживчої кооперації діловодів (курси в Тернополі, Заліщиках, Коломиї, Львові та ін.). Взірцем для наслідування стають перші товариства на рочдельських засадах, зокрема, кооператив в с. Єзуполь на Станіславівщині та товариство в С.Денисів Тернопіль­ського повіту, засновані в 1906 р. В Галичині набувають поширення також універсальні кооперативи — «Народні доми», які мали споживчі відділення. Успішною була торгівля споживчими товарами «Народного дому» в Бережанах, який налагодив зв'язки з фабриками та гуртовими магазинами Відня, Будапешта, Трієста. Поступово переважна більшість західноукраїнських коопера­тивів відійшла від рочдельських принципів. Попри те, заслуги «Народної Торговлі» у розвитку української кооперації важко переоцінити. На відміну від польської та єврейської кооперації, яка об'єднувала людей в основному за професією, українські кооперативи були відкритими, загально­доступними товариствами, організованими зусиллями самих членів і на їхні кошти, що забезпечувало їм автономність, високу відповідальність і солідарність своїх членів.                

Разом із розгортанням кооперативного руху зароджується приватне підприємництво, яке виростало із кооперативних господарських форм та становило разом з ним економічний фундамент українства. Підвалини західноукраїнського приватного підприємництва були закладені ще в останні десятиліття XIX та на початку XX ст. У 80-х роках XIX ст. почав виходити перший галицький економічний журнал «Господар і Промишленик» під редакцією А.Ничая. В умовах домінування у краї чужонаціонального купецтва часопис гуртував навколо себе невелике число тодішніх українських галицьких купців і промисловців, найвідомішими серед яких були М.Димет та Т.Луцький зі Львова, К.Рогозинський у Бучачі, Т.Досеньчук у Підгайцях, Я.Коритовський у Калуші, І. Борис у Перемишлі та Є.Рачинський у Ходорові. Цей невеликий купецький гурток вже у той час поставив собі за мету заснування самостійної української купецької організації. Першою спробою станової організації українських купців став їхній з'їзд, який відбувся 12 лютого 1906 р. у Львові. З ухвали з'їзду випливає, що у ньому взяли участь 22 здебільшого уже відомих купців із міст Галичини та Буковини. Керував на з'їзді Я.Коритовський з Калуша, його заступниками були І. Борис з Перемишля та І.Стернюк із Заліщик, а секретарем — Є.Мартинець зі Львова. Перший з'їзд руських галицьких і буковинських купців доручив Є.Мартинцеві, В.Вітинському та І. Борисові написати статут станового товариства і внести його у намісництво для затвердження. Одночасно вирішено вести купецьке листування українською мовою, вступати у члени українських установ, жертвувати на національні цілі, пропагувати серед молоді торгівельні професії тощо.

Довготривалий період іноземного поневолення західноукраїнських земель призвели до тотального витіснення українців із сфери підприємництва. Наслідком цього стала деукраїнізація наших міст та економічне гноблення автохтонного населення. Українці зуміли організувати економічну самооборону проти іноземної експлуатації. Кооперація на західноукраїнських землях, що виникла в останній третині XIX ст., увібрала в себе найкращі надбання європейської та світової кооперативної думки та практики.