Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Механізми державного регулювання соціальної сфери у сучасній економіці

Трансформація стосунків власності, здійснена на початковому етапі реформ, а також подальші дії уряду зумовили істотне зниження присутності держави в українській економіці в цілому. При цьому також сталося фактичне скорочення долі громадського сектора у виробництві соціальних послуг і участі держави в соціально-економічному розвитку українського суспільства. Послідовний ріст реальних прибутків населення, що відмічається упродовж останніх років, привів до збільшення попиту населення на соціальні блага і послуги, що, відповідно, викликало ріст сектора платних послуг, у тому числі платної охорони здоров'я і освіти. Проте це не вирішило усіх проблем розвитку видів діяльності соціальної сфери. Нині як і раніше відчувається гострий дефіцит якісних соціальних послуг, що надаються населенню. Розв'язати цю проблему не представляється можливим без активного втручання держави, без розробки нових підходів до державного регулювання видів діяльності соціальної сфери, що і зумовило вибір теми дослідження.

Істотним аспектом розвитку соціальної сфери в сучасній ринковій економіці є підвищення міри взаємозв'язку видів діяльності соціальної сфери з соціальними процесами, що протікають в сучасному суспільстві. Прикладом такого взаємозв'язку є соціально-демографічні процеси, пов'язані з функціонуванням режиму звуженого відтворення населення і процесами старіння суспільства в розвинених державах. При цьому існує також і зворотний взаємозв'язок - розвиненіша соціальна сфера дозволяє з більшою ефективністю управляти демографічними процесами, оскільки в цьому випадку у суспільства з'являється більше можливостей контролювати тривалість очікуваного при народженні життя.

Безпосереднє регулювання видів діяльності соціальної сфери в сучасній змішаній економіці здійснюється за допомогою певних механізмів і методів. Механізми регулювання видів діяльності соціальної сфери є системою інститутів, цілей державного регулювання соціальної сфери, що найбільш послідовно забезпечують реалізацію. Формування механізмів регулювання соціальної сфери залежить від вибраних пріоритетів соціального розвитку.

Один з ключових напрямів дії механізмів регулювання видів діяльності соціальної сфери пов'язаний з програмно-цільовим методом. При цьому програмно-цільовий метод є методологічною основою для реалізації безпосередньо програм розвитку соціальної сфери.

Другим, досить широко вживаним механізмом регулювання видів діяльності соціальної сфери в сучасній змішаній економіці, являється механізм індикативного планування. Індикативне планування як інструмент регулювання соціальної сфери виступає сукупністю процедур узгодження (координації) наступних процесів :

– макропланування, представленого в стратегії розвитку соціальної сфери, а також в розділах бюджету, пов'язаних з соціальними витратами держави;

– мезопланування, представленого в прогнозах розвитку видів діяльності соціальної сфери на регіональному рівні державного управління, а також на рівні місцевого самоврядування;

– мікропланування, що реалізовується у рамках окремого об'єкту соціальної сфери.

Позитивна роль індикативного планування в системі державного регулювання соціальної сфери з урахуванням існуючих в ринковій економіці стосунків власності пов'язана з тим, що індикативне планування є не просто інструментом державного регулювання, де об'єктом виступають органи державного управління і місцевого самоврядування, але і також є саморегульованим механізмом. Це пов'язано з тим, що індикативне планування задає напрями, але не створює жорсткої прив'язки дій економічних суб'єктів, у тому числі і в соціальній сфері до встановлених норм і запланованих показників. Тут йдеться швидше про відповідність дій економічних суб'єктів в соціальній сфері вибраним напрямам у рамках стратегії соціального розвитку.

Одним з перспективних механізмів регулювання соціальної сфери є інститут соціальних стандартів. Використання механізму соціальних стандартів в практиці державного регулювання соціальної сфери дозволяє вирішити два основні завдання: підготувати методологічну базу для ефективного визначення соціальних витрат і забезпечити економічні основи для формування єдиного соціального простору. Соціальні стандарти є практичним втіленням державних соціальних гарантій, які створюють каркас для соціальної функції держави. При цьому процес реалізації державної соціальної функції у рамках єдиного соціального простору стає більше впорядкованим і більше рівномірно розподіленим по усій території держави.

Необхідно відмітити, що соціальні стандарти як механізм регулювання соціальної сфери створюють реальні умови для оцінки якісних параметрів соціального розвитку. В першу чергу, це стосується оцінки бюджетних витрат, за рахунок яких забезпечується виробництво соціальних послуг. При цьому оцінка бюджетних витрат і забезпечення соціальних стандартів зв'язані з істотними організаційно-управлінськими аспектами, які виникають у зв'язку з досить високою інституціональною складністю соціальних стандартів. Така складність викликана тим, що соціальні стандарти вимагають наявності дуже якісної нормативно-правової бази, що регулює не лише безпосередньо самі соціальні стандарти, але і бюджетно-податкові стосунки, а також специфіку розвитку видів діяльності соціальної сфери. Ще однією досить серйозною і істотною проблемою є організаційне забезпечення функціонування механізму соціальних стандартів в системі бюджетного планування територій. Тут мається на увазі відповідальність кожного рівня бюджетної системи за ті або інші соціальні стандарти, коли, наприклад, як в українській моделі соціальної стандартизації, що формується, національний рівень задає рамкові основи для соціальних стандартів, а регіони безпосередньо відповідають за виконання прийнятих ними соціальних стандартів.