Экономические науки / Государственное регулирование экономики

Викладач Хаірова Е. А.

РВНЗ « КІПУ», Україна

Основні напрямки у сфері управління інноваційним розвитком регіону

Створення механізму ефективного державного регулювання інноваційної діяльності є стратегічним пріоритетом України в умовах тривалих трансформаційних процесів і загострення кризових явищ передбачає досягнення конкурентоспроможності економіки держави й перехід на інноваційний шлях розвитку.

С.В. Мочерний дає таке визначення цього поняття: «Політика інноваційна – державне управління інноваційною діяльністю – процесом створення сприятливих умов для такої діяльності, формування ідей і проектів, конструювання науково-дослідних зразків нововведень, їх освоєння й просування на ринок… Політика інноваційна – складова науково-технічної політики держави; її елементами є обґрунтування концепції інноваційної політики, стратегічної мети, принципів, на яких вона ґрунтується, й способів її реалізації».

Сучасна інноваційна політика промислово розвинутих країн включає наявність таких детермінант: збільшення державного й корпоративного фінансування сфери НДДКР, консолідація зусиль великих корпорацій і малого бізнесу в інноваційній сфері, активний розвиток малого й венчурного бізнесу, збільшення інтелектуального капіталу, поглиблення міжнародної науково-технічної кооперації (створення стратегічних альянсів у сфері досліджень і розробок), розширення спектру використання прямих і непрямих методів стимулювання інноваційного процесу (держзамовлення, цільові програми, пільгове кредитування, податкові пільги, створення науково-технічної інфраструктури, центри маркетингово-аналітичних досліджень, консалтингові служби), підвищення захисту прав інтелектуальної власності, активізація приватно-державного партнерства, інтенсифікація процесу моніторингу й прогнозування інноваційних процесів, формування інноваційної культури суспільства.

Одним з факторів забезпечення ефективності державної інноваційної політики є необхідність розмежування сфер повноважень державних і регіональних органів управління інноваційною діяльністю, що передбачає формування державної й регіональної інноваційної політики.

Стратегічною метою інноваційної політики регіону є ефективна реалізація й перманентне нарощування інноваційного потенціалу, створення сприятливого інноваційного середовища взаємодії державних і приватних науково-дослідних установ, університетської науки й підприємств різної форми власності, що стимулюватиме інноваційну активність суб'єктів господарювання для підвищення конкурентоспроможності й досягнення високого рівня соціально-економічного розвитку регіону.

Досягнення поставлених цілей передбачає вирішення таких завдань:

удосконалення системи управління інноваційним процесом у регіоні; визначення пріоритетних напрямків інноваційного розвитку; диференціацію джерел фінансування інноваційної діяльності; формування регіональних інноваційних кластерів; визначення заходів щодо управління й ефективного використання інтелектуального капіталу; формування ефективної регіональної інноваційно-інвестиційної політики.

Удосконалення механізму управління інноваційним процесом у регіоні передбачає проведення цілеспрямованих, системних, послідовних організаційно-економічних, інституціональних правових дій для успішної реалізації інноваційної політики.

Формування ефективної регіональної інноваційної системи передбачає проведення таких заходів:

- розроблення регіональної інноваційної стратегії розвитку з урахуванням пріоритетів соціально-економічного розвитку;

- ефективний розвиток науково-технічного та інноваційного потенціалів регіону;

- створення сприятливих умов для інтенсивного розвитку інноваційного підприємництва;

- формування інноваційної культури в суспільстві;

- ефективне застосування державного регулювання й ринкових механізмів у інноваційній сфері;

- систематичний моніторинг і прогнозування на державному й регіональних рівнях ефективності регіонального інноваційного розвитку;

- розвиток розширеної мережі інноваційної інфраструктури;

- активізація міжрегіонального й міжнародного співробітництва у сфері НДДКР і трансферту технологій;

- формування інноваційних кластерів і точок росту на основі пріоритетних напрямків соціально-економічного й інноваційного розвитку регіону;

- залучення зовнішніх і підготовка власних висококваліфікованих фахівців в інноваційній сфері.

Ефективне управління регіональним інноваційним розвитком у сучасних умовах з метою підвищення економічного росту передбачає проведення державною й регіональною владою комплексу заходів щодо підвищення інноваційної активності регіону й формування регіональної системи дифузії інновацій. У загальному вигляді реалізацію інноваційного процесу в регіоні можна представити як механізм підвищення інноваційної активності, що включає наявність ефективної регіональної інноваційної системи й розвинутої інноваційної культури для реалізації наявного інноваційного потенціалу у сформованих умовах з метою створення конкурентоспроможних інноваційних продуктів, їх подальшої успішної комерціалізації і, як наслідок, підвищення економічного добробуту регіону. Численні дослідження у сфері управління інноваційним процесом у промислово розвинутих країнах світу свідчать, що наявність розвинутого регіонального інноваційного потенціалу визначає ефективність розвитку інноваційної діяльності регіону. Під регіональним інноваційним потенціалом слід розуміти сукупність науково-технічних, матеріально-фінансових, кадрових, інституціональних та інших ресурсів регіону, використовуваних для інноваційної діяльності. Цілеспрямоване збільшення складових інноваційного потенціалу (збільшення фінансування НДДКР, розвиток науково-дослідної бази, підвищення інвестицій в основний капітал і т.д.) створює умови для успішного інноваційного розвитку.

Підвищення інноваційної культури сприяє дотриманню принципів системності у всіх сферах діяльності. Це значить, що формування інноваційної культури не може бути спонтанним, хаотичним, відособленим процесом, властивим певній сфері діяльності. На його реалізацію впливають такі фактори, як: економічні, технологічні, соціальні, політичні, правові, організаційно-управлінські, культурні та ін., які потребують постійного дослідження й аналізу для забезпечення позитивного впливу, що сприяє розвитку інноваційного процесу. Сприятливий вплив факторів безпосередньо проявляється в удосконаленні економічної й суспільної систем, у підвищенні рівня інноваційного розвитку.

Формування інноваційної політики держави здійснюється з урахуванням динамічного світового науково-технічного та інноваційного розвитку, особливостей соціального й економічного розвитку суспільства, політичних, законодавчих й бюджетних процесів. Виходячи із цього, інноваційна політика потребує перманентного коректування на основі моніторингу й прогнозування інноваційного розвитку світової і національної економічної системи. При цьому концептуальні основи державної інноваційної політики повинні мати довгостроковий характер і розроблятися відповідно до національної інноваційної системи.

Литература

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.:Вид.центр “Академія”, 2001. – С.805.