Історія/1. Історія вітчизни

К.і.н., доцент Красніцька Г.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Історія України в період десталінізації ( 1953-1964 рр. )

Вивчаючи період десталінізації, в першу чергу варто звернути увагу на дослідження вчених-істориків таких як: Лев В.М., Ляхович М.В., Полонська-Василенко Н.Д., Шаповалов Ю.І. та інші.

Десталінізація - відмова кремлівської верхівки від політики масового терору з одночасним її засудженням. Засудження масового терору відбулося у формі дозованої критики сталінських методів партійно-державного керівництва [1].

Україна та той час мала величезний економічний та людський потенціал, тому велася боротьба за її владу в Кремлі. За часів Сталіна промисловість була підпорядкована воєнним цілям ( адже після Другої світової війни розпочалася «холодна війна» з США), селяни були однією з найексплуатованіших категорій населення. З приходом нового керівництва, Микити Сергійовича Хрущова у вересні 1953 року, перевага надавалась виробленню промислового обладнання, капіталовкладенню в сільське господарство, яке було значно вищими, ніж у повоєнну п’ятирічку [2]. Проте проблеми все одно залишалися загостреними. Розпочалася реабілітація й амністія репресованих у 30-ті роки відомих партійних, військових та радянських діячів. Зросла повага України в загальносоюзному народногосподарському комплексі.

Промислове виробництво набрало шалених темпів: питома вага машинобудування зросла до 25%, з’явилась нова галузь – легкове автомобілебудування в Запоріжжі, виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124, нових типів пасажирських та транспортних літаків високого класу, ракетобудування ( Радянський Союз першим запустив супутник в 1957 році і вивів першого космонавта на орбіту Землі в 1961 році) тощо. Випуск товарів культурно-промислового призначення і господарського вжитку збільшився вдвічі. Приріст сільськогосподарської продукції становив 7% щорічно у 1954-1959 роках [2]. Суттєвих змін досяг і рівень життя населення України, були проведені деякі соціальні реформи, зокрема спостерігалося: підвищення більш ніж у чотири рази заробітної плати, підвищення пенсій на 80%. Водночас лібералізувались умови найму робочої сили. В 1956 році Верховною Радою СРСР скасовано кримінальну відповідальність робітників і службовців за самостійне залишення підприємств [2]. Селянам видали паспорти, і як наслідок, вони отримали можливість здобувати освіту або роботу у місті. Високими темпами люди забезпечувалися житлом, так званими «хрущовками». Після сталінського тоталітарного режиму населення було ошелешене такими діями влади.

Щодо культури та духовного життя в Україні, то воно мало дві сторони медалі. З одного боку процес десталінізації відкрив нові можливості для розвитку української культури , оскільки було припинено терор та репресії проти громадських діячів та української інтелігенції, часткове подолання сталінської «залізної завіси», розширення контактів із зовнішнім світом. Але в цей же час відбувається такий процес, як русифікація. Батьки мали право обирати мову навчання дітей у школах, хоча було зрозуміло, що питання вирішуватимуть не батьки, а місцеве партійне керівництво, яке було спрямоване саме на русифікацію. Проти даних дій влади виступали такі письменники як Максим Рильський та Микола Бажан, які оприлюднили свої погляди в опублікованій у грудні 1958 році статті «В ім’я людини». Звичайно, що на всі ці протести ніхто не звертав уваги, тому на середину 60-х років лише 60% школярів УРСР навчалися українською мовою. В цей період у літературі та мистецтві приходить нове творче покоління «шістдесятників».

«Шістдесятництво» - прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режимові [2]. Найактивнішою в цьому прояві була українська інтелігенція. Почалася «відлига» в українській літературі. Твори письменників друкувалися українською, висвітлюючи різні відверті та щирі питання того часу. Тривало це не довго. Відбувалося гоніння на шістдесятників, які привели до того, що частина з них «переорієнтувалася», ставши покірною режимові, інші відійшли від громадської діяльності й зайнялися суто фаховими справами, але були й такі, хто не відмовився від своєї позиції і пішов на загострення стосунків з владою. Передусім останні вдалися до розповсюдження «самвидаву» - офіційно не визнаної або забороненої літератури. Поширювалися твори Л. Костенко, В. Симоненка, Є. Свердстюка та інших [3].

Таким чином, на початку 60-х років почалося згортання «хрущовської відлиги». Проте, не дивлячись ні на що, ми маємо колосальний спадок творінь «шістдесятників» й деякі з ним продовжують творити й до нині.

Підсумовуючи вище висвітлені питання та проаналізувавши їх, в дійсності складається висновок, що період десталінізаціїї підвищив економічний стан країни, рівень життя населення, збагатив духовну скарбницю нації, дав ковток свіжого повітря населенню України. Проте також мав свої негативні наслідки, а саме: початок нових політичних репресій, антирелігійної компанії, серйозні прорахунки у зовнішній та внутрішній політиці. Не дивлячись ні на що, даний період був колосальним поштовхом у національній свідомості українців, результатом якого є незалежна держава – Україна.

Література:

1. Кульчинський С. В. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів / Кульчинський С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. – К.: Літера ЛТД, 2010 – С.425.

2. Турченко Ф. Г. Новітня історія України (1939-2001): Підручник для 11-го кл. серед. загальноосв. навч. закл. – Вид. 4-е, доопрацьоване й доповнене. – К.: Генеза, 2001 – С. 116-163.

3. Лановик Б. Д. Історія України: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006 – С.462.