Бесєдіна Наталія Василівна

доцент кафедри всесвітньої історії та методики викладання історії,

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

ВПЛИВ ІНДУЇСТСЬКИХ ТРАДИЦІЙ НА СТАНОВИЩЕ СУЧАСНОЇ ІНДІЙСЬКОЇ ЖІНКИ

За роки незалежності Індія здійснила вражаючий прорив у соціально-економічному та політичному розвитку, досягла видатних успіхів у найсучасніших сферах високих технологій, ключових галузях науки, техніки, економіки. Країна розвивається в умовах політичної стабільності на основі демократії, яка пустила глибокі корені в індійському суспільстві. Звичайно, місцева демократія має свої особливості, які визначаються культурною традицією та рівнем розвитку людського чинника. Індійська демократія має величезний ресурс для самовдосконалення – зростання рівня грамотності, підвищення загальної культури, розвиток засобів масової інформації та їхньої доступності для простих людей. Зрушення у суспільній свідомості, індивідуалізація інтересів і політичної поведінки громадян свідчать про те, що країна, хоча й повільно, але неухильно просувається у напрямі формування індійського варіанта громадянського суспільства. Водночас стримуючими факторами поступального розвитку країни залишаються масштабні соціальні проблеми. На фоні головних процесів у розвитку людства на початку XXI ст. – глобалізації та модернізації – у багатьох країнах «зненацька почали відкрито й гостро проявлятися тенденції, пов’язані не з рухом уперед – до майбутнього, а швидше з рухом назад – у минуле, до коренів традиційної організації суспільства. В Індії це відобразилося у явищах, що зачіпають глибинні основи суспільства, передусім сферу сімейно-шлюбних відносин.

Зважаючи на те, що становище жінки, міра її участі у духовному та матеріальному житті будь-якої країни є важливим критерієм рівня розвитку, успіхів та шляху соціального прогресу, неабиякий інтерес викликає проблема боротьби проти кастового насилля та за рівноправ’я жінок в індійському дуалістичному суспільстві.

Виокремлена проблема практично не має відображення у монографічних працях. Лише окремі її аспекти побіжно розглядаються у сучасних публікаціях російських дослідників-індологів О. С. Юрлової [1], Г. А. Суворової [2], А. А. Куценкова [3], В. М. Кашина [4], А. В. Акімова [5]. На жаль, питання руху за жіноче рівноправ’я в країнах Сходу поки що залишається поза увагою українських учених. У зв’язку з вищевикладеним метою пропонованої статті є спроба дослідити становище жінки у сучасній Індії, прослідкувати вплив традицій на нього, схарактеризувати зміст, особливості, основні етапи боротьби жінок-індусок за свої права та проти кастового насилля.

Сучасна Індія – це країна, у розвитку якої спостерігається дві тенденції: з одного боку, стрімкий розвиток індустріальної економіки, з іншого – “оживлення” ідеології хіндутви, або індуїзації [6, с. 96]. Її основна характерна риса полягає в ідеалізації досвіду минулого поза історичною конкретикою та часовими межами; міфологізації суспільства “прадавніх часів”, наділення його винятковими чеснотами – “загальна гармонія” та “соціальна справедливість”. За ступенем значущості і впливу на суспільне життя країни з усіх груп традиційного типу найважливіша роль належить касті, яка слугує проникаючою структурою у тому сенсі, що принципи її устрою (ендогамія та наявність екзогамних внутрішніх підрозділів), її ідеологія (чистота, осквернення, ієрархія, статус тощо), психологія (внутрішня солідарність і зовнішня самоізоляція) так чи інакше поширюються на все суспільство [3, с. 66]. Незважаючи на те, що Конституція незалежної Індії (1950 р.) проголосила рівність перед законом всіх людей, заборонила дискримінацію з мотивів релігійної, расової, кастової належності, статі та місця народження, кастова система й сьогодні залишається найбільш міцною основою соціальної організації суспільства [7, с. 63], а відтак, жінки поряд із далітами й адівасі перебувають у становищі вразливих груп населення. Повсякденним явищем є грубе втручання хіндутви в особисті справи громадян, у релігійне та культурне життя суспільства. Бойовики організацій індуського націоналізму вдаються до широкомасштабних полювань за особами, котрі вступили у змішані шлюби, перебравши таким чином на себе роль “поліції моралі”.

Останнім часом в Індії набула поширення така варварська традиція, як вбивство на захист честі й приданого. “Вбивство честі” — це санкціоноване звичаєм вбивство дівчини або жінки, вчинене її найближчими родичами за її “безчесний” вчинок або за неналежну поведінку. Як “безчестя” зазвичай сприймаються заборонені у місцевій культурі дії сексуального характеру: подружня невірність, дошлюбні статеві стосунки, зґвалтування, спроба отримати розлучення, відмова від санкціонованого сім’єю заміжжя, спроба вступити до шлюбу за власним вибором або навіть поява на людях із порушенням форм традиційного одягу. Інколи родичі примушують жінку до самогубства, що також є складовою частиною “вбивства честі” [2, с. 63].

Більшість правозахисників справедливо розглядають вбивства заради честі сім’ї як частину більш широкої проблеми насилля над жінками. Так, в Індії, за даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), щорічно гинуть понад 5 тисяч наречених і молодих заміжніх жінок з тієї причини, що родичі чоловіка вважають їхній посяг недостатнім. У 2009 році в країні було заарештовано понад 174 тис. осіб за звинуваченням у жорстокості по відношенню до жінок через придане і понад 23 тис. – за звинуваченням у вбивстві жінок на цьому ж підґрунті [1. с. 45]. На думку деяких правозахисників, вбивства жінок через придане та зраду мають схожий характер зі вбивствами заради честі, оскільки всі вони здійснюються чоловіками — членами сім’ї, а самі ці злочини розглядаються як “виправдані” й “зрозумілі” з точки зору традиції. Такі дії вчиняються незалежно від різниці у культурних та релігійних традиціях, тобто представниками різних цивілізацій

Інші дослідники вважають, що участь общини у насиллі і вбивствах жінок заради честі не суперечить усталеній традиції, відповідно до якої існує зневажливе ставлення до жінки (мізогінія), її сприйняття як об’єкту власності чоловіка чи сім’ї. Жінки часто вимушено долучаються до практики “вбивства честі” в інтересах інших членів сім’ї: адже жодна із дочок і жоден із синів не може розраховувати на гідний шлюб, допоки ганьба однієї з жінок клану не буде змита її кров’ю. Так, у травні 2010 року у штаті Джаркханд за підозрою у вбивстві заради честі була затримана мати 22-річної журналістки Нірупаши, яка позбавила доньку життя через її намір вступити в шлюб з чоловіком іншої касти. Того ж року у штаті Андхра-Прадеш батьки одного з подружжя організували колективне забивання камінням молодої пари, яка вступила у нерівний кастовий шлюб[1, с. 45].

“Убивство честі” можливе й лише на підставі підозри у неналежній поведінці жінки, наприклад, у дошлюбному сексі, за чутками і наклепами родичів і сусідів. Чоловік здатен убити дружину, якщо йому наснилася її зрада.

Незважаючи на певні зусилля держави змінити ситуацію, більшість населення дотримується думки про те, що насилля над членом сім’ї є винятково сімейною справою і не підлягає розгляду в органах правосуддя. Тобто значна частина суспільства не готова відмовитися від патріархальних поглядів на місце і призначення жінки у сім’ї та сімейно-шлюбних відносинах.

Водночас варто зауважити, що у деяких районах Індії, насамперед у Кералі, де до сьогодні зберігається матріархальна культура, випадки вбивства жінок заради честі відсутні. У Південній Індії загалом існувала й існує менш жорстка гендерна система у родинних зв’язках, ніж у Північній Індії, завдяки чому місцеві жінки виступають як соціально та юридично незалежні особи [8. c. 98]. Немає вбивств заради честі у західних штатах Махараштра, Гуджарат і Західній Бенгалії. Однак у деяких північних штатах країни — Харьяна, Уттар-Прадеш, Панджаб, Раджастхан, Біхар, Хімачал-Прадеш, Джаркханд, де проживає понад 300 млн. осіб, проблема насилля над жінками і навіть їх вбивство залишається вкрай актуальною. У цій проблемі, можливо, найбільш виразно сфокусувалася боротьба між глибинними традиціями суспільства і новими віяннями, пов’язаними зі змінами у соціально-економічному та політичному житті країни на початок ХХI ст. [1, c. 46].

На півночі Індії стосунки між людьми традиційно регулювалися такою сільською соціальною структурою, як панчаят (рада п’яти). Існує чотири типи панчаятів: кастовий, багатокастовий, фермерський та одноразовий, створений для вирішення конкретної проблеми. Членами традиційних панчаятів є тільки дорослі чоловіки. Провідне місце у їхній роботі належить представникам домінуючих на селі каст, насамперед впливовим відставним чиновникам, які виступають головними гарантами виконання винесених рішень. Вплив кастових панчаятів був особливо значним при розв’язанні соціальних питань [9, c. 115].

Наприкінці ХХ ст. кастові панчаяти стали печально відомими через свої рішення щодо скасування “спірних” шлюбів і покарання порушників традиції. Останнім часом їхнє функціонування вирізняється особливим авторитаризмом. Вони не допускають “вільнодумства”, хоча воно проявляється у поведінці молодих жінок, яким не дозволено брати участь у засіданнях, навіть при розгляді їхніх справ. Юнакам заборонено виступати, і створюється враження, що всі рішення приймаються одноголосно. Насправді це далеко не так. Незважаючи на те, що деякі дослідники намагаються кваліфікувати панчаяти, як демократичні органи або широке представництво, вони практично перетворилися на організацію багатіїв кастових груп джатів. Їхня роль як неформальної правової системи у суспільній свідомості перекрила належні їм колишні традиційні функції й викликала їхнє відторгнення з боку широких верств суспільства, особливо інтелігенції [1,c. 47].

Характерною особливістю суспільних відносин в Індії є протистояння традиції та закону. До сьогодні головними опорами сільської общини є єдність, честь, гідність і братерство. У кастовому суспільстві є основне правило шлюбу — необхідність дотримання принципу ендогамії, тобто укладення шлюбу тільки між членами визначеної касти (готри), між представниками різних сімейно-родових груп, як запобігання кровозмішуванню. Відповідно до індуського права, наприклад, у Північній Індії шлюби укладалися при дотриманні кастової ендогамії. Такі обмеження, звичайно, ускладнюють пошук шлюбного партнера. Адже у середовищі такої общини глибоко усталеною є думка про те, що всі чоловіки та жінки однієї готри або одного села пов’язані між собою моральними відносинами “брата і сестри”, тому сексуальні зв’язки та шлюб між ними абсолютно неприпустимі. Порушення цього правила сприймається як аморальний вчинок, рівноцінний кровозмішуванню, і викликає насильницький опір охоронців кастових традицій.

Стосовно порушників традиційнх правил укладення шлюбу приймається рішення кастового панчаята, яке має бути виконане керівництвом села. У вигляді покарань визначається: штраф, який перераховується у громадський фонд села; ритуальне очищення; публічне приниження, коли винуватцеві вимазують обличчя брудом або втирають пил у ніс, або коли змушують його доторкнутися до ніг кожного з присутніх, або побрити голову наголо, випити сечу, зібрану від однієї або декількох осіб. Винний повинен заприсягтися, що він більше так не вчинятиме, влаштувати обід для всіх членів касти тощо. Інколи йому забороняють проживати у селі [1, c. 47]. Але покарання можуть бути набагато суворішими. Найжорстокіше — виключення із касти, яке сьогодні застосовується найчастіше. Тоді така людина стає вигнанцем, її доньки не зможуть вийти заміж, з нею припиняється будь-яке спілкування. Найбільш трагічним є рішення вбити винного, його дружину, її родичів [2,c. 64] Так, у 2007 році двоє молодят — 23-річний Манодж і 19-річна Баблі — за рішенням голови кастового панчаята були вбиті власними родичами за те, що належали до однієї готри і села. Прикметно, що ця подія сталася неподалік від Делі, у Курукшетрі, штат Харьяна.

Все це відбувається всупереч новому законодавству, яке дозволило шлюби між чоловіком і жінкою, належними до однієї касти. Закон про індуський шлюб 1955 року, зберігши старе поняття кровного споріднення, знизив межі забороненої родинності. Зараз замість 7-го ступеня по батьківський лінії дозволяється 5-й, а замість 5-го ступеня по материнській лінії – 3-й. Шлюб не допускається між братом і сестрою, дядьком і небогою, тіткою і небіжем, між дітьми братів або двох сестер. Закон дозволив міжкастові шлюби між індусами, буддистами, джайнами та сикхами [1, с. 48.]. Проти цих норм непримиримо виступали й продовжують виступати не тільки представники низки панчаятів, а й деякі офіційні особи-міністри, парламентарі та ін. Позиція невтручання місцевих властей та органів правопорядку дозволяє кастовим панчаятам й надалі, незважаючи на чинний закон, приймати варварські рішення щодо шлюбних відносин та сім’ї. Так, 31 січня 2010 року кастовий панчаят 24 сіл біля м. Мехем (штат Харьяна) постановив, що укладений три роки тому шлюб Кавіти та Сатіша, які вже мали дев’ятимісячну дитину, порушив традиційні норми. На підставі того, що подружжя до шлюбу проживало в одному селі, хоча й належало до різних готр, панчаят виніс рішення виселити їх із села, а дитину передати під опіку батька Сатіша, 65-річного Азад Сингха. Але й цю людину похилого віку панчаят покарав за дозвіл на шлюб свого сина, змусивши пройти селом із черевиком у зубах [1, с. 48.]. Кастовий панчаят також вирішив, що відтепер Сатіш буде не батьком свого власного сина, а його дядьком. Подібні випадки спостерігалися у багатьох багатих селах Харьяни, західної частини Уттар-Прадеша, Панджаба, Біхара. Вони найчастіше траплялися в середовищі впливової касти джатів, які строго оберігали утрадиційнену систему правил при укладенні шлюбу. Такі ж явища характерні й для повсякденної поведінки інших каст, навіть далітів.

Отже, активне розмивання традиційних соціально-економічних зв’язків викликає впертий опір з боку традиціоналістів. Вони активно виступають і проти дозволених новим законом міжкастових шлюбів. Ці шлюби підривають основи кастового розподілу суспільства, який все ще впливає на суспільне життя в країні, у тому числі й на розстановку політичних сил [1, с. 49].

За роки незалежності Індії відбулося політичне визволення жінок з-під традиційного підпорядкування. Багато з них отримали хорошу освіту, роботу (зокрема, у державних установах), активно залучалися до діяльності жіночих організацій, стали наполегливіше захищати свої права. Боротьба проти традиційних норм сімейно-шлюбних відносини відбувається у контексті значних змін у соціально-економічному та політичному житті, які сприяли утвердженню нових поглядів та традицій. Особливо помітні ці зміни у багатому штаті Харьяна. Там за останні 25 років кількість дівчат-учениць коледжів зросла вчетверто, а кількість випускниць 12-річної середньої школи – уп’ятеро. У деяких дистриктах штату нараховувалося більше студенток, ніж студентів. Ці зміни у суспільстві призводять до загострення конфліктів між традицією та сучасною свідомістю освіченої частини молоді. Певну роздвоєність переживають і їхні батьки. З одного боку, вони прагнуть дати освіту донці, щоб краще видати її заміж, але водночас вони традиційно заперечують шлюби за коханням, кількість яких , незважаючи на це, неухильно зростає [1, с. 49].

У суспільстві активно функціонують немало груп і організацій, які підтримують старі норми суспільних відносин, особливо шлюбно-сімейних, розглядаючи їх як основу всієї ієрархічної кастової системи. “Правильно” укладений шлюб є, на їхню думку, останнім і найміцнішим бастіоном касти. Саме шлюб у межах своєї касти забезпечує збереження та відтворення кастової винятковості. Водночас сімейно-шлюбні зв’язки увінчують традиційні цінності общини. Тому будь-яка загроза їхнього порушення викликає бурхливий протест з боку общини. Оскільки суспільство відкидає міжкастові шлюби, пара, яка має намір одружитися, зазвичай, втікає із села. Незважаючи на агресивні закони та заохочення міжкастових шлюбів державою, допомогу у розшуку і поверненні дівчини надає поліція. Такий вчинок дівчини розцінюється як ганьба для всієї сім’ї, позбутися якої можна лише шляхом покарання винної, тобто її вбивством. Община ж цілком схвалює таке насилля як справедливе покарання за гріховний вчинок, адже воно підтримує моральність і відновлює соціальний престиж сім’ї [1, с. 49]. Заперечення міжкастових шлюбів обґрунтовується не тільки традицією, різницею між ритуальними рівнями різних кастових груп та унікальними рисами визначеної касти (різниця в дієті, манері одягатися, віруваннях та ритуалах), а й політичним місце касти. Велике значення має доступ до ресурсів, а також владні взаємовідносини між кастовими групами.

Міжкастові шлюби руйнують статус-кво як у соціальних, так і в економічних відносинах між кастами. Коли шлюб є інструментом збереження кастових відмінностей та ідентичності, міжкастові шлюби перетворюються на прямий виклик цій тенденції. Коли каста стала важливим елементом у політичних торгах, такий виклик є загрозою не лише для сімей, а й всієї кастової системи, адже він підриває її становище в існуючій соціальній ієрархії. Внаслідок цього відповідна група ризикує розколотися, розділитися та фракції або бути ізольованою і позбавленою більш широкого міжкастового та внутрішньокастового спілкування. Солідарність кастової групи слугує гарантією працевлаштування її членів, отримання освіти, налагодження контактів і зв’язків у межах касти та поза нею [1, с. 50].

Міжкастових шлюбів в Індії ще не дуже багато, адже вони викликають потужний традиціоналістський опір, особливо на селі. Загалом спостерігається невдоволення поведінкою міських жителів, їхнім стилем життя, у якому цілком припустимим є міжкастовий шлюб . Але й у містах бувають випадки, коли молода пара стає жертвою помсти з боку сільських родичів. Так, у червні 2010 року у Делі такою жертвою кастового невігластва стала молода пара – Кулдіп Синг і його дружина Моніка. Їх застрелили рідний та двоюрідний брати Моніки.

Особливо жорстока боротьба ведеться проти шлюбів між далітами і представниками високих каст. Хоча держава підтримує міжкастові шлюби й видає грошову винагороду тим парам, де один із партнерів – даліт (колишній недоторканий), сільські родичі прагнуть не допустити або зруйнувати вже укладений шлюб. Такі шлюби розглядаються як самоствердження далітів, які порушують традицію і в наш час завдяки системі резервування для них місць на державній службі нерідко обіймають високі посади. У їхньому підпорядкування можуть перебувати представники високих каст. Цією обставиною пояснюється вимога щодо скасування системи резервування [10, с. 18]. Бажання вказати далітам на їх традиційне місце безпосередньо пов’язане із засудженням шлюбу даліта і дівчини з “чистої” касти. За рішенням кастового панчаята їх карають і, нерідко, вбивають.

Джати, найвищі касти за соціально-економічним статусом у Харьяні та західній частині Уттар-Прадеша, виступають категорично проти будь-яких змішаних шлюбів. Вони не визнають нового законодавства й диктують свої закони через кастові панчаяти. Так, 2002 року у селі Шимлі, штат Харьяна, де проживає 30 % джатів, були живцем спалені дівчина із сім’ї джатів і юнак з низької касти. Ще раніше, у 1998 році у селі Ратдхана того ж штату, дівчина з касти джатів та юнак з низької касти були прив’язані до стовпа й зарубані до смерті у центрі села. Ніхто не виступив у якості свідка. Всі одностайно підтримали це сучасне варварство.

Негативні наслідки характерні й для міжкастових шлюбів джатів і брахманів, особливо за умови їхньої економічної нерівності. Незважаючи на те, що такий міжкастовий союз дозволяється не лише новим законом, а й уважається цілком нормальним за критеріями традиції (шлюб анулома, коли каста чоловіка вища за касту дружини), кастовий панчаят кваліфікує його як порушення місцевих усталених шлюбних норм, а відтак виносить рішення про його анулювання, виселення родичів шлюбної пари за межі населеного пункту, оголошення щодо них соціального бойкоту тощо [9, с. 182].

Однією із основних причин конфліктів навколо питання міжкастових шлюбів є й гендерна асиметрія, порушення міжстатевого балансу, коли у багатьох штатах кількість жінок (особливо молодих) значно поступається кількості чоловіків. У таких штатах, як Харьяна і Панджаб, на 1000 чоловіків припадає відповідно 861 і 874 жінки (за переписом 2001 р.). Наречених просто не вистачає.

Основні причини такого становища — це бажання мати сина і прагнення позбутися доньки, насамперед під час вагітності. Внаслідок цього у північних штатах, особливо у місцях розселення джатів, значно зменшилася кількість дівчат шлюбного віку й, отже, зросло суперництво між хлопцями за наречених зі своєї касти.

В умовах гострої нестачі наречених кастові общини намагаються зберегти жорсткий контроль за поведінкою місцевих дівчат. Разом із тим, зростаючий дефіцит наречених обумовив поступове ослаблення кастових обмежень щодо шлюбу, щоправда, тільки для чоловіків. Змінилися й уявлення про статус: якщо раніше він винятково асоціювався з розмірами земельної власності, то зараз показниками високого статусу стали освіта і характер роботи нареченого. А в Харьяні рівень безробіття серед молодих чоловіків украй високий. Наприклад, у дистрикті Рохтак, де проживає більшість джатів, 44 % чоловіків репродуктивного віку 15-44 років неодружені. Безробітні женихи попитом не користуються [1, с. 51]. У результаті нестачі наречених північні штати Індії почали “імпортувати” дівчат із віддалених (у географічному, етнічному, культурному сенсі) районів, таких ,як Ассам, Західна Бенгалія, Керала та ін. У складному становищі опинилися місцеві освічені дівчата, які не завжди могли знайти для себе відповідних наречених у своїй касті. Оскільки чистота крові й касти забезпечується жінкою, сім’я , як і раніше, продовжує строго контролювати поведінку доньки і унеможливлює вільний пошук нареченого. Шлюб доньки повинен відповідати встановленим нормам. Якщо ж дівчина наважується самостійно на шлюб з коханим чоловіком іншої касти, цей шлюб практично завжди є приреченим. Коли трапляється так, що батьки дівчини свідомо порушують традиційні шлюбні норми, то виникає конфлікт цієї сім’ї зі своєю кастою. Кастовий панчаят засуджує таку поведінку й розцінює такий шлюб як порушення солідарності касти і системи кастової ієрархії. Тому обраний наречений з хорошою освітою і роботою, але належний до більш низької касти, є для касти нареченої абсолютно неприйнятним вибором.

Досвід міжкастових шлюбів останніх років свідчить, що традиційні норми укладення шлюбів все частіше коректуються економічними чинниками. Більш заможні сім’ї, незалежно від кастової належності, все менше піддаються тискові з боку кастових панчаятів ,що, звичайно, зменшує вплив останніх у житті сучасної індійської общини [1, с. 52]. Однак стверджувати, що кастові панчаяти швидко втрачають свій вплив, підстав теж немає. Вирішальним фактором збереження їхнього впливу залишаються родинно-кланові зв’язки, якими охоплені інколи десятки тисяч сімей, пов’язаних взаємними шлюбними відносинами впродовж багатьох поколінь, а, можливо,й сторіч. Крім того, кастові панчаяти сприймаються як головні охоронці моральних засад суспільства.

Протягом століть зберігалися зв’язки і союзи між різними кланами (родичами по чоловічій лінії, у всіх одне прізвище), які дозволяли їм мобілізувати населення для розв’язання соціально-політичних проблем. На основі цих союзів у Харьяні, західній частині Уттар-Прадеша і в селах навколо Делі створювалися своєрідні федерації кастових панчаятів, що сприяло їх перетворенню на важливий інструмент політичної мобілізації й контролю над значною кількістю електорату [10,с. 15]. Збереженню впливу кастових панчаятів сприяють і такі чинники, як небажання політичних сил втручатися у їхню діяльність (побоювання невдоволення з боку традиціоналістів); обмежені повноваження органів місцевого самоврядування (винятково економічні) та їх недостатнє фінансування. Прийнятими у 1992 році поправками до Конституції Індії передбачено обов’язкове резервування місць у панчаятах — органах міського та сільського самоврядування — для представників зареєстрованих каст і племен та однієї третини місць-для жінок. У 2009 році центральний уряд прийняв рішення виділяти для жінок 50% таких місць [1,с. 52]. Ці заходи сприяли активізації роботи жіночих організацій по захисту жінок від насилля, по наданню юридичної допомоги, державної та політичної підтримки у критичних ситуаціях. Хоча держава приймає закони, спрямовані на утвердження рівності чоловіків і жінок, подолати закостенілість традицій суспільству не вдається й до сьогодні.

В Індії діють єдині для всіх громадян закони, які охоплюють практично всі аспекти правових відносин, крім тих, що стосуються сім’ї, щлюбу, розлучення, сплати аліментів, правил опіки над дітьми та успадкування. У Конституції Індії наголошується, що держава прагнутиме забезпечити прийняття єдиного цивільного кодекса , чинного на всій території країни. Однак це питання не вирішується вже впродовж 60 років, у тому числі через супротив консервативних лідерів мусульманської общини. Й досі відсутній єдиний для всіх релігійних общин кодекс з питань сім’ї та шлюбу [1, с. 52]. Ще одним важливим питанням є наділення жінок владою.

Воно обговорюється в країні з 1974 року. Численні спроби прийняти законопроект про введення 33%-ї квоти для жінок у парламенті і законодавчих зборах штатів провалювалися через те, що існують релігійні, кастові та інші чинники, які відіграють значну роль у партійно-політичній мобілізації на виборах. Між тим, у 2010 році верхня палата парламента підтримала цей законопроект. Однак нижня палата його заблокувала. Все це свідчить про те, що соціальні реформи викликають потужну протидію з боку традиційних сил, які спираються на глибоко ешелонований, історично усталений розподіл суспільства на різні касти і релігії.

У зв’язку зі зростанням кількості випадків вбивств заради честі сім’ї уряд Індії заявив у липні 2010, що планує внести у парламент законопроект, який посилить покарання за подібні злочини. Це рішення уряду стало реакцією на визначення Верховного суду Індії, у якому відзначалося збільшення кількості вбивств заради честі. Такі відомості подала у своїй петиції неурядова організація “Армія сили”. Глибоку стурбованість членів цієї організації викликало те,що кастові панчаяти здійснюють такі злочини, як тортури, насилля, примусове заміжжя, домашній арешт і навіть вбивства. “Ці злочини мають на меті захист честі сім’ї шляхом покарання жінок за ніби-то вчинені порушення общинних норм поведінки, особливо сексуального характеру. Жінок викрадають, ув’язнюють і звинувачують у тому, що вони зганьбили сім’ю. Причиною вбивства жінки може бути її зґвалтування або така тривіальна подія, як її розмова зі стороннім чоловіком. Ці вбивства часто завчасно готуються і здійснюються публічно у присутності жителів села. Вбивство заради честі є порушенням прав людини на гідне життя. Держава зобов’язана захистити цих людей “, – наголошувалося у петиції [1, с. 53].

Незважаючи на випадки одіозного традиціоналізму, освічена частина індійського населення, насамперед міське населення, категорично заперечує їх. Це відображається у ЗМІ, діяльності жіночих організацій, виступах соціологів та юристів. Чітку позицію з цього питання займає Верховний суд Індії, який наголосив, що у насиллі та вбивствах заради честі немає нічого, пов’язаного із честю: “Це – варварські, ганебні вбивства, здійснювані дикими, феодальними людьми, які заслуговують на найстрашніше покарання. Жінка вільна одружитися за своїм вибором. Закон про шлюб індусів не є перешкодою для міжкастових шлюбів”[1, с. 53].

В індійському суспільстві все рішучіше звучить вимога встановлення справжньої рівності для всіх громадян – чоловіків і жінок у сфері сімейно-шлюбних відносин, особливо у практичній реалізації рівного права успадкування для обох статей. Розширення зайнятості жінок та самостійний заробіток сприяли б їх більшій незалежності, вирішенню проблеми демографічної асиметрії, ослабленню впливу традицій. Цілком зрозуміло, що реалізація таких цілей потребує не тільки неймовірних зусиль суспільства, а й значного часу. Адже відомо, що ще англійці намагалися в колоніальні часи боротися проти “вбивств честі”, так само як вони намагалися заборонити звичай саті і вбивство новонароджених дівчаток у касті раджпутів Північної Індії. Головнокомандувач британських військ в Індії Чарльз Непір (1782-1853), губернатор Синда, оголосив синдським вождям, що за кожне вбивство заради честі всі чоловіки сім’ї будуть страчені. У відповідь Синд охопила хвиля жіночих самогубств, що було проявом масових “вбивств честі” [2,с. 65].

За роки незалежності Індії було багато випадків, коли представники вищих каст, відомі політики власним прикладом намагалися боротися проти кастового розподілу і такого ганебного явища , як недоторканність. Так , Махатма Ганді уважав недоторканість найбільшою ганьбою для Індії, а його мрія полягала в тому, щоб прем’єр-міністром країни був висококастовий індус, а президентом – колишній недоторканий. Перший прем’єр-міністр незалежної Індії Джавахарлал Неру (брахман за походженням), незважаючи на заборону батька укладати шлюби з не індусами, дозволив своїй доньці, Індірі одружитися з парсом Ферозом Ганді. Ортодоксальні індуси категорично виступили проти порушення традиційних звичаїв внутрішньокастових шлюбів. Індіра отримала сотні лайливих листів. Лише підтримка з боку лідера ІНК М.Ганді допомогла заспокоїти громадськість і влаштувати 26 березня 1942 року відкрите для громадськості весілля [11,с. 100]. Без сумніву, унікальною подією для Індії стало одруження сина Індіри Ганді Раджива з італійкою Сонею Майно. Після трагічної втрати чоловіка Соня Ганді очолила найвпливовішу партію країни Індійський національний конгрес [12, с. 42].

Нарешті, 19 липня 2007 року вперше в історії Індії на посаду президента країни була обрана жінка – Пратибха Патіл, кандидат від правлячої коаліції Об’єднаний прогресивний альянс, очолюваної ІНК [13, с. 47]. Перемога Патіл стала ще одним важливим доказом зростаючої ролі індійських жінок у політичному житті країни. Незважаючи на кастові забобони, відбувається послідовне розширення участі жінок у громадській та політичній діяльності. Від перших парламентських виборів (1952 р.) і до сьогодні кількість жінок, котрі беруть участь у виборах зросла із 37% до 55% (у середньому у виборах беруть участь 60% чоловіків і жінок, наділених правом голосу). За останній час кількість жінок, які долучилися до громадської діяльності, збільшилася вдвічі, хоча вони складають все ще біля 1/5 чисельності всіх політичних і громадських організацій [13, с. 47]. Показово, що за результатами соціологічного опитування 62% респондентів уважають, що жінки-політики переважають чоловіків у таких якостях, як чесність, відповідальність, почуття обов’язку. Ще 66% висловили думку, що жінки здатні забезпечити проведення «чистої» політики, без корупції. З іншого боку, більшість жінок (54%) уважають, що вони не користуються рівними з чоловіками правами. Дійсно, гендерна нерівність проявляється у багатьох сферах життя і долається дуже важко. За найважливішими параметрами людського розвитку (здоров’я і тривалість життя, рівень і якість освіти, матеріальне забезпечення) жінки Індії помітно поступаються перед чоловіками. Чинний президент Індії Пратибха Патіл активно виступає на захист прав жінок: за якісну освіту для них; проти практики видачі приданого за нареченою; проти абортів ембріонів жіночої статі; проти жіночого інфантицида; проти дитячих шлюбів; проти гендерної нерівності. Практика видачі приданого за нареченою,на думку Патіл, перетворилася на серйозну загрозу для соціальної гармонії, адже вона стала фактичним закабаленням батьків нареченої. В країні навіть з’явилося таке поняття, як «смерть через придане», коли дружини змушені кінчати життя самогубством, оскільки їхня рідня не могла задовольнити непомірні вимоги сім’ї чоловіка. Причому таке явище характерне для всіх верств суспільства – від бідняків до мільйонерів. Так, у липні 2007 року поліція в штаті Уттар-Прадеш зареєструвала карну справу проти одного із лідерів великої політичної партії, який вимагав сплати приданого від родичів дружини онука. Ці вимоги включали автомобіль “Мерседес” і квартиру, загальною вартістю біля 6 млн. рупій (150 тис. дол.) [13,с. 49].

Республіка Індія перебуває на економічному і політичному піднесенні, переживаючи один із найбільш успішних періодів у своїй тривалій історії. Тому її історична перспектива безпосередньо пов’язана з удосконаленням обраної демократичної моделі розвитку, зі створенням необхідних умов для нормального, гідного життя всіх громадян, незалежно від кастової, релігійної, расової належності та статі. Це завдання неможливо вирішити без усунення такої “чорної” плями дикого варварства на репутації людини, як вбивство жінок заради захисту честі сім’ї та кастового насилля в інших його проявах.

Література:

1. Юрлова Е. С. Индия. Кастовое насилие над женщинами / Е. С. Юрлова // Азия и Африка сегодня. — 2011.  — №6.  — С.45-53.

2. Суворова А. А. Убийвство в защиту чести как социальное явление и современное варварство /А. А. Суворова // Азия и Африка сегодня.  — 2010.  — №6.  — С.63-67.

3. Куценков А. А. Индия: традиционный социально-культурный комплекс и политика / А. А. Куценков // Восток.  — 2002.  — №1.  — С.64-81.

4. Кашин В. М. Пандит Джавахарлал Неру / В. М. Кашин // Азия и Африка сегодня.  — 2005.  — №7.  — С. 46-50.

5. Акимов А. В. Проект « Индийская Республика»: история успеха / А. В. Акимов // Азия и Африка сегодня.  — 2010.  — №1.  — С.2-8.

6. Абрамов Д. Б. Коммунализм в современной Индии / Д. Б. Абрамов // Мировая экономика и международные отношения.  — 2006.  — №1. — С.96-103.

7. Конституция Индии.  — М.: Политиздат, 1956.  — 202 с.

8. Небогатова О. А. Экономические реформы 1990-х годов и проблема бедности в Индии /О. А. Небогатова // Восток.  — 2004.  — №5.  — С.91-105.

9. Бэшем А. Чудо, которым была Индия [Пер. с англ.] /А. Бэшем.  — М.:Восточная литература, 2000.  — 614 с.

10. Юрлова Е. С. Индия: касты и межкастовые отношения живут и изменяются / Е. С. Юрлова //Азия и Африка сегодня.  — 2006.  — №11.  — С.13-19.

11. Юрлова Е. С. Индира Ганди: путь к власти / Е. С. Юрлова // Восток.  — 2008. — №4.  — С.96-108.

12. Юрлова Е. С. Соня Ганди. Трагедии и триумфы / Е. С. Юрлова // Азия и Африка сегодня.  — 2010.  — №5.  — С.42-48.

13. Юрлова Е. С. Президент Индии — Пратибха Патил / Е. С .Юрлова // Азия и Африка сегодня.  — 2007.  — №12.  — С.47-50.