История / Общая история

Галатир В. В.

Науковий співробітник державного архіву Хмельницької області

ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ГУБЕРНСЬКОГО СТАРОСТИ НА КИЇВЩИНІ У ПЕРІОД ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО.

На основі опублікованих та архівних джерел автор зробив спробу показати процес становлення та діяльність губернського старости на Київщині у період гетьманування П. Скоропадського.

Ключові слова: Київщина, Гетьманат, губернський староста.

Сучасний період розвитку Української держави обумовлений потребою розробки оптимальної моделі вдосконалення взаємодії політичного керівництва та державного управління. Впровадження ефективної державної політики не можливе без урахування особливостей регіонів та їх історичних традицій. Останнім часом з’явилась необхідність всебічного та поглибленого вивчення історії українського державотворення доби національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Значну увагу дослідників у цьому контексті привертає Українська Держава гетьмана П. Скоропадського та його система влади.

В історіографічному плані дана проблема не була достатньо висвітлена в історичній літературі. Фрагментарні відомості подають у своїх дослідженнях Д. Дорошенко [1]. Сучасні українські історики - Т. Харченко [2], Р. Пиріг [3], значно розширили джерельну базу дослідження, проте їхні праці не передбачають цілісного висвітлення проблеми становлення губернського старости в Київській губернії у період Гетьманату П.Скоропадського. Тому метою дослідження є висвітлення процесу становлення та функціонування губернського старости на Київщині за часів Української Держави.

На початку травня 1918 р. гетьман відновив поділ України на губернії та повіти. Відповідно до адміністративно - територіального устрою встановлювалася й вертикаль органів влади. Губернські комісари, які очолювали губернії за доби УНР, законом від 18 травня 1918 р. були перейменовані в губернських старост [4]. На нижчій ланці адміністративного устрою - повіті - діяли повітові старости, в якості найближчих помічників губернського старости, замінивши повітових комісарів.

В Київській губернії на посаду губернського старости 9 травня 1918 р. було призначено І. Чарторижського який раніше займав посаду губернатора окупованої російськими військами Тернопільщини [5 ]. Помічником губернського старости було призначено П. Забугіна, раніше комісара Бродського повіту в Галичині [6]. Приступивши до виконання обов’язків губернський староста неодноразово звертався до повітових старост з роз’ясненнями щодо порядку звернень до вищих адміністративних установ. Зокрема зазначав, що по різних питаннях звертатися потрібно насамперед до нього, а не до міністерства внутрішніх справ, давати дозвіл на сільські збори безпосередньо могли вони. Просив роз’яснювати повітовим начальникам державної варти порядок відносин з губерніальними інституціями [7]. Для цілісного аналізу становища староста запропонував усім повітовим старостам надіслати копії усіх обіжників, наказів, об`яв та відозв які ними видавалися [8]. 20 травня І. Чарторижський в об’яві до населення Київщини закликав повернути власникам, або їх представникам розграбоване майно та припинити винищувати посіви, сінокоси, ліси. Тому хто не дотримається вимог погрожував кримінальною відповідальністю та застосуванням військової сили [9]. В травні 1918 р. губернський староста характеризуючи становище «соціально-громадського управління» констатував, що на той момент не було створено такої влади на місцях, якій можна було б доручити виконання адміністративних обов`язків [10], в губернії панував безлад [11]. Наприклад щодо Васильківського повіту І. Чарторижський зазначав : «… в повіті керування немає, все іде своїм чином як найгірше, а на посаді повітового старости є статист, котрий з ряди угоди телефонує : «все обстоїть благополучно» [12]. Також він вказував: «Ненормальність зазначеного становища очевидна і боляче вражає на кожнім кроці в сучасний важливий і державно - відповідальний момент життя Української Держави» [13]. Звертаючись до повітових старост наказував, що в початковий період становлення влади попередніх урядовців на місцях «усіх поголовно» не звільняти, а всіх хто підкорявся новій владі та був здатний чесно працювати на користь Української Держави залишати на місцях [14]. Про тривалий процес становлення адміністративної влади на Київщині свідчить той факт, що наприкінці травня губернський староста ще завіряв видані документи печаткою губернського комісара [15]. В липні 1918 р. І. Чарторижський вказував на свавільні дії з боку повітових старост Київщини щодо самоврядувань, перевищення ними владних повноважень, ігнорування його вказівок та міністерства внутрішніх справ, закликаючи дотримуватись закону та владних розпоряджень [16].

З часом опозиція звинуватила його у неприхильності до українського національного руху. Беручи до уваги той факт, що всіх українців він називав «мазепинцями», та в свій час негативно ставився до національного руху в Тернопільщині, можна стверджувати про неприхильне та зверхнє ставлення до українського населення. На цей факт звернув увагу П.Скоропадського дехто з міністрів [17]. Тому 30 серпня 1918 р. його було звільнено з посади губернського старости. Заступити вакантне місце було запропоновано представникам українських національних кіл. Пропозиції надійшли чотирьом особам, але жоден з них не погодився прийняти цю посаду. Відмовились навіть особи, які були губернськими комісарами в часи Центральної Ради. Тому не залишалося нічого іншого, ніж надалі призначати людей не на основі їх відношення до національної справи, а на основі фахової кваліфікації того чи іншого кандидата [18]. Виконуючим обов'язки старости був призначений генерал П. Андріанов. Його кандидатуру було остаточно затверджено 30 листопада 1918 р. [19]. Одразу після свого призначення на посаду, губернський староста попередив службовців свого управління про чітке дотримання законності, недопущення свавілля й правопорушень, проявлення максимальної турботи й уваги до потреб населення. Він також вказував, що при цьому завжди необхідно пам'ятати принцип: не населення існує для влади, а навпаки, влада існує для населення. В зверненні він зазначав : «Наказом Ясновельможного пана Гетьмана я призначений губерніальним старостою Київщини. Приймаючи на себе тяжкі обов’язки по керуванню губернією я цілком палаю пекучим бажанням направити спокій в життя на Київщині і визволити населення від всіх острахів і безладу якими було повне наше життя в послідні роки…» [20].

Для того, щоб зрозуміти ситуацію та обсяг роботи, яку необхідно було здійснити старости робили об`їзди повітів. Після цього вони на ім`я міністра внутрішніх справ надсилали звіт, в якому описували становище на місцях. Саме завдяки цим звітам ми і можемо в більшій мірі побачити чітку картину процесу формування і функціонування органів влади на місцях, суспільну ситуацію. Так, Київський губернський староста П. Адріанов 25 вересня 1918 р. в звіті спочатку характеризував суспільне становище в губернії. Він вказував, що на зустрічах з населенням йому підносили хліб і сіль, вважаючи цей факт прихильним ставленням населення до нової влади. Далі характеризуючи органи влади пропонував органам місцевого самоврядування скористатися правом встановлення твердих цін на предмети першої необхідності на всій території Правобережжя, а не окремих містах. Він зазначав, що діяльність земств була розладнана, але завдяки змінам в особовому складі їх робота відроджувалась і давала позитивні результати (в освітніх і санітарних сферах), їх каси починали наповнюватись коштами. Староста прогнозував, що «в недалекому майбутньому» становище земств налагодиться. П. Адріанов зробив висновок, що загальне враження від губернії «благоприятное» і нормальне життя буде відновлене. Разом з цим він пропонував для встановлення законності і порядку виконати завдання, які стосувалися і органів влади: найшвидше відновити на місцях розладнані адміністративні апарати, відновити продуктивну діяльність земських і міських самоврядувань, розвинути плідну роботу земельно-ліквідаційної комісії, налагодити роботу Державної Варти, розвантажити тюрми та звільнити осіб, проти яких немає доказів, посилити боротьбу влади з спекуляцією [21]. Зважаючи, що такі недоліки були в функціонуванні адміністративних органів після п’яти місяців існування Української Держави, можна стверджувати про розладнаний та малофункціональний владний апарат на місцях.

Для того, щоб з`ясувати, чи не було зловживань з боку адміністративної влади в губернії П. Адріанов 5 жовтня 1918 р. звернувся до повітових старост з пропозицією негайно повідомити його про всі заходи адміністративного впливу які ними вживались відповідно органів місцевого самоврядування (розпуск, арешт виконавчих органів і гласних, заборона зібрань та ін.) [22]. Через два тижні староста здійснив оглядову поїздку по губернії. Особлива увага приділялася повітам, які були охоплені селянськими повстаннями - Таращанському, Звенигородському, Уманському. Після повернення до Києва він підбив підсумки поїздки і констатував, що влада в повітах зміцнилася [23]. Також він вживав заходів по недопущенню свавільних дій представників повітової влади. 18 жовтня він надіслав до них циркуляр. В ньому вказувалось, що помічники повітових старост і чини Державної Варти дозволяють собі забирати як для особистих потреб, так і для потреб управлінь майно залишене військовими частинами, руйнуючи та розкрадаючи будівлі. Губернський староста заявив про недопустимість прояву подібних дій та закликав вжити відповідні заходи [24]. На зміну П. Адріанову губернським старостою 9 листопада було призначено В. Федоренка. 20 листопада новопризначений губернський староста телеграфував міському голові Канева, щоб врятувати ситуацію, на міські кошти негайно набрати загін добровольців та прибути за зброєю [25]. Встигши видати кілька розпоряджень 24 листопада 1918 р. і його було звільнено.

В цей час війська Директорії з’явилися на півдні Київщини, звільнивши її територію від гетьманців. 28 листопада 1918 року загін республіканських військ на чолі з полковником В. Оскілко зайняв Умань і Христинівку. До 30 листопада 1918 р. війська Директорії зайняли Звенигородку, Білу Церкву та інші міста Київщини. 4 грудня виконуючий обов’язки губернського старости П. Забугін повідомляв департамент державної варти: «… в Північному районі губернії спокійно, військові частини зайняли важливі пункти і виставили застави. Проте серед офіцерів добровольчої армії помітно зростало невдоволення ситуацією яка склалася, багато з них втікали (в 3 Сибірській дружині з 300 чол. залишилось - 24), з`являлися думки про недоцільність оборони, втечі на Дон, моральний дух був придушений, загони були погано забезпечені в продовольчому відношенні, німці продавали зброю (револьвер за 15-20 крб.). Коли припинився підвіз продовольства в Київ виникали думки, що Петлюра хоче взяти місто голодом, починалася паніка. Важкі бої відбувалися під Бахмачем, місто чотири рази переходило із рук в руки. Помилково державними військами було обстріляно німецький ешелон, розпочалися суперечки які не дозволили взяти місто. Посилювалася агітація більшовиків. Військами Директорії було захоплено Бориспіль та Бровари. Велась посилена агітація на користь Петлюри в Дарниці» [26]. Це було останнє звернення губернського старости.

Таким чином, процес становлення а тим більше функціонування найвищої адміністративної посади в губернії у період Гетьманату П. Скоропадського був проблематичним. На посаді Київського губернського старости почергово перебувало 4 особи. Усі намагалися вжити відповідних заходів для стабілізації ситуації в губернії, видавали розпорядження, об`яви і т. д., проте ефективних зрушень у державотворчому процесі їм так і не вдалося здійснити.

Список використаних джерел:

1. Дорошенко Д.І. Історія України. 1917-1923. В 2 т.: документально-наукове видання / Д.І. Дорошенко [Упоряд. К.Ю.Галушко]. – К. : Темпора, 2002. – Т.2.Українська Гетьманська Держава 1918 року. – 352 с.

2. Харченко Т. Становлення місцевих органів виконавчої влади та самоврядування в Українській Державі (квітень-грудень 1918 р.) : Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Полтавський держ. педагогічний ун-т ім. В.Г.Короленка. – Полтава, 2000. – 281 с.

3. Пиріг Р. Державна служба Гетьманату Павла Скоропадського (квітень–грудень 1918 р.) / Р. Пиріг // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2009. - №15. – С.66 – 95

4. Закон про переіменування Губерніальних і Повітових Комісарів і їх помішників // Державний вісник. – 1918. – № 10. – 5 червня. – С. 3

5. Дорошенко Д.І. Історія України. 1917-1923. В 2 т.: документально-наукове видання / Д.І. Дорошенко [Упоряд. К.Ю.Галушко]. – К. : Темпора, 2002. – Т.2.Українська Гетьманська Держава 1918 року. – С.65

6. Там само. – С. 62

7. Державний архів Київської області (далі Держархів Київської обл.), ф. Р-2797, оп. 1, спр. 2, арк. 13, 43

8. Там само, спр. 1, арк. 39

9. Центральний Державний архів громадських організацій України (далі), ф. 5, оп. 1, спр. 81, арк. 3

10. Там само, арк. 77

11. Держархів Київської обл., ф. 2797, оп. 1, спр. 1, арк. 367

12. Там само, оп. 2, спр. 34, арк. 9 зв.

13. Там само, оп. 1, спр. 1, арк. 21

14. Там само, арк. 30

15. Там само, арк. 22, 23

16. Там само, арк. 214

17. Дорошенко Д.І. Історія України. 1917-1923. В 2 т.: документально-наукове видання / Д.І. Дорошенко [Упоряд. К.Ю.Галушко]. – К. : Темпора, 2002. – Т.2.Українська Гетьманська Держава 1918 року. – С. 65

18. Там само. – С. 73

19. Накази Гетьмана // Державний вісник. – 1918. – № 83. – 12 грудня. – С. 1

20. Держархів Київської обл., ф. Р-2797, оп. 1, спр. 2, арк. 94

21. ЦДАГО України, ф. 5, оп. 1, спр. 83, арк. 214

22. Держархів Київської обл., ф. Р-2797, оп.1, арк. 28

23. Обьявление // Голос Києва. – 1918. – 19 сентября. – С. 2

24. Держархів Київської обл., ф. Р-2797, оп. 1, спр. 2, арк. 129

25. Там само, спр. 8, арк. 153

26. Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, ф.1216, оп.1, спр. 72, арк. 723-724