Педагогічні науки / Проблеми підготовки спеціалістів

К.п.н., доцент Сущенко Л.О.

Класичний приватний університет м. Запоріжжя, Україна

Сучасні підходи науковців до побудови нової парадигми професійної освіти

Сучасна філософія переповнена роздумами про майбутнє, стурбована долею як людської цивілізації взагалі, так і долею кожної особистості зокрема. Такою ж стурбованістю має бути пронизана концепція реформування професійної освіти.

Дійсно, процеси глобалізації, розвитку полікультурної освіти, поширення в людей світовідчуття всеєдності людської цивілізації, міжкультурної інтеграції різних соціумів, виникнення інформаційного суспільства вимагають сучасних методологічних підходів до побудови системи професійної підготовки майбутніх педагогів.

Дослідник Є. Зеленов, характерною рисою сучасного стану розвитку науки, який часто називають постнекласичним, вважає універсальний (глобальний) еволюціонізм. Згідно його теорії, він поєднує ідеї еволюції з ідеями системного підходу й розповсюджується на всі сфери буття, встановлюючи універсальний зв’язок між неживою, живою й соціальною матерією. Провідне значення в затвердженні принципу універсального еволюціонізму зіграли три найважливіші концептуальні напрями в науці XX століття: теорія нестаціонарного Всесвіту - синергетика, теорія біологічної еволюції та розвинена на її основі концепція біосфери та ноосфери.

Постнекласичий етап розвитку науки показує, що жорсткий детермінізм та редукціонізм, будучи основою механістичного, технократичного погляду на світ, не можуть розглядатися як універсальні принципи наукового пізнання, оскільки великий клас явищ і процесів не укладається в рамки лінійних, рівноважних і оборотних схем. В оточуючому нас світі суттєву роль відіграє цілком реальна безповоротність, що лежить в основі більшості процесів самоорганізації. Оборотність та жорсткий детермінізм у світі застосовуються тільки в простих граничних випадках, а безповоротність і випадковість повинні розглядатися не як виключення, а як загальне правило. Принцип редукціонізму, який передбачає зведення складного до простого, ігнорує той факт, що кожний новий ступінь складності має свої якісні особливості, що виражаються новими системними властивостями.

Це стосується й системи освіти, тобто процесів навчання та виховання (як у середній ланці, так і у вищій школі). Традиційна система освіти (як вважає більшість науковців), що спирається на принципи класичної науки, вже не здатна ефективно виконувати роль засобу освоєння людиною світу, й тому виникла необхідність розробки нової парадигми освіти, що відповідала б новому світобаченню XXI століття.

Останнім часом усе більшу популярність серед методологів педагогіки набуває ідея впровадження в педагогічну теорію й, відповідно, в педагогічну практику основних положень синергетики - нового філософського напряму, що претендує на метанауковий статус. Синергетика, що виникла на стику різних наукових шкіл, досліджує універсальні закономірності еволюції й самоорганізації складних систем будь-якого типу, як природних, так і соціальних, що перебувають у стані нестійкості й хаосу [2].

Так, у «Великому енциклопедичному словнику» [1, с. 351] синергетика визначається як «науковий напрям, що вивчає зв’язки між елементами структури (підсистемами), які утворюються у відкритих системах ... завдяки інтенсивному (потоковому) обміну речовиною та енергією з навколишнім середовищем у нерівноважних умовах».

Сучасна цивілізація входить в епоху особливого типу прогресу, специфіка якого полягає в значному посиленні нового джерела розвитку. Його сутність, на думку, В. Кременя, заключається у нових технологіях виробництва й генеруванні знань, обробленні інформації та символічної комунікації. Виникає нова антропосоціальна структура, зумовлена становленням нового способу розвитку людської цивілізації, яку справедливо називають техногенною. Її характерні риси - самоорганізація, саморозвиток і творче мислення [3].

Дана обставина стимулює інноваційний вектор розвитку соціуму, в якому визначальне місце мають посідати освіта і наука. Адже утвердження постіндустріального суспільства привнесло в науку, культуру і свідомість людини нове розуміння реальності. На відміну від попереднього, класичного, підходу, історія природи нашої планети й соціокультурної еволюції постає не лінійною, впорядкованою, а шерегою криз, катастроф, соціальних заворушень, які змінюються періодами стабільного поступу. Кожна людина безпосередньо відчуває нестабільність економічного й соціального життя, породженого динамікою глобального світу. З сучасного погляду на навколишню дійсність зазначені явища - не кінець світу, а неодмінна складова вічного саморозвитку об’єктивного світу, який постає складною, нелінійною системою. Процеси самоорганізації таких систем набули статусу синергетичних, що найбільше відповідає логіці розвитку соціуму, який вражає своєю непередбачуваністю [3].

Отже, міра використання наукового знання в педагогічній діяльності визначається його соціальною значимістю, практичною ефективністю й духовною цінністю.

Література

1. Большой энциклопедический словарь : в 2-х т., Т. 2. – М. : Сов. энциклопедия, 1991. – 351 с

2. Зеленов Є.А. Теоретичні основи планетарного виховання студентської молоді : [монографія] / Є.А. Зеленов. – Луганськ : Вид-во НЦППРК «НОУЛІЖ», 2008. – 272 с.

3. Кремень В.Г. Освіта і суспільство в парадигмі синергетичного мислення / В.Г. Кремень // Педагогіка і психологія. – 2012. - № 2(75). – С. 5-11.