К. І. Приходченко¹, В. В. Приходченко², О. В. Приходченко²

1 – Донецький національний технічний університет

2 – Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Соціальні та педагогічні проблеми ефективності виховної роботи з молоддю

Організація та здійснення навчального процесу – багатогранна і складна система дії, взаємодії в колективі, в групі як соціальних структурах з максималізацією самостійної та індивідуальної роботи студентів з консультативно-оглядовим супроводом викладачем. Показавши шляхи адаптування до сучасних змін у суспільстві, використовуються можливості для вдосконалення та застосування різноманітні активні форми і методи виховання; розробляються методичні рекомендації щодо ефективного виховного процесу та перевірки їх життєспроможності.

Н. Анікеєва, С. Батищев, В. Безпалько, Л. Березовчук, Г. Ліндсей, К. Хілл, Р. Таинеон та інші зауважують що саме вік ранньої юності є періодом громадянського становлення людини, формування духовних якостей особистості. Проблема ефективності виховного процесу останнім часом набуває особливої актуальності у роботах дослідників – філософів, психологів, педагогів.

Так, фахівці у галузі філософії моралі І. Бех, Т. Бєлавіна, В. Болгарина, В. Блюмкін, О. Дубко, Л. Білик, В. Болдирєв, В. Большаков, Р. Артур, В. Бухвалов, Я. Длинер, Ю. Васильєв, І. Васюков, А. Молдованова, Є. Бугров, М. Куніна, С. Уваров та інші досліджували виховні цінності, їх сутність, специфіку та місце в духовному світі особистості. Учені Н. Л. Анікеева, С. А. Батищев, І. Д. Бех, В. А. Борисова, А. Г. Дишневецький, А. Л. Гозмач, В. М. Дружинін, І. С. Кон, Г. Х. Филипова, Л. Б. Шнейдер, Е. П. Ейдемілер, В. В. Юсбицький, Ю. Л. Азаров, Е. М. Арнаутова, А. М. Бардіан, Г. В. Гребенщиков та інші торкалися проблеми взаємовпливу батьків і педагогів на дитину, М. П. Земська, С. В. Ковальов, Т. А. Кулікова, О. І. Кульчицька тощо обстоювали питання батьківської опіки у сім`ї. Ученими визначається батьківство як інтегральне утворення особистості (батька та/або матері), що включає сукупність її ціннісних орієнтацій, установок та очікувань, батьківських почуттів, відношень і позицій, відповідальності та стилю сімейного виховання. Учені Я. А. Коменський, А. С. Макаренко, І. П. Песталоцці, О. Вишневецький, С. Вознюк, Л. Гребенкіна, Ж. Ж. Руссо, К. Ушинський, В. Нестеров, Х. Джейнотт, Д. Локк, Дж. Рескін, С. Матушкін, Б. Бім-Бад, Е. Днепров, Г. Корнетов, В. Мухіна та інші визначають сім`ю як університет людських відношень, який забезпечує всебічний і гармонічний розвиток зростаючої особистості, збереження та укріплення її фізичного, морального та психологічного здоров`я.

Діалектику виховання та самовиховання творчої особистості вивчав В. Андрєєв. Самовиховання – це формування людиною своєї особистості у відповідності з свідомо поставленою метою. «Пізнай себе – і ти пізнаєш світ», – казали древні. Процес пізнання проходить через самоспостереження – самоаналіз – самооцінку – самопрогнозування – самореалізацію. Самоспостереження – уміння особистістю бачити позитивні та негативні сторони своєї діяльності, діагностувати і коректувати її в русло життєвої самотворчості. Самоаналіз – аналіз свого внутрішнього світу, своєї діяльності, заклечається у співставленні того, що планувалося з тим, що зроблено чи могло бути зроблено. Самооцінка – це компонент самосвідомості, який вміщує поряд зі знаннями про себе власну оцінку своїх здібностей, моральних якостей та вчинків. Самопрогнозування – можливий ефект діяльності особистості, відображення в свідомості «Я – в майбутньому». Самореалізація – це пізнавальна потреба в навчальній діяльності, в самовираженні, в самоствердженні, в самовизначенні, в прагненні до ідеалу можливої досконалості. Як зазначав Фіхте, людина призначена для суспільства, вона повинна жити в суспільстві, і якщо цього не відбувається, то вона неповна закінчена людина і протирічить самій собі, якщо вона живе ізольовано.

За А. Маслоу, прагнення до самореалізації є одним із першорядних показників творчої особистості – людина у процесі самореалізації прагне бути такою, якою може (здатна) стати. Вона безупинно рухається до ідеалу можливої досконалості, аби перебувати у злагоді з собою.

Таким чином, виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної та теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта та навчання, саморозвиток особистості. В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних та психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:

– цілеспрямоване створення умов для розвитку та саморозвитку людини;

– управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов;

– головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія сфери спілкування, яка включає: особисту (сферу особистих інтересів), у якій суб`єкт навчання живе як приватна особа. Центром цієї сфери є сім`я, дім, друзі; публічну; професійну; освітню. Причому, кожна сфера по суті відкрита для інших сфер.

Література

1. Линдсей Г. Творческое и критическое мышление / Г. Линдсей, К. Хилл, Р. Томсон // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. – М., 1987. – 400 с.

2. Приходченко К. І. Плекаймо творчу особистість / К. І. Приходченко. – Донецьк : Джерела, 1999. – 297 с.

3. Приходченко К. І. Погляди Г. С. Сковороди на гармонійний розвиток особистості / К. І. Приходченко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : Збірник наукових праць. – Київ-Запоріжжя, 2007. – Вип. 19. – С. 71–78.

4. Молдованок А. А. Основы творческо-конструкторской деятельности / А. А. Молдованов, Е. П. Бугров, М. В. Кунини, С. Н. Уваров. – Владимир, 2007. – 324 с.