Литвина Діана, студентка 4-ого курсу

Люлько Михайло, старший викладач, науковий керівник

Національний університет біоресурсів і Природокористування України.

Сучасні методи навчання іноземним мовам

Методичний підхід до навчання іноземній мові складається під впливом багатьох факторів, таких як соціальні вимоги, основні цілі, домінуючі лінгвістичні теорії.

Одним з найбільш поширених є так званий традиційний підхід, який за думкою багатьох методистів все ще є домінуючим в системі вивчення англійської мови в багатьох країнах. Основна риса цього підходу організація викладання іноземних мов з метою розвитку мовленнєвих навичок і вмінь читання без перекладу [1]. Згідно даному методу, багато уваги приділяється читанню текстів різного рівня складності, виконанню вправ, тестуванню і написанню творів та есе. Щодо усного мовлення – студенти слухають діалоги-зразки, повторюють та заучують їх , а потів створюють подібні [2].

При традиційному підході, як відомо, приділяється увага вивченню окремих складових іноземної мови, а саме, граматичного, лексичного і фонетичного компонентів мови. Багато часу займають вправи не комунікативного характеру – вправи на трансформацію, заміну мовних одиниць та інші.

Але, як відомо, мова – це живий феномен, який постійно змінюється і розвивається одночасно зі змінами в суспільстві, розвитком науки, мистецтва та інших сфер діяльності людини. Тому завдання викладача – навчити не лише оперувати знайомими, стійкими мовними одиницями, а й новими, тими які щойно виникли, а також розвинути здібності пристосовуватись до умов, які змінюються [3, 5].

В зв’язку зі змінами в мові, змінився також підхід до викладання мовного матеріалу. Таким чином, в рамках традиційного підходу можна виділити контекстний метод, сутність якого полягає в тому, що всі граматичні правила ілюструються на прикладах взятих із реальних контекстів – різних функціональних ситуацій, як усних, так і письмових. Приклади показують, як те чи інше мовне явище актуалізується в різних контекстах, як його використовують носії мови в певних комунікативних ситуаціях. При цьому контексти мають бути підібрані таким чином, щоб після вивчення декількох прикладів можна було самостійно зробити висновки, як і коли вживається дана форма [4].

При використанні цього методу слід уникати крайностей. А саме, не надавати приклади штучно вигадані або лише з класичної літератури, щоб уникнути несучасних виразів, але й не слід занадто захоплюватися сленгом, який є недоцільним в багатьох офіційних і напівофіційних ситуаціях [5].

Велике значення має комунікативний підхід. Сутність даного методу –оволодіння комунікативними навичками у всіх видах мовленнєвої діяльності з метою спілкування в реальних життєвих ситуаціях [1]. Цей підхід має теоретичне обґрунтування, методику формування вмінь та навичок, контролю та оцінки. Також останнім часом запроваджується комунікативно-орієнтовний підхід , при якому пояснення викладача та звичайні практичні вправи зведені до мінімуму, а практика мови являє собою обмін інформацією, ідеями та думками в певній сфері діяльності, знань або мистецтва [2]. Для студентів з більш високим рівнем існує різновид цього підходу – проектний метод. Під час використання цього методу комунікативні завдання вирішуються під час підготовки та реалізації певних проектів. [2]

Звісно, що вибір того чи іншого методу зумовлене рівнем студентів. Так на початковому рівню інколи використовується прямий або природний метод, згідно якого на заняттях використовуються такі прийоми і така адаптована мова, які подібні до того, коли дитина вчить свою рідну мову. Студенти, до яких застосовується цей метод на заняттях повинні уважно слухати інструкції викладача, розуміти за допомогою допоміжних засобів або жестів, про що йдеться мова і виконувати інструкції. Такі заняття можуть займати достатньо багато часу, але поступово інструкції ускладнюються і включають декілька речень чи більш складні граматичні конструкції. При цьому підході від студента не вимагається висловлюватись поки він сам на захоче і не зможе це зробити.

Також існує метод спільного вивчення мови. Використання цього методу, на думку деяким, допомагає уникнути хвилювання і тривоги, характерних для дорослих, які вперше вивчають мову. На таких заняттях необхідним елементом є звукозапис. Під час занять студенти сидять обличчям одне до одного , а викладач у них за спиною. Коли студент бажає висловитись, він пошепки повідомляє зміст своєї репліки викладачеві, а той перекладає її і добивається від студента її адекватного звучання. Так відбувається з усіма учасниками бесіди. Через деякий час робиться пауза, включається звукозапис «бесіди» і починається пояснення мовних явищ, лексичних одиниць та граматичних правил і структур, які мале місце в діалозі.

Знання і використання цих та інших методів може зробити практику мови більш цікавою і різноманітною.

Список літератури

1. Миролюбов А.А.. История отечественной методики обучения иностранным языкам. М: СТУПЕНИ, ИНФРА-М, 2002. – 448 с.

2. Scrivener J. Learning Teaching. A Guidebook for English Language teachers. 2-nd. ed. – Macmillan Education, 2005. – 431 p.

3. Aitken R. Teaching Tenses. – ELB, 2002.

4. Carter Ronald, Hughes Rebecca, McCarthy Michael Exploring Grammar in Context. – Cambridge University Press, 2000.

5. Crystal D. The English Language. 2-nd edition, 2002.