Ст.викл. Панкратова О.Л., студ. Єлагін А.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Народні астрономічні знання

Система світогляду наших предків, їх уявлення про небесні світила, космічні явища (рух планет, появу комет, сонячні та місячні затемнення), їх вплив на перебіг життя та долю людини, конкретні астрономічні знання, міфологізація цих знань та досвід використання у господарській практиці, безперечно належать до тієї частини духовної спадщини народу, яка варта залучення до сучасного освітньо – культурного процесу в Україні.

Дослідження окремих джерел, що були раніше забороненими чи ігнорувалися («Християнська Топографія» Козьми Індикоплова, «Шестоднев» Василія Великого, «Толковая Палея», свідчень християнських літописців про небесні знамення, як прояви Божого гніву, народних рукописних книг порад типу «Громники», «Лунники» ,»Вертоград»), ознайомлює з джерелами містичного досвіду народу.

Окремих видань, присвячених народній астрономії, у вітчизняній етнології не було. Деякі відомості містяться у працях українських вчених — етнографів і фольклористів ХІХ і ХХ ст., які у своїх дослідженнях побіжно торкалися народної астрономії та народного календаря. Здебільшого переважають роботи про космогонічні погляди та вірування українського народу, що також важливо для розуміння розвитку народних астрономічних знань. Такі відомості містяться у працях М. Максимовича, О. Афанасьєва, М. Костомарова, П.Чубинського, В.Гнатюка, М. Сумцова, О. Булашева, Ф. Вовка та інших, спільним для яких є різноманітність та багатство залученого матеріалу: фольклорних джерел, літописів, апокрифів.

На початку ХХ століття окремі відомості про народну астрономію були опубліковані у виданнях Етнографічної комісії («Бюлетень» і «Етнографічний вісник»): В.Петров “Міфологема сонця в українських народних віруваннях та візантійсько – геліністичний культурний цикл», С.Терещенко «Вірування в сонце».

Археологічні знахідки показують поширення астральної (солярної) символіки у побутових речах. Солярні символи, календарна символіка часто зустрічаються у орнаментах на кераміці: трипільський посуд, посуд зі знаками Сонця у могильниках протослов’янських племен, посуд черняхівської культури. Про значну увагу до небесних світил свідчать знахідки лунниць – ритуальних підвісок у формі півмісяця, а також «сонячні» амулети – круглі підвіски з різноманітними зображеннями – символи Сонця [7].

Велике значення для поширення астрономічних знань в Україні мали перекладні твори з астрономії, астрології, що з’явились у ІІ половині XV ст. Це «Шестокрил» (місячні таблиці на шести сторінках, що дозволяли вираховувати моменти затемнень) і «Космографія» (переклад відомого твору ХІІІ ст. «Сфера Всесвіту» Сакробоско), у яких правильніше викладались геоцентричні уявлення Аристотеля–Птоломея. Астрологічні знання містила книга енциклопедичного характеру «Аристотелеві врата» [4].

Рівень астрономічних знань у XVІІ — XVІІІ ст. можна охарактеризувати за працями викладачів Острозької вищої школи та Києво – Могилянської академії. У своїх лекціях викладачі Києво – Могилянської академії використовували вчення як античних учених, так і астрономів нового часу. У ХІХ ст. астрономія викладалася в ряді університетів. У Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Криму були засновані та працювали астрономічні обсерваторії. Проте, навіть на початку ХХ ст. українські селяни використовували досвід предків, набуті з давніх – давен знання про небесні світила та пов’язану з ними циклічність у природі [2].

Протягом останніх століть народна астрономія зазнавала впливу науки, проте цей процес мав і певні вади – забуття і знецінення, разом з уявленнями і віруваннями, раціональних народних знань і досвіду. Через систему шкільної і вищої освіти сучасні наукові знання майже повністю витіснили традиційні народні знання з астрономії і метеорології, залишивши нам у спадок лише уламки цілісної колись картини світу.

Народна астрономія — це сукупність раціональних астрономічних знань та космологічних уявлень народу про небесні світила, сузір’я, Всесвіт, які сформувалися на основі багатовікових спостережень за Сонцем, Місяцем і зірками. Зірки відігравали важливу роль у народній астрономії та міфології. Вони вважалися провісниками багатьох природних явищ. Народна астрономія зараховує до зірок і планети, боліди й метеорити («летючі зорі»), іноді – комети [3].

Вирізняли на небі й окремі планети — зорі. Спостерігаючи за зоряним небом, селяни розрізняли деякі важливі зірки, зокрема найяскравішу з планет – Венеру. Помічена була ще одна планета – Марс, яку впізнавали за жовтим відтінком світила. Зорницею називали і найяскравішу зірку небосхилу Сиріус, яка з’являлася на нічному небі у період найбільшої спеки і була видима вранці, під час жнив [6].

В українській народній астронімії відбилися як побутові землеробські реалії, так і міфологічні і релігійні уявлення народу [5]. Зараз народна астронімія переживає занепад і поступово зникає, свідченням чого є і забуття народних назв, і виникнення дублюючих назв, що використовуються одночасно для двох-трьох сузір’їв.

Окрім астрономічної інформації про Сонце, Місяць і зорі, народні астрономічні знання українців містять інформацію про комети, метеорити, північне сяйво та інші небесні явища.

Кожному з атмосферних явищ і небесних світил присвячено чимало регіональних вірувань і переказів. Серед них побутують і такі, що створені на основі вірувань у взаємозв'язок і взаємовплив людини і космосу, небесних світил [1].

У народній астрономії широко розповсюджене уявлення про подібність небесної сфери і небесного життя до землі і земного життя. На цих міфологічних уявленнях будується своєрідна народна астрологія у слов’ян. За народною уявою, зорі перебувають у прямому зв'язку з життям людей. Так, українці здавна вірили, що кожна людина має свою іменну зірку, яка супроводжує людину все життя. При народженні дитини на небі запалюється її зірка, яка згасає або падає і згорає, коли людина вмирає; людська доля залежить від щасливого чи нещасливого часу її народження, від того, під якою зіркою вона народилась. У цих віруваннях давня міфічна основа поєднується з різними вимислами і народними забобонами, створеними на їхньому ґрунті [5].

Саме астральна символіка мала велике значення у слов’янських язичницьких культах. Образи небесних світил часто зустрічаються у календарно – обрядовій і родинно – обрядовій поезії, у замовляннях, казках, легендах і переказах, загадках, прислів’ях, приказках.

Література

1. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: в 3 т. Т 3. / Афанасьев А. Н. – М. : Современный писатель, 1995. – 416 с.

2. Боровський Я. Є. Світогляд давніх киян / Боровський Я. Є. – К. : Наук. думка, 1992. – 176 с.

3. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях : Космогонічні українські народні погляди та вірування / Булашев Г. О. – К. : Довіра, 1992. – 416 с.

4. Вовк Х. К. Студії з української етнографії та антропології / Вовк Х. К. — К. : Мистецтво, 1995. — 336 с.

5. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / Костомаров М. І.– К. : Либідь, 1994. — 384 с.

6. Максимович М. Дні та місяці українського селянина / Максимович М. ; [упоряд., пер. з рос., вступ. ст. та приміт. В. Гнатюка]. – К. : Обереги , 2002. – 189 с.

7. Сумцов Н. Ф. Символика славянских обрядов : избранные труды / Сумцов Н.Ф. – М. : Издательство «Восточная литература» РАН, 1996. – 296 с.

8. Федорів-Ходак О. Народні прикмети передбачення погоди за сонцем та місяцем / О. Федорів-Ходак // Українська народна енциклопедія. – Львів : Червона калина, 1996. – С. 536–574.