Договір страхування - спосіб реалізації пенсійної реформи

Невтішні демографічні показники, старіння нації, підвищення еміграції населення і неефективність соціальної політики зумовили низку проблем для українського населення. В першу чергу, це значне навантаження на працюючу частину населення і на бюджет країни, недостатні обсяги страхових внесків для пенсійного забезпечення, низький рівень пенсії, невідповідність розміру пенсії трудовому внеску протягом працездатного періоду, при однаковому рiвнi вiдрахувань на пенсiйне забезпечення.

На думку директора Інституту Української політики К. Бондаренка, пенсiйне реформування покликане:

а) наблизити Україну до Європи — на рiвнi соцiальних стандартiв;

б) встановити справдi справедливу й ефективну систему пенсiйного забезпечення;

в) перетворити пенсiї на серйозний механiзм забезпечення фiнансових, матерiальних та духовних потреб людей похилого вiку;

г) забезпечити гiдне життя i вiдчуття стабiльностi людям, якi своєю працею заслужили на достойний вiдпочинок. [2, с. 7]

Усі ці проблеми розкривають актуальність даної теми та зумовили необхідність реформування пенсійної системи, тобто перехід від солідарної системи пенсійного забезпечення до накопичувальної системи.

Досліджували проблеми пенсійного забезпечення у своїх працях такі вітчизняні науковці, як Т. Кір’ян, І. Кравченко, Е. Лібанова, О. Макарова, Б. Надточій, А. Нечай, В. Новіков, О. Палій, І. Сирота, М. Бойко, М. Шаповал, В. Яценко та інші.

Метою даної роботи є дослідження теоретичних та практичних проблем, що стосуються договору страхування, який є способом реалізації пенсійної реформи в Україні.

Правовими засадами реформування системи пенсійного забезпечення є Закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», які набули чинності з 1 січня 2004 р. Відповідно до положень цих нормативно-правових актів було сформовано трьохрівневу систему пенсійного забезпеченні: перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, третій – накопичувальна система недержавного пенсійного забезпечення.

Усі три рівні пенсійної системи повинні функціонувати рівноправно. Пенсію мають отримувати з трьох систем у приблизному співвідношенні 50:10:40, але на даний момент солідарна система залишається основним джерелом пенсій. Другий рівень пенсійної системи до цих пір не розпочатий. Отже, пенсійна реформа – це, перш за все, добровільне недержавне пенсійне забезпечення.

Нормативним актом, який визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані з цим видом діяльності є розвиток недержавного пенсійного забезпечення є Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Відповідно до нього, недержавне пенсійне забезпечення ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних нагромаджень, додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

У вищезазначеному законодавчому акті визначається, що учасник  недержавного   пенсійного  забезпечення - фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до  пенсійного фонду або на пенсійний депозитний рахунок у банку і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах  і  в порядку,  визначених пенсійним контрактом, договором про відкриття пенсійного депозитного рахунка або договором страхування  довічної пенсії  та  цим законом, або яка отримує пенсійні виплати із пенсійного фонду.

Правовою основою накопичувального страхування є Закон України «Про страхування». Відповідно до цього нормативного акту страхування життя в Україні є добровільним і під договором страхування потрібно розуміти письмову угоду між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Застрахованою особою може бути не лише страхувальник, але і його близькі родичі (чоловік, дружина, діти), а також роботодавець може страхувати своїх працівників. При цьому страхову виплату по дожиттю може отримати як сам страховик, так і застрахована особа. У страхову суму може включатися інвестиційний дохід, який не повинен перевищувати 4% річних. Надійність і платоспроможність страховиків є головною умовою пенсійного забезпечення. Платоспроможність страховиків забезпечується положеннями, що містяться у ст. 30 Закону України «Про страхування» та полягають у наявності сплаченого статутного капіталу, який повинен бути не менше 1,5 млн. євро і наявності гарантійного фонду страховика, до якого належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності [1].

Компанії із страхування життя несуть повну і одноосібну відповідальність перед клієнтом за збереження і примноження нагромаджуваних коштів. Страховики, які взяли на себе відповідальність в розмірах, які перевищують можливості їх виконання за рахунок власних активів, зобов’язані перестрахувати ризик виконання обов’язків у перестраховиків резидентів або нерезидентів [4, с. 168].

На думку спеціаліста в сфері недержавного пенсійного забезпечення Аряєвої Н. В., головною перевагою страхових компаній є досвід роботи на ринку і великий об’єм сформованих резервів. Криза показала, що під час нього ні одна страхова компанія не переживала фінансових труднощів [3, с. 2]. Таким чином, будь-яка страхова компанія, яка здійснює довгострокові накопичення страхування життя і слідує встановленим законодавством економічним нормативам, є абсолютно безпечною. Дана пенсійна реформа дозволяє забезпечити додатковий соціальний захист населення і в той же час розширити інвестиційні можливості економіки.

Притримуючими факторами у добровільному страхуванні населення України, перш за все, є не інформованість громадян і їх недовіра фінансовим інститутам. Тому, у першу чергу, потрібно інформувати населення щодо переваг страхових компаній та змін у законодавстві. Ще одним стримуючим фактором є низький рівень доходу населення. Діюче пенсійне законодавство не ідеальне і потребує деяких змін, але головні кроки до змін вже були зроблені. Усе, що потребується зараз від законотворців, так це надання додаткових пільг для осіб, які взяли на себе відповідальність за свою пенсію.

Отже, солідарна пенсійна система не спроможна забезпечити безпеку і добробут громадян з настанням пенсійного віку, тому було проведено пенсійну реформу, яка запровадила добровільну систему пенсійного забезпечення. Недержавною пенсійною системою сьогодні може користуватися кожен з 18 років до 60-65 років. В Україні дана система ще не отримала достатнього розповсюдження, тому потрібно інформувати населення про достатню надійність і переваги недержавного пенсійного забезпечення. Також необхідно продовжувати розроблення та вдосконалення нормативно-правових актів для ефективнішого розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Розповсюдження недержавного пенсійного страхування є головною умовою здійснення пенсійної реформи. Тому, перш за все, потрібно створити оптимальну структуру співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням. Потребується введення обов’язкового страхування громадян. Таке положення допоможе цілком вирішити питання забезпечення громадян пенсією та введення обов'язкового страхування підвищить ступінь відповідальності держави. Також необхідно створити ефективний механізм регулювання і нагляду. Цьому може сприяти розробка і прийняття Страхового кодексу, який би вмістив у себе весь комплекс законодавчих актів у сфері страхування. Розробка і запровадження єдиного кодифікованого нормативного документу дасть змогу охопити всі сектори страхового ринку, сприятиме упорядкування взаємовідносин суб’єктів страхової діяльності та вдосконалить чинне законодавство.

Список використаних джерел

1. Про страхування: Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР . [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80/page

2. Кость Бондаренко. Все про пенсійну реформу / Кость Бондаренко // Газета центрального органу виконавчої влади України «Урядовий кур’єр». – 15 березня 2011. - № 46 (4444). – С. 7

3. Аряева Н. В. Социальная газета / Аряева Н. В. // Пенсионерская правда. – март 2011. - № 23. – С. 2

4. Юровский Борис. Как оформить большую пенсию / Борис Юровський – Харьков: Центр «Консулат», 2010. – 192 с.