Надобко Сергій Володимирович

Національний Університет «Юридична академія України ім. Я. Мудрого»

Поняття історичних типів виникнення держави та їх співвідношення із типологією

Поняття історичного типу пов’язане з уявленням про типи виникнення держави на певних етапах історичного розвитку людства. Історичний тип держави – це сукупність найбільш загальних ознак держави на певному етапі історичного розвитку, в якому виявляються сутність, соціальне призначення держави та сукупність історичних надбань людства в процесі формування та становлення організації держави. Іншими словами – це поділ усіх держав, які існували в історії державотворення за певними ознаками. Виходячи з даного поняття можна виділити наступні особливості історичного типу держави, а саме це:

– сукупність ознак, які у своїй системі визначають характер та суть держави;

– критерії, що відображають певний процес розвитку, становлення та появи держави;

– ознаки, які знаходяться у взаємозалежності та взаємообумовленості, а також логічно пов’язані між собою;

– історичний тип характеризує процес та характер становлення суспільства та є характерним для певної держави та для певного періоду історії.

В залежності від умови, яка покладена в основу виникнення держави, можна виділити такі підходи: формаційний, цивілізаційний, технократичний.

Формаційний підхід – в основі даного підходу лежить вчення про формацію. Формація визначається як сукупність соціально – економічних умов, розподіл суспільства на класи, класова боротьба в структурі суспільства. Тобто, формація – це умовне поняття, в основі якого першопричиною виникненню держави стало: поява економіки, соціально – економічних відносин, суспільство яке поділяється на класи в результаті розвитку та появи економіки, вирізнялись вищі класи та нижчі, останні в свою чергу повинні були підкорятися вищим, у процесі відбувається класова боротьба. Держава, право, суспільство – це ніщо інше як похідні явища які залежали від формації, яка виникаючи породжує та передує їх виникненню. У процесі функціонування та розвитку формації слід прямувати до створення диктатури пролетаріату – наддержави, яка покликана захищати інтереси пануючого класу, який і створив соціально – економічні відносини. Прихильниками даного підходу є: Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін.

Рабовласницька держава характеризувалась поділом суспільства на класи – раби і рабовласники, останні зосереджували в своїх руках усю владу, керуючись правом на свою власність та засоби виробництва. Раб – не виступав ні об’єктом, ні суб’єктом правовідносин, він розглядався як джерело чи знаряддя праці. Право носить рабовласницький характер , приймає і діє з метою захисту інтересів рабовласників, було відверто класовим, тобто захищали інтереси відповідного класу, містило зневагу до людського життя. Відповідно даного підходу у державах були закріплені різні форми державного правління, це були деспотичні монархії (Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія) та рабовласницькі республіки. (Рим, Спарта). Найяскравішим прикладом рабовласницької держави можна вважати Стародавню Грецію, за час існування якої, розвиток рабовласництва досягнув свого піку та починаючи з даного періоду відбувається формування правової думки, осягнення та пояснення демократичних принципів, було сформовано класичне римське приватне право. Пам’ятками даного періоду є: Закони Хаммурапі, Закони Ману, Закони ХІІ таблиць , Кодекс Юстиніан.

Феодальна держава за своєю суттю нагадує нам період рабовласництва із значними зрушеннями у державному та суспільному ладі. Так, держава і право захищали вже інтереси не рабовласників, а феодалів, які перетворилися із власників рабів, у власників великих земельних угідь та територій. Суспільство було поділено на класи, державна влада була класовою та спрямована на зміцнення влади феодала, великого значення набувають релігійні норми, які являли собою правила поведінки у суспільстві. Пам’ятки: Салічна Правда, Звід законів Тайхоре, Руська Правда, Польська Правда, Швабське Зерцало та Саксонське Зерцало.

Пам’ятки: Біль про права 1689 р. (Англія) – можна вважати однією з перших пам’яток буржуазних держав, Декларація незалежності 1776р., (США) – перший документ в якому закріплено ідею народного суверенітету, Декларація прав людини і громадянина 1789р. (Франція).

Цивілізаційний підхід – в основі даного підходу до історичних типів держави лежить фундаментальна основа – цивілізація. Це соціокультурна спільність людей, яка включає в себе рівень досягнення в науці, в культурі, освіті, мистецтві та інших культурно – освітніх сферах розвитку суспільства, а також певні моральні цінності. Кожному виду цивілізації відповідає певний вид держави і права. Так можна виділити еллінську цивілізацію, єгипетську, римську, західну, східну кожній із яких відповідає відповідний історичний тип держави і права в основі якого лежить цивілізація. Представники - Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер. Прихильники даного підходу розподіляли цивілізації на первинні та вторинні. Первинні (Персія, Шумер, Аккад, Стародавня Греція, Стародавній Рим, Єгипет) - характеризувалися відсутністю чітко визначених соціальних норм та права , як такого, а носили характер і норм права, релігії, моралі, звичаїв. Первинні цивілізації дали поштовх розвитку вторинним цивілізаціям, які тяжіють до інтересів та перспектив держав сучасного стану.

Технократичний підхід являється найменш розповсюдженим, а деякі науковці взагалі, відносять його до цивілізаційного типу розвитку держави і права. Характеризує виникнення держава і права з появою технологій , а також відносин між людьми і технікою. Представники: Герберт Спенсер, Лев Ландау.

З позицій розвитку нашого сьогодення, коли змінюються ідеї, положення, щодо організація і здійснення державної влади, керування суспільством, найбільш актуальним можна визначити цивілізаційний підхід, який бере до уваги різні надбання людства та суспільства, такі як освіта, наука, релігія.