Лопаєва О.М., Лопаєв О.І.

Академія митної служби України

Деякі особливості початкової спеціальної

фізичної підготовки у стрілецькому спорті.

Руховий апарат людини підрозділяється на пасивний і активний. Основою пасивного рухового апарата є кістяк людини. Активний руховий апарат - це м'язи, що переміщають окремі ланки тіла або закріплюють їх у певних статичних положеннях. М'язи, які своїми сухожиллями прикріплені до кістяка, називаються кістяковими; вони - великі й найбільш сильні. Інші, сухожилля яких тягнуться через кілька суглобів, називаються багатосуглобними. До числа багатосуглобних м'язів відносяться м’язи згиначі й розгиначі пальців рук і ніг. Виконання точних і плавних рухів можливо лише при погодженій роботі м'язів. При цьому одні м'язи виконують дії що переборють, а інші, за характером, що уступають. Робота м'язових груп може бути динамічною. Тут напруга чергується з розслабленням. Динамічна м'язова робота характерна для більшості видів спорту, таких, як легка атлетика, гімнастика, спортивні ігри та ін. У той же час робота м'язових груп може бути у своїй основі статичною, як у стрілецькому спорті. Тут одні групи м'язів тривалий час перебувають у стані напруги: вони закріплюють ланки тіла в тій або іншій позі у положенні для стрільби. Це великі м'язи тулуба, ніг і рук, що утворюють разом з кістяком досить міцну й тверду платформу. Такі м'язи, що беруть участь у безпосередній підтримці й збереженні пози, мають потребу в систематичному, майже щоденному тренуванні.

Інша група м’язів - багатосуглобні м'язи (згиначі й розгиначі пальців) виконують особливо тонкі й швидкі операції по керуванню зброєю, здійснюють координаційні мікрорухи. Третя група м'язів, що не бере участі ні в керуванні, ні в підтримці пози безпосередньо, повинна бути оптимально розслаблена, нейтральна.

У будь-якому русі або позі, у динамічній або статичній роботі обов'язкову участь приймає нервова система людини, що поєднує його організм у єдине ціле й керує всіма його функціями. Кожний рух, його характер залежить від наших органів почуттів. Особливо важливими, що беруть участь у керуванні рухами стрілка, є такі аналізатори як зоровий, вестибулярний, руховий і шкірний. Вестибулярний апарат забезпечує положення тіла в просторі й збереження його в рівновазі. Руховий аналізатор (суглобово-м'язовий) регулює рух м'язових груп і бере участь у координації рухів.

Одним з головних органів почуттів людини є шкіра. Це дуже важливий і складний орган, що виконує безліч відповідальних функцій в організмі людини. Величезна кількість закладених у шкірі нервових закінчень реагує на зміни температури зовнішнього середовища, на болючі й інші відчуття, а також дозволяє зазнавати почуття дотику й тиску (так звані тактильні рецептори). Все це робить шкіру одним з основних органів почуттів. У взаємодії із зором і рівновагою тіла шкірно-м'язові форми контролю мають вирішальне значення на всіх етапах техніки виконання пострілу. Можливості вдосконалювання цих форм контролю й керування безмежні. На перший погляд може здатися, що в прицілюванні м'язовий контроль не грає значної ролі. Але це не так. Досить, наприклад, нашому зоровому аналізатору сприйняти й передати в ЦНС інформацію про неправильне спрямування ствола зброї, як негайно від ЦНС підуть команди на виправлення пози й перерозподіл м'язового тонусу певних груп м'язів. Таким чином у наведенні зброї (прицілюванні) як у зорово-руховій дії беруть участь багато груп м'язів.

І нарешті, у спуску курка м'язові дії хоча й концентруються в системі керування згиначами й розгиначами вказівного пальця руки, але тонко дозуються й надзвичайно важливі для виконання влучного пострілу. Вирішальну роль у координації й керуванні спуском грає взаємозв'язок зорового, тактильного й рухового аналізаторів. Не відчувши характеру натиску, не можна пристосувати зрив курка до моменту найкращого розташування зброї стосовно цілі й найбільшій її стабільності.

При виконанні окремого пострілу, серії пострілів або вправи в цілому в організмі стрільця відбуваються безперервні психофізіологічні зміни. Це стосується в першу чергу стану нервової системи, а через неї внутрішніх органів і всього рухового апарата й м'язів. Чим робота інтенсивніше й більш тривала, тим більші зміни відбуваються у всіх тканинах організму. Наступає стомлення. Для відновлення функцій необхідні активні або пасивні форми відпочинку як між окремими пострілами, так і між окремими відрізками вправи. Форми й методи такого відпочинку спортсмен звичайно вибирає самостійно, оцінюючи в той або інший момент стан свого зору, м'язового апарата, дихання й усього організму. При виконанні таких вправ для підтримки високої ефективності своїх дій стрілку необхідно виробити певний раціональний режим роботи. Крім стомлення окремих аналізаторів, стомлюється й нервова система, що, у першу чергу, позначається на швидкості рухової реакції, а виходить, швидкості контролю й керування системою «стрілок-зброя». Процеси обміну в організмі, постійні зміни в його тканинах безперервні, а при інтенсивній і тривалій роботі такі фізіологічні зміни виражені сильніше, глибше.

Під час підготовки й виконання окремого пострілу спортсменові доводиться здійснювати певний цикл взаємозалежних між собою й повторюваними діями. У першу фазу циклу пострілу входить внутрішнє зосередження стрілка, мобілізація уваги на думках про виконання майбутніх елементів техніки. Потім спортсмен заряджає зброю, приймає відповідну позу, робить два-три дихальні рухи, робить орієнтовне наведення в район цілі й, стримуючи подих, накладає вказівний палець на спуск. Цю фазу можна назвати фазою підготовки до виконання пострілу.

У другу фазу циклу пострілу входять: повне затримання подиху, подальше натискання на спуск до грані його зриву і утримання, а також уточнення всіх дій по наведенню зброї й безперервний, особливо ретельний контроль за рівновагою системи стрілець - зброя. Причинами відмови від виконання пострілу можуть бути: прострочення оптимального часу, окремі незручності в розподілі м'язового тонусу, недостатня стабільність всієї системи і коливання зброї у кінці фази. Крім того, неясне бачення прицільних пристроїв, а також відсутність повної концентрації уваги й навіть поява якої-небудь сторонньої думки. Як правило, відмовитися від пострілу дуже важко, особливо стрільцям, що не володіють великим досвідом і високою технічною підготовкою. Другу фазу циклу пострілу можна названий, фазою переходу до спроби виконання пострілу.

До третьої фази ставляться наступні короткі за часом, але найбільш відповідальної дії: дотискання спуску при повній зупинці подиху, точному контролі за рівновагою - збереженням пози, за тонусом м'язових зусиль і особливо кисті руки, вказівного пальця, а також правильним розташуванням прицільних пристроїв стосовно цілі.

У момент дотискання спуска, віддачі зброї, при звуці пострілу стрілець зобов'язаний перебороти захисний рефлекс, не допускаючи м'язових напруг, особливо в області плечового суглоба й голови, а також зберегти око, що прицілюється, відкритим (не моргнути) і як би сфотографувати положення прицільних пристроїв стосовно цілі в момент вильоту кулі з каналу ствола. Потребують особливого контролю і дії вказівного пальця. Тут можливі такі помилки, як прискорення, підсікання, ривок, а також тяга спуска убік від площини стрільби.

Всі останні дії по контролі за виконуваним і виконаним пострілом надзвичайно важливі й звуться «позначки пострілу». Гарна, якісна й точна позначка пострілу - запорука успіху як у ході самої вправи, так і у подальшому технічному вдосконалюванні стрільця-спортсмена.