Кожокар Марина Василівна

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

АНАЛІЗ СПЕЦИФІКИ ТРАВМАТИЗМУ В СУЧАСНИХ НАПРЯМАХ ТАНЦЮ (БРЕЙК-ДАНС)

Постановка проблеми. На сьогоднішній день в Україні проходить інтенсивний розвиток маловідомих видів сучасних напрямів танцю, якими займаються сотні молодих людей. Відкриваються танцювальні клуби і школи, створюються федерації. Першопроходцями в них стали зовсім молоді люди, які змогли накопичити та узагальнити значний досвід, а також створити, за рахунок виключно власного ентузіазму, свою методику тренувань.

Сучасні напрями танців, у зв’язку з особливостями техніки виконання окремих елементів, в значній мірі є травмонебезпечними. Тому питання профілактики травматизму повинні займати першочергове місце в процесі організації навчально-тренувальних занять школярів.

Наведене вище підкреслює необхідність вивчення цієї проблеми, узагальнення передового досвіду та впровадження засобів запобігання травматизму під час занять одним з сучасних напрямів танцю – брейк-дансом.

Мета дослідження. Розробка методики зменшення травматизму у учнів старших класів під час занять брейк-дансом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз літературних джерел, пов’язаних з темою дослідження, показав, що значний успіх в розвитку спритності, сили і швидкості може бути досягнутий при умові дотримання відповідних вимог. Ці вимоги стосуються, перш за все, величини обтяжень, кількості повторень, відповідності спеціальних вправ структурі спортивної вправи і т.п. [1].

Виклад основного матеріалу дослідження. Спеціалістами [3] доведено, що темпи зростання фізичної підготовленості спортсменів в значній мірі залежать від того, в якій частині тренувального заняття вони розвивають фізичні якості. Найбільший приріст рівня розвитку вищезгаданих фізичних якостей відбувається в тому випадку, коли вправи виконуються на початку тренувального заняття. Це пов’язано з тим, що на фоні оптимального стану центральної нервової системи краще відбувається формування і удосконалення нервово-координаційних зв’язків, що мають безпосереднє відношення до покращення показників рівня розвитку фізичних якостей. В практиці брейк-дансу даний варіант застосовується найбільш часто. Це можна пояснити прагненням учнів максимально використати «свіжий» стан організму для вирішення завдань технічної підготовки.

У тому випадку, коли вправи для розвитку спритності, сили, швидкості, виконуватимуться в кінці заняття, коли організм учня втомлений тренувальною роботою, показники приросту фізичних якостей будуть не такими суттєвими.

У зв’язку з вищенаведеним можна припустити, що розробка комплексів спеціальних вправ та їх втілення у навчально-тренувальний процес танцюристів брейк-дансу при об’ємі, що не впливає негативно на якість технічного удосконалення, дасть можливість більш ефективно вирішувати поставлені в заняттях задачі. Це припущення полягає на факті, що високі за інтенсивністю і незначні за обсягом вправи як динамічного, так і статичного характеру своєю післядією викликають позитивні зрушення у центральній нервовій системі, сприяють значному зростанню показників технічної та фізичної підготовленості [4].

Враховуючи наведене вище, найбільш раціональним для вирішення поставлених завдань буде використання вправ фізичної підготовки в першій половині основної частини заняття. У якості засобів фізичної підготовки нами були використані комплекси спеціальних вправ.

Зміст комплексів складали бігові вправи з прискоренням, стрибки вгору з місця, підтягування на перекладині з обтяженням, кругові рухи тулуба з гантелями за головою, вправи біля гімнастичної стінки, стрибки на руках в упорі лежачи і у глибину з подальшим відскоком, поєднання бігових кроків з наступним темповим підскоком, відштовхування руками в упорі лежачи з перемахом двома в упор лежачи ззаду і т.п.

Комплекси спеціальних вправ для розвитку фізичних якостей учнів старших класів проводились безпосередньо на початку основної частини заняття, після проведеної розминки. Кожного разу учням пропонувався один з трьох рекомендованих комплексів. Таким чином, за тижневий тренувальний мікроцикл танцюристи використовували три різних за змістом комплекси вправ, які у подальшому чергувалися. Особливістю виконання даних комплексів було те, що кількість повторень вправ зводилась до мінімуму, а інтенсивність їх виконання була на рівні 90% від максимально можливої. Це дало нам можливість уникати помітної втоми учнів і зосереджувати їх увагу на вирішенні питань технічної та фізичної підготовки.

До загальних факторів ризику у сучасних напрямках танцю належать: відхилення у стані здоров'я, низький рівень загальної фізичної підготовленості, втома, надмірна вага, заняття в залі зі слизькою та погано прибраною підлогою [7].

Результати наших педагогічних спостережень за тренувальним процесом осіб старшого шкільного віку на заняттях з брейк-дансу показують, що найбільша доля навантаження припадає на такі частини тіла: зап’ястя, гомілкостопний суглоб, хребет, кульшовий суглоб, колінний та ліктьовий суглоби. Саме ці ділянки тіла найчастіше травмуються під час занять. Найбільш розповсюдженими травмами на заняттях сучасними напрямами танцю є ушкодження нижніх, і, особливо, верхніх кінцівок.

Необхідно мати на увазі, що переломи кінцівки можуть виникнути, як унаслідок прямої травми, так і під час падіння на підвернену руку чи ногу. Обертання з опорою на руках нерідко спричиняє вивихи і переломи в ділянці дрібних суглобів кисті [6].

Аналіз даних опитування спеціалістів показує, що типовими травмами для сучасного напрямку танцю, такого як брейк-данс, є підвивихи та вивихи фалангів пальців, кисті, забої шийного і грудною відділів хребта, переломи передпліччя, розтягнення зв’язок гомілкостопного суглобу, а також розтягнення зв'язок колінного та кульшового суглобів. Частою причиною такого роду ушкоджень є переоцінка власних можливостей на тренуваннях чи, у більшості випадків, невідповідна, недостатня чи неякісно проведена розминка.

Велика кількість елементів, що виконуються на колінах, збільшує різнохарактерне навантаження на колінний суглоб. Колінний суглоб, як відомо, найбільш складний суглоб в організмі людини, і одночасно є найбільш вразливим в процесі виконання фізичних навантажень [7]. В брейк-дансі виконання елементів на колінах нерідко призводить до розтягів, часткових чи повних розривів колінних зв’язок, пошкодження менісків та вивихів.

Високоамплітудні елементи, такі як «флайер» (круги Томаса), «аер-твіст», «гелік», «бочка», чи елементи, що потребують розтяжки суглобів, такі як різного роду «фрізи» (статичні елементи нерідко з гіпердинамією суглобів: зап’ясткового, ліктьового, плечового, кульшового, колінного, а також різних ділянок хребта) найчастіше виконуються різко, тобто відповідно до ритму музики, яка за своїм характером коливається в межах від середнього до високого темпу. Отже, звідси випливає те, що елементи з максимальною амплітудою виконуються в швидкому темпі, а інертність, утворена різким кінцевим положенням, створює додаткове навантаження на фіксуючі м’язи та зв’язки відповідних частин тіла. Це перенавантаження не завжди фізіологічно адекватне до можливостей еластичності вищеназваних тканин, і тому нерідко призводить до мікротравм (у кращому випадку), та до часткових чи повних розривів м’язів та зв’язок [3].

Обертання на голові – один з найпоширеніших елементів у брейк-дансі, що входить до основних (базових) елементів, виконується в найрізноманітніших варіаціях. Основне навантаження припадає на шийний та грудний відділи хребта, оскільки положення не специфічне і, що не менш важливо – не природне. В такому положенні вся вага тіла тримається на хребетному стовпі, без додаткової опори на будь-які інші частини тіла. Для звичного людині положення, стоячи на ногах, хребці, що розташовані нижче характеризуються висхідними показниками маси та розмірів, що передбачає сильніше навантаження на них масою попередніх хребців, що розміщені вище, а також гравітаційною силою, що діє на людину. При обертанні на голові дія усього навантаження припадає на найменші (шийні) хребці, причому додається фактор одностороннього скручування. Іншими словами навантаження розподіляється ще й нерівномірно, що може стати причиною виникнення явища остеохондрозу чи зміщення хребетних дисків [5].

Дуже часто стають причиною травм сальтові елементи. Оскільки сальто в брейк-дансі виконуються неспецифічні, вони потребують високого рівня координаційних можливостей. Навчання сальтових елементів, за нашими спостереженнями, проводяться без спеціального обладнання, а виконання їх часто реалізується без будь-яких заходів запобігання травматизму: матів, засобів страховки та ін. Також важливо додати, що на даний момент у викладацькому складі шкіл та закладів, що культивують брейк-данс, практично немає спеціалістів з фізичної культури та хореографів, які могли б надати кваліфіковану допомогу при навчанні різного роду елементів на основі досвіду та знання техніки виконання багатьох гімнастичних чи хореографічних елементів, які є багато в чому взаємозв’язані з технікою виконання елементів брейк-дансу.

Поверхню танцювального майданчика становить переважно будь яка поверхня, вкрита плитами ДВП чи ДСП (це практично ідеальна для танцю поверхня, де танцюристи можуть найбільш широко розкрити свій творчий потенціал), дерев’яне покриття, рідше плитка чи рівне бетонне покриття. Все це тверді поверхні, де будь який надмірний фізичний контакт призводить як до пошкодження дотичних частин тіла, так і внутрішніх органів.

Висновки. Отже, враховуючи наведене вище, у вирішенні цієї проблеми був би корисним, з нашої точки зору, компромісний варіант, за допомогою якого вдалося б одночасно вирішувати питання технічної підготовки і розвитку фізичних якостей. Сутність цього варіанту полягає в тому, що робота над розвитком фізичних якостей частково повинна здійснюватись в середині тренувального заняття. Такий підхід може бути використаний у тренувальному процесі танцюристами брейк-дансу. В цьому разі учні можуть одночасно вирішувати питання технічної підготовки, розвитку фізичних якостей, а також питання, пов’язані з заходами профілактики травматизму.

Список літератури

1. Бернштейн Н.А. О ловкости и ее развитии. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 287 с.

2. Гараніна О.Я., Мороз Л.В., Єжова О.О. Дослідження стану постави дітей шкільного віку, які займаються спортивними бальними танцями // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Х., 2004. – № 3. – С. 155-160.

3. Гужаловский А.А. Развитие двигательных качеств у школьников. –Минск: Народ.асвета, 1978. – 88 с.

4. Жеребкина Л.И. Сравнительный анализ некоторых аспектов в спортивных танцах на льду и спортивных бальных танцах (подготовка спортсменов и оценка их мастерства) // Спортивные танцы, М., РГАФК, №3(5). 1999. – С. 45-54.

5. Карпінська Т., Хотінова О. Спортивна медицина. Навчально-методичний посібник. Львівський державний інститут фізичної культури. Львів, 2004р.

6. Корецкий В.М. Развитие быстроты и силы у мальчиков школьного возраста // Научная сессия, посвященная итогам научно-исследовательской и методической работы ГЦОЛИФК за 1957 г. – М.,1958. – С. 43-44.

7. Петришин Ю. В., Характеристика причин виникнення травм та методи їх попередження у школярів// Новітні мед.-пед. Технології зміцнення та збереження здоров’я учнівської молоді: Навч.-метод. Посіб. – Л., 2003. – С. 131-136.