Філологічні науки/4.Синтаксис: структура, семантика, функція

Здобувач кафедри англійської мови Томусяк А.О.

Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, Україна

Риторичне питання як засіб експресивного синтаксису

Сучасну наукову лінгвістичну парадигму формують різноманітні аспекти, зокрема когнітивний, комунікативний, прагматичний та інші. У цьому ракурсі мовні явища розглядають у тісній взаємодії з людиною, з її мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, а також з позицій того, що вона відчуває. Сьогодні homo sentiens – емоційна іпостась мовця – дедалі частіше стає основним предметом мовознавчих розвідок.

Категорія емотивності, що відображає мовну інтерпретацію психологічного феномена емоційності людини, викликає значний інтерес дослідників. Указана категорія, яка породжує мовну експресію, знаходить своє відображення на різних рівнях: фонетичному, лексичному, граматичному. Експресія з’являється там, де існує можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення експресивно нейтральних і емоційно виразних мовних засобів.

До експресивних синтаксичних структур належать різноманітні побудови, які передають певну інформацію адресату і водночас привертають його увагу, максимально акцентуючи на важливості інформації. Дослідження загальних проблем експресивного синтаксису пов’язане з іменем Ш.Баллі, який звернув увагу на афективність, обов’язковий компонент будь-якого висловлення, що виражає суб’єктивний світ мовця, його емоції [2].

Слід зазначити, що експресивність має мовну природу, діє через механізми мови. До експресивних синтаксичних конструкцій належать різні побудови, зокрема і такий різновид питальних речень, як риторичне запитання.

Риторичне питання є поширеним явищем у мові, воно завжди приваблювало і досі привертає увагу лінгвістів. У більшості мовознавчих праць риторичне питання розглядають як мовний засіб, основне функціональне навантаження якого – інтенсифікація та смислова організація мовлення. “Функція риторичного запитання, - зазначає І.В. Арнольд, - привернути увагу, посилити враження, підвищити емоційний тон, створити піднесеність” [1, с. 225]. Подібне явище в мові, коли синтаксичні структури (у нашому випадку форма питання) вживаються у невластивих їм функціях, отримало назву - транспозиція, або переосмислення синтаксичних структур. Так, якщо основне комунікативне призначення питальної форми - це запит інформації, який передбачає отримання відповіді, то питальне за формою риторичне питання не має такого призначення, оскільки є емфатичним та емоційним ствердженням (позитивним чи негативним за формою). Отже, риторичне питання – це вторинна функція запитання, спрямована не на одержання конкретної інформації, а на вираження емоцій, оцінок, підтримування контакту, експресивного ствердження чи заперечення, на репрезентацію інтенційно-модальної семантики непитальних висловлень та ін.. Наприклад:

Isn't there a way that we could have found out that in fact this terrorist attack took place? Is this who we are? Is that something our Founders foresaw? Is that the America we want to leave our children? [B.Obama]. Такі загальні питальні речення, на нашу думку, є активізуючими, які лише імітують пошук інформації, а не виступають мовленнєвою дією запитування, вони є вагомим і дуже дієвим засобом акцентуації тієї теми, яку пропонує слухачам мовець.

Ідентифікувати імпліцитне значення риторичного запитання дозволяє застосування трансформаційного методу. Пор.: Ideas are far more powerful than guns. We do not allow our enemies to have guns, why should we allow them to have ideas? (D. Cameron).

Наведений контекст формально структурований як питання, однак є емфатичним твердженням, оскільки може бути трансформований у наступний вислів: why should we allow them to have ideas? - We should not allow them to have ideas. Транспонована питальна форма, таким чином, змінює своє комунікативне призначення, перетворюючись у твердження. Унаслідок такої транспозиції питальні форми набувають ще супутнього, додаткового емоційного змісту, який закріплений у конотативній частині.

І.Р. Гальперін вважає, що риторичне питання не у всіх випадках втрачає ознаки питання [3, с. 217]. Зокрема, в усному різновиді публіцистичного стилю - ораторському мовленні, а також у різних формах звичайного чи філософського міркувань можна натрапити на приклади риторичних питань, які не є власне емоційним твердженням, однак і не вимагають відповіді, заявляючи швидше про деяку проблему, питання, на яке не можна дати однозначної відповіді, і таким чином, у них виражено також міркування, роздум чи сум’яття мовця, як-от: Is man merely a mistake of God's? Or God merely a mistake of man's? (Friedrich Nietzsche); Sometimes it is said that man can not be trusted with the government of himself. Can he. Then be trusted with the government of others? Or have we found angels in the form of kings to govern him? Let history answer this question (Thomas Jefferson ); Who is more foolish? The fool or the fool that follows it? (Alec Guinness).

У наведених прикладах питання залишаються без відповідей, оскільки мовець припускає, що відповідей може бути більше, ніж одна, або вона не така очевидна, як здається. Формальним показником цього виду риторичного питання є наявність у його структурі розділового сполучника or, який експлікує альтернативність відповіді.

Можна твердити, що в риторичних питаннях реалізуються два комунікативних значення: значення твердження і значення питання, в обох випадках відповідь не передбачена, оскільки в першому випадку відповідь очевидна, а в другому - неможливо дати чітку, однозначну відповідь.

Найчастіше риторичне питання знаходить реалізацію у монологічному мовленні, представляючи собою певне міркування, вживання риторичних питань у складі діалогічних єдностей трапляється дуже рідко.

Часто питальне речення створює ілюзію діалогу (співрозмовник існує тільки в уяві мовця): Now that this country is waking up to it, the people of Britain – the people of the world – want to know: can we turn this around? Can we rebalance economic power across our regions, across different industries, so that more people have a stake in our success? Can we end the inevitability of millions on long-term welfare and bring hope to those unemployed? [D. Cameron].

Риторичне питання необхідно відрізняти від інших типів питань, які також можуть функціонувати у внутрішньому монологічному мовленні, однак при цьому є питаннями, адресованими самому собі в процесі обдумування певної проблеми чи ситуації. Вони також можуть виражати емоції мовця, сприяють створенню експресії:

What am I going to do?' he thought. Perhaps Megan was at her win¬dow, looking out at the blossom, thinking of him! Poor little Megan! 'Why not?' he thought. 'I love her! But do I - really love her? or do I only want her because she is so pretty, and loves me? What I am going to do? (Galsworthy).

Отже, питальні речення виконують функцію питання, однак, будучи вжитими в емоційному контексті, набувають експресивного заряду і виступають емотивним варіантом питальних речень. Це тільки питальна за формою синтаксична структура, яка реалізує семантику емоційно забарвленого повідомлення і функціонує з метою максимального впливу на читача (чи співрозмовника). Таким чином, риторичне питання є засобом активізації співрозмовника, сприяє посиленню впливової сили висловлення.

Література:

1. Арнольд, И. В. Стилистика современного английского языка : учеб. пособие / И. В. Арнольд. - 2-е изд. - Л.: Просвещение, 1981. – 295 с.

2. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Шарль Балли. – М. : Изд-во иностр. лит., 1955. – 410 с.

3. Гальперин, И.Р. Очерки по стилистике английского языка / И.Р. Гальперин.-М., 1958. – 459 с.