Стешенко Анастасія Олександрівна, студентка

Науковий керівник: Пирожкова Ю.В., к.ю.н, доцент

Запорізький національний університет

Проблеми фінансування охорони здоров'я та медичного страхування

Актуальність даної теми визначена тим, що кожна людина хоча б раз у рік хворіє, і для цього потрібно йти до лікарні. Але там немає сучасного обладнання, немає ліків та й взагалі зовнішній та внутрішній вигляд є зовсім неналежним. Окрім того, деякі ліки стоять як одна заробітна плата наших громадян і на жаль, не у всіх є можливість їх придбати (це є як пенсіонери, так і люди з малою заробітною платою). Тож на даний момент ця тема була і буде поширеною.

Головним чинником розвитку системи охорони здоров’я будь-якої країни є показники фінансування та стабільність його джерел. Кожна країна визначає способи їх формування на власний розсуд, ураховуючи політичне та економічне підґрунтя. Держави з великим національним прибутком (США, Велика Британія, Швейцарія) відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення в порівнянні з менш розвиненими країнами (Індія, Єгипет).

Україна фінансує галузь охорони здоров'я на 40-50% від потреби. Цих коштів вистачає лише на мізерну заробітну плату медикам та оплату комунальних послуг. За таких умов, громадянам України стає все важче реалізувати своє конституційне право на безоплатну охорону здоров'я, медичну допомогу. 80% витрат на лікування, у тому числі на придбання ліків, пацієнти сплачують за власний кошт.

Здоров’я населення України знаходиться на критично низькому рівні. Показники смертності населення України у 2-4 рази перевищують аналогічні показники країн Європейського Союзу. Україна має найвищий в Європі рівень депопуляції населення. Темпи поглиблення демографічної кризи загрожують національній безпеці Україні. Ці негативні явища супроводжуються занепадом системи охорони здоров’я України. Головними причинами цього є: хронічне недофінансування, застаріла та неефективна система управління, низький соціальний захист медичних працівників.

Проведення реформ в охороні здоров’я України направлених на створення нової, бюджетно-страхової медицини стало життєвою необхідністю. Впровадження обов’язкового медичного страхування та поєднання його з бюджетним фінансуванням надасть можливість збільшити фінансові ресурси системи та забезпечити населення медичною допомогою гарантованою Конституцією України і як наслідок зменшити захворюваність та смертність [3].

Вказані проблеми охорони здоров'я залишаються та продовжують поглиблюватися в умовах економічної кризи [1].

Для покращення становища в галузі охорони здоров'я потрібні зміни в системі планування, фінансування, координація робіт усіх служб та закладів охорони здоров'я з іншими галузями діяльності. У спадок від колишнього СРСР незалежній Україні дісталась потужна мережа органів і закладів охорони здоров'я із значним кадровим та матеріально-технічним потенціалом. Дуже прикро було б втратити ці ресурси, розвалити систему охорони здоров'я населення, діяльність якої значною мірою залежить від ефективності керування нею. Як наслідок цього у країні з'явилось кілька форм медичного обслуговування – державна, приватна, комерційна та перші спроби страхової форми.

На сьогодні створення страхових служб поки що може реально здійснюватись в аспекті додаткового резерву до діючої системи охорони здоров'я з метою контролю з боку суспільства за надходженням додаткових коштів та їх використанням для фінансування потреб держави в охороні здоров'я. Перехід системи охорони здоров'я на повне утримання за рахунок страхових фондів може розглядатись у перспективі [2, с.17].

Одним із найсуттєвіших є питання економічних розрахунків медичного страхування. У сучасних умовах у страховій медицині необхідно сформувати продуману державну й регіональну політику цін, оскільки штучне страхування їх на послуги охорони здоров'я знижує якість медичної допомоги населенню. Але в цьому має підтримуватись відповідність між темпами зростання доходів населення, показниками стану суспільного та індивідуального здоров'я й темпами зростання цін на медичні послуги.

Найважливіше питання – це готовність страхових організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування.

Суть цієї системи полягає в організації медичного забезпечення, оскільки в даному контексті поєднані бюджетне фінансування страхової медицини шляхом обов'язкового комерційного страхування, а також страхової медицини добровільного страхування. Поєднання цих трьох складових дасть досить ефективну систему медичного забезпечення, яка по суті своїй повинна будуватись на гарантіях бюджетного фінансування, обов'язкового медичного страхування. Ці дві складові мають забезпечити не менше 80% всіх потреб у наданні медичних послуг [2, с.18].

Соціальне комерційне страхування і медичне страхування повинні здійснюватись по принципу некомерційного виду страхування коштів. Тобто на кожного працюючого відкривається особистий рахунок, на який постійно відраховуються кошти суб'єктом підприємницької діяльності незалежно від того хворіє ця людина чи ні.

У США та Канаді давно утвердилася соціальна система медичного страхування. На відміну від державної, її фінансування здійснюється на тристоронній основі – за рахунок бюджетних надходжень, внесків роботодавців і самих працівників. При цьому люди з низьким рівнем доходів страхових внесків не сплачують [Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Японія]. Основний принцип соціальної системи медичного страхування в цих країнах – це так звана «соціальна солідарність»: здоровий платить за хворого, молодий – за старого, багатий – за бідного.

Українців давно схиляють до того, що за медичні послуги потрібно платити. Але насправді все не так просто. Річ у тім, що у США з 1965 року діють програми державного фінансування медичного забезпечення: «Medicare» – для пенсіонерів і «Мadicaid» – для безробітних.

Програма «Мadicaid» надає право на пільгову медичну допомогу з профілактики, лікування гострих захворювань, а також на довготривалі медичні послуги для прошарків населення з прибутками нижче офіційної «межі бідності». «Мadicaid» фінансується як за рахунок держбюджету США, так і за рахунок бюджетів окремих штатів. Причому, держава доплачує штатам від 50 до 83% їхніх витрат на цю програму. Бідніші регіони отримують більшу фінансову допомогу з держбюджету. Загалом, програма «Мadicaid» охоплює майже 50 млн. осіб – трохи більше за населення України [5, с.43].

Отже висновок такий, що українську систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних умов. Побудова абсолютно нової системи потребує розвитку цивілізованих ринкових відносин у суспільстві і сфері охорони здоров’я зокрема. Якщо говорити про майбутнє, ідеальна модель для України – це бюджетно-страхова медицина. Тобто онкологію, СНІД, невідкладну медичну допомогу, охорону материнства і дитинства фінансує державний бюджет, а решта йде з Фонду обов’язкового медичного соціального страхування.

Література:

1. Мних М.В. Медичне страхування та необхідність запровадження в Україні /М.В. Мних// Економіка та держава. 2007р.- №2. – С.40-41.

2. Самойловский А.П. Медичне страхування в Україні: панацея чи загроза платити двічі?/А.П. Самойловский// Фінансовий ринок України. 2009р.-№3. – С.16-19.

3. Монастирський І.М. Деякі аспекти медичного страхування в Україні /І.М. Монастирський// Економіст. – 2008р. - №5. – С.24-27.

4. Стрилецький В.Л. Вплив економічної кризи на медичне страхування /В.Л. Стрилецький// Фінансовий ринок України – 2009р. - №3. – С.58-60.

5. Гунчак П.О. Страховий бізнес в Україні /П.О. Гунчак// Вісник Національного банку України. – 2007. – №11.– С. 41–45.