Штурба Н. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Гастарбайтери: соціальна проблема

Трудова міграція за кордон є в Україні найпотужнішим і найбільш соціально значущим міграційним потоком. На сьогодні велика кількість трудових мігрантів-громадян України прямує в країни ближнього й далекого зарубіжжя. Така міграція справляє значний вплив на становище на ринку праці та на рівень доходів населення. В Україні з'явився термін для позначення подібних мігрантів – «заробiтчани», під яким розуміють численних російськомовних і особливо україномовних економічних мігрантів (гастарбайтерів) з України, які працюють закордоном. Причини міграції полягають у безробітті та низькій оплаті праці, рості цін на житло та основні споживчі товари, перенесенні на населення витрат на лікування та навчання внаслідок деградації системи безоплатної медицини та освіти, відсутності доступу до дешевих кредитів для бажаючих започаткувати власний бізнес, формуванні нового споживчого попиту на дорогі товари (автомобілі, побутова техніка) внаслідок переходу до ринкової економіки [1, c.120].

У середньому заробіток українського трудового мігранта складає 800 доларів на місяць (від 500 доларів на місяць на сільгоспроботах у Польщі до 1,5 тисячі доларів на будівельних роботах у Португалії).

Україна має найвищий у світі відсоток проживання своєї корінної людності за кордоном, більшість якої відбула у пошуках роботи. Армія трудових мігрантів з України на сьогодні складає близько семи мільйонів чоловік. Водночас офіційний дозвіл на роботу має не більше 500 000 осіб. Близько двох мільйонів українських мігрантів постійно проживають за кордоном, відвідуючи Україну не більше 1 разу за 3–5 років, тоді як основна маса гастарбайтерів зайнята в сезонних роботах на термін від 4 до 10 місяців. Трудова міграція з України має два виражені вектори напряму, орієнтовані на Росію і країни Євросоюзу. Серед країн ЄС найбільша кількість нелегальних мігрантів проживає в Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Ірландії, Німеччині і низці інших країн. Основна маса трудових мігрантів в Росії зосереджена в Москві, Підмосков'ї, Санкт-Петербурзі і нафтогазовидобувних районах Тюмені [2, c. 22]. Україна опинилася на перехресті геополітичних, культурних та інших інтересів світових центрів влади.

Розрив на культурному та психологічному рівнях існує і всередині країни, розділяючи її приблизно навпіл: на Східну і Західну частини. Східна Україна тісно солідаризується з ідейними платформами Росії та її традиціями, у той час як Західна Україна налаштована на регіонально-національні устремління.

Трудові мігранти з України представлені майже виключно особами віком 20–49 років, а максимальний рівень участі в трудових міграціях спостерігається у віці 25–29 років. Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною і повною середньою освітою. Малоосвічені люди через низьку кваліфікації мають слабкі можливості працевлаштування за кордоном, а високоосвічені верстви менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Майже три чверті осіб, які мають досвід трудових міграцій, орієнтовані на повторення поїздки. У цілому мігранти переважно займаються роботами, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, необхідних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні [3].

Відплив молоді спричиняє негативні демографічні наслідки як внаслідок руйнації сімейних відносин, так і через несприятливу для народження і виховання дітей специфіку «мігрантського» способу життя. Скорочується кількість укладених шлюбів, водночас кількість розлучень збільшується. Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей-мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. У нашій державі вже виросло ціле покоління дітей, батьки яких вимушено перебувають за кордоном. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, коли батьки начебто і є, але діти ростуть самі по собі. Отже,серед негативних наслідків еміграції українців можна виділити:

– постійна депопуляція населення України;

– знецінення і руйнація сімейних відносин;

– Україна перетворюється на країну-експортера робочої сили;

– виникнення явища «сcоціального сирітства»;

– втрата активної та цінної частини своїх трудових ресурсів [4, c.70].

Масштаби трудової міграції породжують глибокі соціально-психологічні деформації українських мігрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні, а також призводять до демографічної кризи в українському суспільстві загалом.

Найбільшою проблемою всього українського соціуму є новітня (четверта) еміграційна хвиля. Особливо трагічна доля спіткала нелегальних трудових мігрантів через їхню правову та соціальну незахищеність у країнах перебування, а також через відсутність підтримки з боку Української держави.

Унаслідок новітньої еміграційної хвилі Україна втратила й продовжуєвтрачати значну частину свого духовно-інтелектуального, наукового, економічного, репродуктивного, генетичного потенціалу.

Сьогодні жодна з державних структур офіційно не відстежує, тим паче не регулює виїзд наших людей за кордон, не займаються захистом їхніх прав та виявленням інших проблем трудової міграції. Ця сфера, як і багато чого в нашій країні, перебуває в тіньовому віданні.

Суперечливість явища сучасної еміграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з невід'ємного права громадянина на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї.

Література:

1. Зовнішня трудова міграція населення України. Київ: УЦСР, 2009. – 120 с.

2. Онищук В. Національна міграція як індикатор соціальної трансформації / В. Онищук // Економіка АПК. – 2013. – № 2. – 22 c.

3. Позняк А. В. Современная миграционная ситуация и проблемы формирования миграционной политики в Украине [Електронний ресурс] / А.В Позняк // Демоскоп Weekly. – 2007. – № 285 – 286. – Режим доступу: http://demoscope.ru/weekly/2007/0285/analit07.php

4. Пука Н. Фактори і проблеми сучасної української еміграції// Новітня еміграція: проблеми соціального і національного сирітства. – Львів. – 2010. – 70 с.