История / Этнография

Асистент, магістр Рудь В.В.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Історичні відомості про дерев’яне різьблення на Поділлі

Дослідження розвитку ремесел та промислів Поділля є надзвичайно важливим, оскільки дає ключ до розуміння багатьох явищ повсякдення. Вивчення стану промислів та ремесел здавна привертало увагу вчених; в різні історичні періоди були свої особливості цієї галузі. Окремі сюжети їх розвитку відомі нам ще з часів Київської Русі [10]. 

Облік кустарної та дрібної промисловості в досліджуваному регіоні проводився, здебільшого, в контексті звітності місцевої влади до центральних органів або переписів населення. Винятком були лише спеціальні обстеження Земства та Центрального Статистичного Управління, що мали на меті встановити точну кількість зайнятого населення. За всіма представленими даними, серед найбільш поширених промислів та ремесел завжди виділялися деревообробні і це зрозуміло, тому що у лісостеповій зоні Поділля було достатньо деревини і потреба в сільському господарстві на вироби ремісників була великою.

Перші, відомі на сьогодні, статистичні дані в яких подаються відомості про число кустарів у повітах Подільської губернії датуються 1849 р. Тут вперше окремо виділяються майстри деревообробки, серед яких було 125 столярів, 88 теслярів, 26 колісників (але лише в Гайсинському повіті), і 28 бондарів [3, с. 119.] Зібрані вони були військовим відомством і безперечно не можуть претендувати на відображення повної картини стану подільських деревообробних промислів, але про них слід згадати, як про першу спробу провести підрахунок кількості ремісників в губернії.

Типову картину стану деревообробних промислів на території Подільської губернії в другій половині ХІХ ст., можна простежити за даними Подільського губернського статистичного комітету, опублікованими в щорічних «Оглядах Подільської губернії» та «Матеріалах для дослідження Подільської губернії із статистичного та господарського погляду». В «Огляді» за 1865-1866 рр. подаються відомості лише про фабрично заводську промисловість, серед якої виділялося 13 екіпажних, 3 столярних і 2 токарних майстерні, що становило лише незначну частину від 678 зареєстрованих підприємств [5, с. 52.]

Починаючи з 1862 р. «Подольские епархиальные ведомости» і «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» (з 1876 р.) друкували статистичні відомості про Подільську єпар­хію її парафії і церкви. Писалися вони російською мовою але містили географічні, історичні та етнографічні відомості про кожне поселення 12-ти повітів Подільської губернії і склали цілу енциклопедію життя краю. Хоча не всі описи є повними, але з них можна почерпнути ін­формацію про тодішні ремесла і промисли подолян, у тому числі й про деревообробництво.

Всі ці періодичні видання у 2009 році були опубліковані окремою книжкою під назвою: «Приходы и церкви Подольской епархии. Под редакцией священника Евфимия Сецинского». Звідти беремо інформацію про те, що вози, сани і частини до них виготовляли у м. Мізяків, с. Будьки (Будки) Вінницького повіту; м. Гайсин, селах Кисляк, Борсуки, Рахнівка, Слободище, Харпачка Гайсинського повіту; с. Грицьків Кам’янецького повіту, с. Лисогірка Летичівського повіту; с. Бруслинів, Новоселиця Літинського повіту; селах Канашківці, Перепельчинці, Плебанівка Могилівського повіту; с. Вербка Велика Ольгопільського повіту, м. Жванчик, с. Січинці Ушицького повіту [12, с. 203, 226-227, 450, 494, 587, 602, 794, 787].

Колеса виготовляли в с. Будьки Вінницького повіту, м. Гайсин, с. Слободище Гайсинського повіту; с. Лисогірка Летичівського по­віту, селах Балин, Новоселиця Літинського повіту, селах Перепельчинці, Плебанівка, Берлинці Лісові, Величин, Кривохижинці Могилівського повіту, с. Ташківці Проскурівського повіту, с. Карижин, м. Жванчик, с. Чаньків Ушицького повіту, с. Голинчинці Ямпільського повіту. [12, с. 227, 450, 493, 564, 602, 626, 761, 771].

Бондарство зафіксоване в с. Будьки Вінницького повіту, с. Рах­нівка Гайсинського повіту, м. Купин Кам’янецького повіту, с. Новоселиця Літинського повіту, с. Келія, Канашківці Могилівського повіту, с. Павлівна Ольгопільського повіту, с. Пашківці. Тростянець Проскурівського повіту, с. Голинчинці Ямпільського повіту [12, с. 227, 266, 404, 501, 587, 656].

Наступні Огляди Подільської губернії дають нам такі цифри: у 1885 р. загалом ремісників було 64112 осіб, серед яких, столярів - 3145, бондарів - 3272 і токарів – 177. Вміщено тут і детальнішу інформацію про с. Луги Ольгопільського повіту, де близько 150 майстрів займались виготовленням бочок, кадок, відер, рашок, ложок, коліс, возів і саней [8, с. 20.]

У 1886 р. майстрів уже нараховувалось 67893 осіб, серед яких столярів – 3054, бондарів – 3595 і токарів – 201 [8, с. 22.] У 1889 році В. Гульдман, подаючи географічно-статистичний опис Подільської губернії, виявив 326 кустарів, що виготовляли вози, 172 займались бондарством і виготовляли дерев’яний посуд, тесля­рів і столярів було 129, ситарів і решітників – 25 [4, с. 158].

Найбільш повно кількісний склад населення зайнятого у різних галузях, на кінець ХІХ ст., відображено у даних Першого загального перепису жителів Російської імперії 1897 р. За його відомостями в Подільській губернії деревообробними промислами було зайнято 17930 майстрів і членів їхніх сімей. Серед них бондарством займались – 1457, теслярством – 11906, стельмаством – 1449, столярством – 2270, токарством – 60, плетінням кошиків – 788 осіб. Основну кількість майстрів деревообробки складали, звичайно, чоловіки проте переписом зафіксовано і 258 жінок, що займались переважно плетінням кошиків [9, с. 244].

Найбільше обстеження промислів та ремесел Подільської губернії було проведено за ініціативи губернатора у 1912-1913 рр., у зв’язку з майбутнім відкриттям у 1913 р. другої Всеросійської кустарної виставки та Третього з’їзду діячів кустарної промисловості. Дослідження промислів, повинно було мати орієнтаційний характер, а згодом перерости в їх монографічний опис, що надало б основу, для майбутніх дій земства спрямованих на підтримку дрібних кустарів [7, с. 1.], експедиційне обстеження, з залученням професійних дослідників. Воно розпочалося на початку 1913 р. відомими і досвідченими науковцями Г. Александровичем, О. Прусевичем, В. Свідзінським, Л. Трофімовим та П. Штельмахом, що відвідали найбільші пункти кустарного виробництва. Найбільш суттєвий внесок у дослідження деревообробних промислів було здійснено Г. Александровичем [1, с. 501-614.]

Ним була розроблена спеціальна програма, за якою дослідник, поділяв деревообробку на групи, показавши при цьому не просто її загальний стан, а детально описавши найбільш поширені деревообробні промисли.

Г. Александрович досліджуючи деревообробництво розділяв його на декілька груп. В групу змішані види деревообробки він об’єднував майстрів, кожен з яких виробляв різноманітні вироби: жлукта, бочки, сани, дошки, вулики та ін. Другу групу складали ремісники, що виготовляли засоби пересування та окремі їх частини. Столярну групу складали майстри, що займались виготовленням різноманітних меблів. До групи кустарів, що виготовляли дрібні вироби, віднесено виготовлення дерев’яних ложок, сопілок та ярем. Четверта група це ремісники, що виготовляють обручі та вироби з лози, головним чином кошики. До наступної групи Г. Александрович відносив бондарів, що виробляли вироби з клепки. До останньої групи ним були включені майстри з виготовлення сит та решіт.

На початок ХХ століття за даними кореспондентського дослідження в Подільській губернії деревообробним промислом займалося 9164 майстра в 8275 селянських господарствах і в 154 волостях, проте це лише показує його географічне поширення. Найбільше деревообробництво було зосереджено в Ушицькому повіті – 10,98%, Гайсинському – 10,92%, Брацлавському – 10,15%, Балтському – 10,02%, Літинському – 9,22%, Ямпільському – 8,31%, Вінницьому – 8,32%, Могилівському – 7,66%, Летичівському 1 6,75%, Проскурівському – 6,27%, Кам’янецькому – 6,07%, Ольгопільському – 5,12% [1, с. 503-612]. 

Значна частина виробів з дерева виготовлялась з грудня по кві­тень, тобто в період вільний від польових робіт. Матеріалами для виробів служили листяні породи дерев: дуб, ясен, граб, берест, клен, явір, липа, дика яблуня, вільха, осика, верба, ліщина, і бузина.

У Подільській губернії продукувалось чимало дерев’яних виробів. Оглянемо найбільш поширені.

Столяри виготовляли лави, ослони, табуретки, шафи, столи, скрині, ліжка, віконні рами, двері, мисники і т. п. За Г. Александровичем, столярство було сконцентровано, в осно­вному, в містах і містечках губернії.

Про кількість деревообробників у повітах Подільської губернії на початку XX ст. можна дізнатися з таблиці [1, c. 627]

C:\Users\Віталій\Desktop\IMG_9871.jpg

Разом з Александровичем чимало років праці віддав вивченню народних промислів і ре­месел на Поділлі   О. Прусевич, підбивши узагальнюючі підсумки дослі­джень у капітальному збірнику «Кустарные промыслы Подольской губернии» (1916).

У другій половині ХХ ст. дослідженням виготовлення дерев’яного господарського начиння українців, займалася Є. Шевченко та Т. Г. Богомазова. У 1997 році вийшла книга Є. Шевченка «Народна деревообробка в Україні. Словник народної термінології» [13], яка містить близько 2800 термінів і понять, що характеризують важливу сферу матеріальної культури українців. Автор використав численні літературні, фоль­клорні, етнографічні джерела, а також матеріал, зібраний під час експедицій. Видання приваблює багатим ілюстративним матеріалом, розповідає про будівельні та художні традиції й різноманітні ремесла і промисли. Книга була відзначена премією імені Д. Щербаківського [13].

Т. Г. Богомазова у своїй роботі висвітлює відомості з історії дерево­обробки від епохи Київської Русі до початку ХХ ст. [2].

У 2002 році з’явилась монографія М. Станкевича, «Українське ху­дожнє дерево XVI-XX століття», в основу якої ліг величезний за обсягом матеріал з теслярства, столярства, токарства та різьблення, а також бондарства [11].

У 2008 році видана монографія А. Задорожнюка  Промислове виробництво в містах і містечках Подільської губернії кінця XVIII – початку XX ст. [6], де також приділена увага кустарному деревообробництву.

Таким чином, можна зробити висновки, що на теренах Поділля обробка дерева займала значну нішу у сфері кустарних промислів регіону. Проте, не дивлячись на окремі успіхи, висвітлення цілісної картини стану деревообробних промислів та ремесел на сьогодні не існує. Наступні розвідки присвячуватимуться більш детальному розгляду осередків деревообробництва на землях Поділля.

Література

1.   Александрович Ю. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии / Ю. Александрович. – К., 1916. – С. 501-614.

2.   Богомазова Т. Кустарние деревообрабатывающие промыслы украинцев в конце XIX – начале ХХ вв. / Т. Богомазова. – СПб., 1999. – 164 с.

3.   Военно-статистическое обозрение Российской Империи. Подольская губернія. – СПб., 1849. – Т 10.Ч. 2. – С. 119.

4.   Гульдман В. Подольская губерния: Опыт географическо-статистического описания / В. Гульдман. – Каменец-Подольский, 1889. – С. 158.

5.   Демьяненко А. Статистические сведения о Подольской губернии за 1865 и 1866 годы / А. Демьяненко // Труды Подольского губернского статистического комитета. – Каменец-Подольский, 1869. – С. 52.

6.   Задорожнюк А. Промислове виробництво в містах і містечках Подільської губернії кінця XVIII – початку XX ст. / А. Задорожнюк, О. Реєнт. – К., Інститут історії України НАН України, 2008. – 270  с.

7.   Кустарные промыслы Подольской губернии. – К., 1916. – С. 1.

8.   Обзор Подольской губернии за 1885 год. – Каменец-Подольский, 1886. – С. 20.

9.   Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Подольская губерния / Под ред. Н. Тройницкого. – СПб., 1904. – Т 32. – С. 244.

10.    Рыбаков Б. Ремесло древней Руси / Б. Рыбаков. – М., 1948. – 791 с.

11.    Станкевич М. Є. Українське художнє дерево XVI – XX ст. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2002. – 480 с.

12.   Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета / Под ред. св. Е. Сецинского. – Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии. – Каменец-Подольский, 1901. – 1065 с.

13.    Шевченко Є. Народна деревообробка в Україні / Є. Шевченко // Словник народної термінології. – К.: Артанія, 1997. – 312 с.: іл.