Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

К. п. н., доц. Ярошинська О. О.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Украина

Виховне середовище як складник освітнього середовища професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи

Професійна підготовка майбутнього вчителя початкової школи у вищому навчальному закладі передбачає не лише підвищення рівня розумового розвитку майбутніх фахівців, їх пам’яті, уваги, уяви, фахових умінь та компетенцій, але й формування основних компонентів мотиваційно-ціннісної сфери особистості. Спроби поставити навчальні заклади поза виховним процесом все більше суперечать педагогічній теорії та освітній практиці. Адже «час навчання у вищому навчальному закладі – це період, коли особливо інтенсивно відбувається розвиток, виховання і становлення особистості студента, здійснюється його професійна підготовка» [5, с. 488].

Саме виховне середовище вищого навчального закладу, яке зумовлює морально-естетичну взаємодію педагога зі студентами, студентів між собою дозволяє сформувати освічену і висококультурну особистість, доповнює її життєдіяльність у взаємодії з навчальним середовищем. Вищий навчальний заклад у цьому розумінні є не тільки часткою виховного простору суспільства, а й сам виступає як особливе виховне середовище, що трансформує знання і культурні цінності.

Виховне середовище − складне багатокомпонентне явище, під впливом якого формуються установки, цінності та стереотипи особистості, його професійні якості як майбутнього вчителя початкової школи. Сутність, характеристики, елементи виховного середовища розглядаються у працях Є. Бачинської, Е. Бондаревської, Н Боритко, О. Веряєва, М. Виленського, А. Гаврилина, С. Гершунського, Н. Грицькової, І. Колесникової, Ю. Мануйлова, А. Мудрика, Л. Новикової, Н. Селиванової, І. Шалаєва, В. Ясвіна та ін.

У вітчизняній педагогіці розмежовуються поняття «простір виховання», «виховний простір», «виховне середовище».

На думку Л. Новікової, поняття «виховне середовище» об’єднує дві ідеї: ідею простору та ідею виховання. Виникає вказане поняття в науковому лексиконі педагогічної науки в 60–70-х рр. XX ст. Виховне середовище розглядається як результат конструктивної діяльності для підвищення ефективності виховання, його формування здійснюється через створення гуманістичної виховної системи [3, с. 133].

Є. Соколова зазначає: «Виховне середовище» як поняття не є однозначним. Сьогодні існує кілька варіантів визначення поняття «виховне середовище». Виховне середовище – частина освітнього середовища, освоєна вихователями та вихованцями; поле виховної діяльності, яке цілеспрямовано розвивається й перетворюється [6]. Ю. Мануйлов розглядає виховне середовище «як частину середовища, у якій панує певний педагогічно сформований спосіб життя» [2].

Виховне середовище ВНЗ, як зауважує О. Хмельницька, – динамічна, багаторівнева, соціально-педагогічна система, що об’єднує підсистему особистісно-професійного розвитку; підсистему інституційну, що зберігає спадкоємність традицій, культурних, національних, регіональних особливостей, які надають випереджаючий характер освітньо-виховного простору [7, с. 193]. Основна мета створення такого середовища – розбудити у студента і максимально розвити закладений в ньому потенціал до саморозвитку. Отже, чим більше студент використовує можливості виховного простору, тим активніше відбувається його професійне становлення.

Таким чином, вважатимемо, що виховне середовище як компонент освітнього середовища професійної підготовки майбутніх вчителів початкової школи – це складне багатоаспектне утворення, що охоплює сукупність педагогічно-виховних чинників і умов, в яких відбувається особистісний та професійний розвиток майбутнього вчителя, забезпечуються активні виховні процеси та взаємовідносини.

Виховний процес у вищому навчальному закладі реалізує принципи виховання, які визначені Концепцією виховання дітей та молоді в національній системі освіти і складені історично: єдність національного і загальнолюдського; природовідповідність; культуровідповідність; активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді; демократизація виховання; гуманізація виховання; безперервність і наступність виховання; єдність навчання і виховання; цілеспрямованість; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; комплексний підхід; опора на позитивне.

Учені О. Абдулліна, І. Бех, В. Семиченко вважають, що процес виховання якостей особистості визначає поступове становлення її індивідуального досвіду, який виконує детермінувальну функцію у взаємовідносинах студентів із дійсністю. Взаємодія студента з культурою і суспільством стає внутрішньо спрямованою та внутрішньо мотивованою і регульованою. Як стверджує Т. Бірюкова, зовнішня регуляція інтеріоризується та формується як система саморегуляції та самореалізації − прагнення до якомога повнішого емоційно-вольового забезпечення прояву своїх можливостей, нахилів, здібностей, якостей як акумульованого виразника соціальних потреб студентів [1].

К. Приходченко зазначає, що, моделюючи виховне середовище, потрібно враховувати, що необхідно навчити особистість учитися все життя, закласти підвалини креативного мислення, активної самостійної творчої роботи і на цій основі поступового переходу до самоосвітнього навчання, за якого відбувається самовдосконалення та самовираження, формування особистості з гнучким розумом, розвинутими потребами до подальшого пізнання та самостійних дій, певними навичками та творчими здібностями [4, с. 69].

Цікавою, на наш погляд, є думка Л. Новікової про те, що використовувати середовище в організації виховних впливів – означає перетворювати його на провідника управлінських команд і регулятора відносин. Це припускає врахування як негативних і позитивних впливів середовища, так і його потенційних можливостей, які виступають основою проектування і розвитку того чи іншого суб’єкта. Таке врахування, на думку автора, включає вивчення наступного: як і в чому середовище сприяє суб’єктові розвитку; що і як опосередковано в особистості, котра розвивається, колективі, виховній системі. З іншого боку, врахування впливів середовища дає можливість пояснити поведінку освітньої системи; передбачити хід її подальшого розвитку; передбачити зміни, які відбудуться у ній унаслідок взаємодії із середовищем; спроектувати систему заходів попереджувального, випереджального чи перетворювального характеру.

Отже, виховне середовище виступає для суб’єкта освітнього процесу джерелом особистісного досвіду, а також проектує напрями особистісно-професійного становлення. Підставою для цього твердження служить зіставлення особистісного досвіду суб’єкта як результату впливу виховного процесу та особистісного досвіду виховного середовища.

Виховне середовище, що відповідає тенденціям розвитку професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи, характеризується пластичністю і відкритістю, спрямоване на створення умов для гармонізації впливу на особистість, що досягається через освоєння і впровадження у виховання середовищного підходу, концепцій і технологій особистісно-орієнтованого виховання; передбачає підтримування певного балансу між сталістю виховного середовища і його динамічністю (здатністю перетворюватися відповідно до суспільного запиту та особистісних потреб суб’єктів середовища); характеризується креативністю та комфортністю.

Перспективи подальших розвідок вбачаємо в експериментальній перевірці методики проектування виховного середовища з метою удосконалення системи професійної освіти майбутніх учителів початкової школи.

Література:

1. Бірюкова Т. Ф. Основні поняття педагогічної соціології / Т. Ф. Бірюкова. − К., 1997. − 298 с.

2. Мануйлов Ю. С. Средовой поход в воспитании: дис. ... доктора пед. наук : 13.00.01 / Мануйлов Юрий Степанович. − М., 1997. − 193 с.

3. Новикова Л. И., Соколовский М. В. Воспитательное пространство как открытая система (Педагогика и синергетика) /Л. И. Новикова, М. В. Соколовский // Общественные науки и современность. – 1998. – № 1. – С. 132−134.

4. Приходченко К. І. Творче освітньо-виховне середовище: теоретичний і практичний концепти : монографія / К. І. Приходченко. – Донецьк : Вид-во “Ноулідж” (Донецьке відділення), 2011. – 382 с.

5. Рогалева Г. И. О воспитательном пространстве вуза / Г. И. Рогалева // Молодой ученый. − 2012. − №5. − С. 488−492.

6. Соколова Е. Гуманистические воспитательные системы вчера и сегодня (в описаниях авторов и исследователей) / Е. Соколова ; под ред. Н. Селивановой. – М. : Пед. об-во России, 1998. – 336 с.

7. Хмельницька О. І. Сутність та характеристика елементів освітньо-виховного простору сучасного університету / О. І. Хмельницька // Духовність особистості: методологія, теорія і практика. − 2012. − № 2 (49). − С. 189−195.