Барабаш С.О.
Дитячо-юнацький клуб «Орля»,
Україна
СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ
ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТА ЗДАТНОГО ДО ВЛАСНОГО РОЗВИТКУ В
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАКЛАДУ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Серед
прогресивних ідей нашого часу помітне місце займає ідея безперервної освіти,
зміст якої - забезпечення кожній людині постійного творчого оновлення, розвитку
і вдосконалення протягом усього життя.
Значну роль у
виконанні цього завдання покладено на позашкільні навчальні заклади, які здатні
надати підростаючому поколінню можливість "знайти себе" і стати
особистістю, організовуючи відносини співробітництва, взаємодопомоги,
інтеграції зусиль на всіх етапах розвитку особистості здатної прийняти виклики
часу, вибрати власний шлях розвитку [1].
Згідно
поширеного розуміння, культура - це історично визначений рівень розвитку
суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах
організації життя і діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і
духовних цінностях. Під "культурою" розуміється все те, що створено,
перетворено, оброблено, виховано тощо в результаті діяльності людини.
Таким чином,
суттєвим елементом людської культури є суспільність, здатність людей до
колективного життя і діяльності, які є неможливими без самообмеження індивідів
та їх уміння підпорядковуватись суспільним правилам і нормам [2].
Одним із
найбільш оптимальних засобів входження людини у
світ науки та культури є освіта, бо саме в процесі її здобування людина засвоює
культурні цінності.
Освіта - цілеспрямована
пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх
вдосконалення.
У широкому
сенсі слова, освіта - процес або продукт "…формування розуму,
характеру або фізичних здібностей особистості…" [3].
Поняття
"культурно-освітня позиція дитини" інтегрує вельми складні
міждисциплінарні теоретичні. У зв'язку з тим, що культурно-освітня позиція
охоплює феномени "культура" і
"освіта", то в дослідженні культурно-освітньої позиції дитини
використовуються основні підходи та концепції які склалися в сучасному знанні.
Поняття
"позиція особистості" вживають у вітчизняній і західній літературі,
проте описують його по-різному.
Дуже часто це
поняття ототожнюють із поняттям "роль", "статус"
"відношення", "установка", "ціннісні орієнтації"
[4].
У своєму
дослідженні ми спираємось на визначення поняття "позиція" в рамках
психологічного підходу, в якому позицію розглядають як внутрішній компонент,
який належить до структури особистості.
Зокрема, Б. Ананьев
виходить з того, що позиція особистості є складною системою відносин
особистості, установок і мотивів, цілей та цінностей.
В. Мясіщев
пов'язує поняття "позиція" із системою відношень особистості,
вказуючи, що психологічне відношення виражає активну вибіркову позицію
особистості, яка визначає індивідуальний характер діяльності та окремих учинків
[4].
Таким чином,
"культурно-освітня позиція дитини" - це стійка, внутрішньо
усвідомлена система поглядів дитини на життя, свою діяльність, систему відносин
до суспільства, до самої себе та інших, здатність створювати та перетворювати
власне життя та свою діяльність спираючись на культурні норми.
Чи спроможна "культурно-освітня
позиція" надати дитині здатність до власного розвитку?
Поняття
"розвиток" визначається як процес кількісних і якісних змін в організмі
людини. Результат розвитку – становлення людини як біологічного виду і
соціальної істоти. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком, що
містить у собі морфологічні, біохімічні, фізіологічні зміни, а соціальний
розвиток відображається у психічному, духовному, інтелектуальному злеті.
Якщо людина
досягає такого рівня розвитку, який дозволяє вважати її носієм свідомості й
самосвідомості, і вона здатна до здійснення самостійної перетворюючої
діяльності, то таку людину називають особистістю. Особистість визначається
мірою засвоєння суспільного досвіду, з одного боку, і мірою віддачі
суспільству, посильного внеску в скарбницю матеріальних і духовних цінностей, з
іншого. Щоб стати особистістю, людина повинна в діяльності, виявити свої
внутрішні властивості, закладені природою і сформовані життям та вихованням
[5].
Із позицій
системно-діяльнісного аналізу психіки, особистість - це категорія психології,
що розкриває свої пояснювальні можливості в межах аналізу відношення "людина
- світ" та отримує своє визначення шляхом співвіднесення з категорією
діяльності. Індивід стає суб'єктом своєї діяльності, а в ширшому плані - життя,
протягом життєвого шляху, в процесі свого сходження до особистості.
Розвиток
психіки (філогенез, історіогенез і онтогенез) - це розвиток, спрямований
на дедалі більше опосередковування життя. На певному етапі ускладнення життя,
людина отримує можливість певним чином ставитись до своєї психіки, використовувати її як засіб свого життя. Це
ознака переходу від одного рівня життя до іншого - від рівня індивіда до
рівня особистості. Тут на перший план виступає інструментальна функція психіки.
Саме у цьому разі можна говорити про особистість як про суб'єкта діяльності,
життя.
Життя в
процесі саморуху породжує свій суб'єкт. Особистість як суб'єкт діяльності - це здатність "керувати" життям засобом
притаманним лише людині - вчинком!
Отже, особистість виявляє себе суб'єктом власного життя, шляхом вчинку, в якому
вона народжується і можливостями якого користується.
Це свідомість і несвідоме, здібності і характер. Це і є самодетермінація, адже
відношення "суб'єкт - життя" реалізується шляхом саморозвитку,
саморуху [6].
Особистість, отже,
стає суб'єктом власної діяльності в процесі закономірного її ускладнення. Перехід
від переживання причетності разом з іншими людьми до самосвідомості, від
суспільної до індивідуальної свідомості, від виховання до самовиховання ставить
особистість в позицію суб’єкта власної діяльності, власного життя.
Таким чином, "...суб'єктом"
можна назвати того, хто здатний "вступити в
особливі відносини" з самим собою, звернутися до самого себе. Його
характеризує горде "САМО ...", будь то: самосвідомість, розвинена до
рівня рефлексії, самостійність, самодіяльність, самонавчання, за якою стоїть
більш загальна якість - відкритість до самовдосконалення та
саморозвитку тощо.
Інакше
кажучи, суб'єкт - не просто "активний початок",
абстрактний "носій" та "розпорядник" діяльності. Суб'єкт - це той, хто здатний авторизувати
діяльність, включитися в її проектування і побудову як цілого, задати своє
бачення її образу і зразка [7].
Особистість
як суб'єкта соціальних відносин передусім характеризує її автономність, певною
мірою незалежність від суспільства. Особистісна незалежність пов'язана з
наявністю внутрішнього світу особистості - потреб, інтересів, мотивів,
соціальних установок, ціннісних орієнтацій, які визначають її поведінку в
суспільстві [8].
Здатність
авторизувати свою діяльність, сформувати власний внутрішній світ, мотиви,
цінності дитини як члена певного
суспільного прошарку (міста, регіону, держави тощо) надає культура як носій та
джерело розвитку (має досвід поколінь, здобутки, на їх підставі напрями
розвитку тощо). Щоб культура стала джерелом розвитку дитина повинна мати
знання, вміння та навички щодо використання культурних цінностей та їх
перетворення у власному життя. Ці знання, вміння та навички отримуються в
процесі освітньої діяльності. Таким чином, культурно-освітня позиція дитини є
основою для розвитку суб’єкта здатного до власного розвитку.
Виходячи з
цього, можна виокремити напрями становлення культурно-освітньої позиції
вихованців в закладах позашкільної освіти з метою розвитку суб’єкта здатного до
власного розвитку:
- створення
умов для розкриття та розвитку здібностей і нахилів дитини;
- впровадження
інноваційних технологій, форм та методів у навчально-виховний процес
позашкільного закладу з метою вироблення у дитини навичок самостійного
засвоєння нових знань та умінь;
- створення
педагогічних умов з метою систематизації моральних норм і цінностей;
- створення
соціально-педагогічних умов з метою виявлення та реалізація соціальних функцій дитини
як члена суспільства;
- створення
педагогічно-соціальних умов для усвідомлення дитиною власних потреб та
інтересів, зіставлення і увідповіднення їх із суспільними;
- проектування
ситуацій в навчально-виховній роботі позашкільного закладу з метою усвідомлення
дитиною своїх особистих життєвих орієнтирів, цілей та ідеалів, вибір стилю
життя та соціальної поведінки, визначення методів і засобів досягнення цілей із
урахуванням власного світогляду, моральних норм і вимог суспільства;
- вироблення
стійких внутрішніх культурно-соціальних установок вихованців;
- здійснення
соціальної практичної діяльності з метою набуття соціально-культурного досвіду відношень,
буття тощо.
Література:
1. Буйлова
Л.Н., Буданова Г.П. Додаткова освіта дітей: шлях до себе / - Інтернет ресурс: http://cozap.com.ua/text/6543/index-1.html
2.
Історія світової і вітчизняної культури. - Курс лекцій / Тернопіль, 2005. - 164
c.- Електронна онлайн бібліотека/ - http://ualib.com.ua/b_92.html
3.
Освіта. / ВікіпедіЯ - вільна енциклопедія. - Інтернет ресурс: http://uk.wikipedia.org/wiki/Освіта
4. Кулініч І.О.Психологія
управління / І.О. Кулініч. - навч.посібник - Інтернет ресурс: /pidruchniki.ws/15290527/psihologiya/osobistist_organizatsiyi
5.
І.В.Зайченко Педагогіка. – Українські підручники онлайн. - Інтернет ресурс: http://pidruchniki.ws/17000308/pedagogika/pedagogika_-_zaychenko_ib
6. Загальна
психологія. – підручник. – Інтернет ресурс: Бібіліотека Александровой:
http://jenessi.net/zag_pcihologiya/
7. Кудрявцев
В.Т., Уразалиева Г.К. Становление субъекта деятельности и возможности системы
образования. // Субъектная и авторская позиция ребенка в образовании. -
Научно-методический сборник "Новыеценности образования". - М.: НИИ
школьных технологий, 2008.// - Інтернет ресурс: http://www.tovievich.ru.
8. Пилипенко
В.Є., Вишняк О.І., Куценко О.Д. Соціальні та галузеві соціології. - Навчальний
посібник. - К: Каравела, 2003. - 304 c. - Інтернет ресурс:
http://pidruchniki.com/1584072015037/sotsiologiya/spetsialni_ta_galuzevi_sotsiologiyi