Олена Іщук

Науково-методичні основи формування Здоров’язбережувальноЇ компетенціЇ студенток вищих навчальних закладів у процесі фізичного виховання

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна, м. Луцьк

Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства відображає нові підходи до формування особистості. Активність фізкультурно-оздоровчої діяльності – необхідна умова гармонійного розвитку молоді, яка  набирає якості цілеспрямованого впливу на конкретного індивіда. В процесі фізичного виховання у студентів формується ціннісне ставлення до свого здоров’я і фізичної підготовленості, розвиваються фізичні та психічні якості.

У наукових працях [1; 2; 4; 5] відзначається, що ефективним шляхом зміцнення і збереження здоров’я студентської молоді є організація навчально-виховного процесу на основі компетентнісного підходу, який створює стійку мотивацію до здоров’язбереження, самовизначення особистості до здорового способу життя, яке забезпечує фізичне і психічне здоров’я індивіда.

Мета дослідження – розробити технологію формування здоров’язбережувальної компетентності студенток університету в процесі фізичного виховання.

Результати дослідження. В побудові технології формування здоров’язбережувальної компетентності на основі дослідження була визначена структура педагогічної технології. Так, у роботах авторів [3; 6; 7; 8] підкреслюється, що в побудові педагогічної технології повинні відображатися:

а) концептуальна основа;

б) змістовна частина: загальна і конкретна мета; зміст матеріалу, що відповідає науковій меті;

в) процесуальна частина: технологічний процес; організація запланованого процесу; методи і форми навчальної діяльності; методи і форми взаємодії суб’єктів педагогічного процесу; діагностико-проективні методи навчально-виховного процесу.

Побудована нами технологія передбачає активну теоретичну і практичну здоров’язбережувальну компетенцію студенток вищих навчальних закладів у процесі фізичного виховання, створення умов для збереження здоров’я кожної особи в педагогічному середовищі вищого навчального закладу. Педагогічне середовище формування здоров’язбережувальної компетенції студентів є єдиним полем, простором, у якому відбувається процес становлення особистості; має загальні підходи, єдину мету діяльності викладачів, студентів і керівництва вузу; оцінні погляди на дії всіх учасників педагогічного процесу.

Отже, на підготовчому етапі формування здоров’язбережувальної компетенції було поставлено такі завдання:

1) формування свідомого ставлення до збереження здоров’я засобами фізичного виховання;

2) засвоєння студентами відомостей про фізичну культуру як важливу і невід’ємну складову збереження і зміцнення здоров’я;

3) інтерес студентів до регулярних занять оздоровчими фізичними вправами;

4) створення умов здоров’язбережувального середовища у вищому навчальному закладі.

Завдання передбачали методи роботи зі студентами. Провідними методами навчання на I етапі були пояснювально-ілюстративний, репродуктивний і метод проблемного викладу. Вони дали змогу підвищити позитивну мотивацію студентів, здійснити їх активне включення в пошукову навчально-пізнавальну діяльність; організувати спільну діяльність партнерських відносин викладачів і студентів.

Для реалізації поставлених завдань у навчально-виховний процес було впроваджено різні заходи, зокрема лекції інформаційно-проблемного характеру: „Здоров’я і фізична культура”, „Вплив шкідливих звичок на репродуктивне здоров’я студенток – майбутніх матерів”, „Сучасні фізкультурно-оздоровчі технології”, „Гігієнічні засоби збереження здоров’я”; а також зустрічі з медичними працівниками, відомими спортсменами; перегляд кінофільмів на проблемну тематику.

Ефективність реалізації завдань підготовчого етапу залежала безпосередньо від педагогічної взаємодії викладача і студентів, створювала ситуацію взаємної праці, високу емоційну активність студентів у процесі формування здоров’язбережувальної компетенції (рис.1).

Підставою для переходу на II етап формування здоров’язбережувальної компетенції студенток стали якісні показники: майбутні фахівці зацікавилися фізичною культурою, у них з’явилося бажання і потреба виконувати фізичні вправи. У студенток спостерігалася чітка позитивна мотивація та установка на застосування різних засобів фізичного виховання для збереження і зміцнення здоров’я.

На II етапі – основному – виконувалися такі завдання:

1) формування у студентів системи здоров’язбережувальних знань (енциклопедичних і методичних);

2) формування здоров’язбережувальних умінь (конструктивних, організаторських, комунікативних, гностичних, діагностичних);

3) засвоєння різноманітних оздоровчих методик і систем, а також застосування їх на практиці;

4) формування оцінки власної теоретичної підготовки, практичної і науково-пошукової здоров’язбережувальної діяльності;

5) педагогічна підтримка самостійного оволодіння інформацією в питаннях збереження здоров’я.

Ефективними формами організації навчання на II етапі були одноденні і триденні туристичні походи; проведення днів здоров’я з активною участю в їх організації студенток; домашні завдання з фізичного виховання; співпраця з медичними і реабілітаційними установами (робота у фондах та архівах, відвідування лекцій, екскурсії у фізкультурно-оздоровчі центри міста); збір

Рис. 1. Педагогічна взаємодія викладача і студентів на 1 етапі формування здоров’язбережувальної компетенції

інформаційного і методичного матеріалів із сучасних фізкультурно-оздоровчих методик; участь у підготовці і проведенні спортивних свят з оздоровчою спрямованістю; відвідування кружка „Будь здоровим”; самостійна робота студентів, яка полягала в плануванні і розробці особистих оздоровчих методик, розробці і драматизації занять та виховних заходів на здоров’язбережувальну тематику, підготовці доповідей до міні-конференцій, здійсненні науково-пошукової роботи; створення проблемного наукового кружка, метою діяльності якого була систематизація матеріалу, обговорення методичних питань, розробка методичних рекомендацій для студентів. Взаємодія між викладачами, студентами і представниками керівництва навчального закладу стала більш об’ємною, контактною.

Мета III етапу – узагальнюючого – широке використання знань щодо збереження здоров’я, умінь і навичок самостійної роботи студенток. Це підсумковий етап, на якому здійснюється оцінка й переоцінка поглядів, підходів до видів роботи з метою збереження здоров’я. Мета виражена через завдання, які виконувалися на цьому етапі, зокрема:

1) перетворення здоров’язбереження на найважливішу життєву ціннісну установку;

2) систематизація знань щодо збереження здоров’я, умінь і формування досвіду їх практичного застосування;

3) вдосконалення творчих здібностей студентів у роботі;

4) формування об’єктивної оцінки і самооцінки здоров’язбережувальної діяльності студентів;

5) створення умов для самовдосконалення у такому середовищі.

Серед методів навчання, що використовувалися на цьому етапі, провідними були: евристичний і дослідницький.

Основні форми організації навчання на зазначеному етапі: написання і захист курсових та дипломних проектів на етнокультурну тематику, співпраця з інформаційно-культурними центрами національних меншин регіону, яка полягала в допомозі студентів організувати культурні заходи. На цьому етапі змінилася і педагогічна взаємодія викладачів та студентів (рис. 2).

Рис. 2. Педагогічна взаємодія викладача і студенток на III етапі формування здоров’язбережувальної компетенції

Формування здоров’язбережувальної компетенції – це цілеспрямований і структурований процес, який охоплює формування мотивації до діяльності з метою зміцнення здоров’я і регулярної рухової активності, засвоєння теоретичних знань і практичних умінь, підвищення фізичної підготовленості та функціональних можливостей. Технологія формування здоров’язбережувальної компетенції, розроблена нами на основі аналізу літературних джерел, практики роботи вищих навчальних закладів, а також системного підходу як методологічної основи дослідження, включає взаємозв’язок усіх компонентів навчального процесу за умови дотримання певної мети, завдань, методів, засобів, форм та етапів навчання. В основі розробленої технології лежить формування мотиваційно-ціннісного, когнітивного і діяльнісного компонентів здоров’язбережувальної компетенції (рис. 3).

Мотиваційно-ціннісний компонент обумовлюється інтересом до фізичної культури, збереження і зміцнення здоров’я, мотивами виконання фізичних вправ, спрямованістю ціннісних орієнтацій на здоров’ї як головній цінності, систематичністю фізичних навантажень; когнітивний – обсягом знань щодо збереження здоров’я засобами фізичного виховання у порівнянні зі встановленим зразком, використанням знань на заняттях із фізичного виховання, самостійних занять фізичними вправами; операційно-змістовний – обсягом умінь щодо здоров’язбереження, якістю діяльності (здоровий спосіб життя, рівень рухової активності); фізичний – рівнем фізичного стану і здоров’я студенток.

Апробація розробленої методики в практиці фізичного виховання студентів показала її ефективність, що підтверджується:

– підвищенням інтересу студентів до фізичного виховання і спорту. Більшість респондентів експериментальної групи мали високий і вище середнього рівні інтересу до виконання фізичних вправ. У контрольній групі їх значно менше. Вагома частка студентів цієї групи немає інтересу до виконання фізичних вправ. В окремих респондентів спостерігалося навіть негативне ставлення до фізкультурно-оздоровчої діяльності;

– збільшенням кількості осіб, які самостійно займаються фізичними вправами, до 78 % (у контрольній групі цей показник складає лише 18,5 %). 23 % студентів експериментальної групи почали відвідувати спортивні секції;

– зростанням у студентів експериментальної групи рівня спеціальних знань щодо збереження і зміцнення здоров’я засобами фізичного виховання (Р <0,001);

Мета: сформувати здоров’язбережувальну компетенцію студенток у процесі фізичного виховання

Рис. 3. Технологія формування здоров’язбережувальної компетенції студенток

– підвищенням рівня фізичної підготовленості. Найбільша різниця спостерігається у розвитку витривалості, силових якостях і гнучкості;

– достовірним (Р <0,05) поліпшенням роботи серцево-судинної і дихальної систем та фізичної працездатності.

Висновок. Результати дослідження показали, що формування здоров’язбережувальної компетенції – це цілеспрямований і структурований процес, що включає взаємозв’язок усіх компонентів навчального процесу за умови дотримання певної мети, завдань, принципів, методів, засобів, форм і етапів навчання. В основі розробленої технології лежить формування мотиваційно-ціннісного, когнітивного і діяльнісного компонентів здоров’язбережувальної компетенції.

1. Алексина Л. А. Морфофункциональные особенности адаптации организма / Л. А. Алексина [б. и.], 1998. – 106 с.

2. Бальсевич В. К. Концепция альтернативных форм организации физического воспитания детей и молодежи / В. К. Бальсевич // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 1994. – № 9. – С. 9.

3. Бондаренко О. М. Формування валеологічної культури особистості як шлях реалізації вимог принципу гуманізації освіти / Олена Бондаренко // Проблеми гуманізму і освіти: зб. матер. наук.-метод. конф. – Т. 1. – Вінниця : Універсум, 2002. – С. 175-179.

4. Брехман И. И. Валеология – наука о здоровье [2-е изд. доп., перераб.] / И. И. Брехман. – М. : Физкультура и спорт, 1990. – 186 с.

5. Граевская Н. Д. Спільна робота лікаря та педагога в управлінні тренувальним процесом / Н. Д. Граевская // Спортивная медицина / под ред. А. В. Чоговадзе, Л. А. Бутченко. – М.: Медицина, 1984. – С.152-169.

6. Гузеев В. В. Педагогическая техника в контексте образовательной технологии / В. В. Гузеев. – М. : Народное образование, 2001. – 127 с.

7. Лубышева Л. И. Инновационные направления педагогической системы формирования физической культуры студенческой молодежи / Л. И. Лубышева // Теория и практика физической культуры. – 2005. – № 4. – С. 38-46.

8. Новикова Л. И. Моделирование воспитательных систем : теорія и практика / Л.И. Новикова, Н.Л. Селиванова.– М., 1995. – С. 46-54.