Тумак Юрій Іванович

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Регіональні особливості активізації фізичного виховання дітей та молоді буковинського регіону Австро-Угорського періоду

Виконання оздоровчих, освітніх та виховних завдань фізичного виховання молоді, збереження здоров’я народонаселення України в умовах екологічної кризи забезпечує державна система фізичного виховання, важливою складовою якої є громадські організації, об’єднання, товариства. Відповідно до Конституції України, законів України “Про громадські об’єднання”, “Про фізичну культуру і спорт”, “Про внесення змін до Закону України “Про фізичну культуру і спорт” від 17.11.2009, міжнародних договорів та низки нормативно-правових документів, що визначають загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності цих товариств та організацій, їх пріоритетними завданнями визначено: підвищення рівня залучення населення до занять фізичними вправами, зокрема дітей та молоді; урізноманітнення змісту, форм та методів фізичного виховання; посилення мотивації до занять фізичною культурою і спортом.

Сьогодні, коли перед українським суспільством постає завдання – віднайти ефективні способи та прийоми формування фізично й морально здорової нації, здатної адекватно відповідати на виклики сучасності, особливої актуальності набуває вивчення вітчизняного досвіду тіловиховання в різні історичні періоди. Особливий інтерес для науковців становить діяльність в цьому напрямі громадських організацій Буковини в другій половині XIX – на початку XX ст. Адже саме в цей час у краї утверджується законодавча база діяльності громадських товариств, відбувається кількісне збільшення та урізноманітнення напрямів їх діяльності, виокремлення тих, що повністю, або частково вирішували проблеми фізичного виховання дітей та молоді.

Наукова розробка питань теоретико-методичного обґрунтування фізичного виховання в громадських товариствах, передумов становлення системи фізичного виховання населення Буковини була започаткована істориками, етнографами, педагогами, громадськими діячами краю. Питання педагогічної діяльності громадських організацій на західноукраїнських землях ХІХ-ХХ ст. – привертали увагу І. Андрухіва, О. Винничука, В. Звоздецької, В. Мужичка, А. Нагірняка, Р. Найди, М. Пантюка, Є. Приступи, Р. Расевич, Б. Савчука, Б. Ступарика, Б. Трофим’яка, М. Чепіль, О. Юзик, Б. Якимовича; дидактичні аспекти означеної проблеми аналізувала Т. Завгородня; вплив фізкультурно-спортивних товариств на фізичне виховання в народній школі краю розглядала Н. Гнесь, а управління системою фізичного виховання Буковини – О. Цибанюк.

Розглянемо регіональні чинники, характерні саме для буковинського краю, які сприяли процесу фізичного виховання дітей та молоді в товариствах краю досліджуваного періоду.

В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 році Буковину захопили австрійські війська. У складі Австро-Угорської імперії (до 1867 року – Австрійської) вона перебувала до 1918 року. Протягом 1786-1849 рр. Буковина була у складі Галичини, а згодом (1862 р.) її перетворено на окремий коронний край імперії.

Після визнання 1862 року Буковини окремою коронною одиницею Австро-Угорської імперії, край отримав адміністративну автономію: був вибраний президент, який управляв регіоном за допомогою крайового сейму. Державною мовою було встановлено німецьку. Отже, Буковина досліджуваного періоду – коронний край Австро-Угорської імперії, була повноцінним учасником політичних, конфесійних, демократичних, законодавчих процесів в Європі.

Історичний розвиток Буковини зумовив формування поліетнічної та поліконфесійної структури регіону: кожна національна група зберігала свої національні особливості та розвивала свою духовну та матеріальну культуру. Етнічна ситуація на Буковині на початку австрійської адміністрації характеризується таким співвідношенням: 69% – українців, 26% – румунів, 5% – представники інших національностей [2].

Особливістю буковинського краю стало саме співіснування, взаємовплив та взаємопроникнення різних етнічних груп, національних культур і конфесій. З моменту приєднання Буковини австрійський уряд розпочав програму щодо поліпшення умов соціально-економічного життя нової провінції. Ці перетворення передбачали впорядкування церковних справ, поліпшення соціального становища селянства, збільшення чисельності населення краю. Декрет ‟Status quo”, виданий Йосифом ІІ був спрямований на звільнення місцевого населення від податків на 30 років, впорядкування майнових прав на землю і впровадження міських законів.

Значна кількість науковців (О. Добжанський, А. Горук, С. Осачук, К. Шмедес) визначали, що край потребував кваліфікованих трудових кадрів практично у всіх сферах господарства. Отже, приплив трудових мігрантів підримувався на державному рівні [1; 4; 7]. В результаті почалася полінаціональна колонізація краю, яка містила румунський, німецький і польський струмені.

Отже, рівні права і обов’язки для всіх націй продекларовані законами Австро-Угорщини, пільги, фінансова допомога уряду для мігрантів, потреба краю у кваліфікованих трудових кадрах, створили сприятливу атмосферу для мирного співіснування і співпраці на теренах Буковини.

На розвиток товариського руху в краї, зокрема організацію фізичного виховання дітей та молоді в громадських спілках, у ІІ половині ХІХ – початку ХХ ст. впливали також соціально-демографічні чинники. За статистикою у 1857 р. питома вага молодших вікових груп (до 30 років) становила 60% населення Буковини, у 1910 р. – 65,8% [3, С. 38-40].

За досліджуваного періоду серед населення Буковини почала помітно зростати чітко виражена національна свідомість, особливо це спостерігалось в середовищі українців, румунів, німців, євреїв. Синтез національного самовираження та сприятливих умов, створених владою для національного руху народів-буковинців, мирного співіснування і співпраці національних громад спричинили зародження та розвиток на теренах Буковини громадських організацій українців, румунів, німців, євреїв, поляків.

Демократичні зміни, що були внесені до австрійського законодавства, значно полегшували виникнення та діяльність різноманітних об’єднань і рухів у правовому відношенні. Саме створені організації стали виразниками культурних та суспільних потреб різних соціальних станів і національних груп.

Істотний вплив на розвиток громадського товариського руху в краї цього періоду мали зміни у освітній галузі: поява потужної законодавчої бази, що регламентувала початкову і середню освіту, розвиток мережі шкіл різного рівня, урізноманітнення змісту освіти тощо. Низка законів окрім визначення засадничих положень про систему освіти регіону, виокремила місце фізичного виховання дітей та молоді в школі. Система фізичного виховання школярів краю, за свідченням О. Цибанюк, знаходилась на досить високому рівні: фізичне виховання було законодавчо затверджено та впроваджено як навчальний предмет в 1849 році (для середніх навчальних закладів) та 1869 (для народних шкіл); схвалені розпорядження “Про введення забав молодіжи шкільної”; призначено інспектора з гімнастики та введено військові вправи у програму навчання тощо [6, С.48-50].

Отже, впровадження фізичного виховання в систему освіти Буковини розглядаємо як один із чинників активізації діяльності громадських товариств краю в цьому напрямі.

Громадські гуртки фізкультурного спрямування на Буковині почали створюватися і на дрібних приватних підприємствах Чернівців. Власники останніх для проведення тренувань запрошували спортсменів, які називалися “докторами”. Учасниками таких занять ставали тільки працівники підприємств, навіть члени сімей не допускались до них [5, С. 307].

Проте, ці угруповування мали стихійний характер, період їх діяльності нерідко був коротким, заходи, проведені ними хоча й були масовими, але були неорганізованими. Відповідно, такі організації не планували своєї діяльності, не визначали стратегічну мету і завдання, не передбачали перспектив розвитку [5].

На основі проаналізованої законодавчої бази Буковини досліджуваного періоду, архівних джерел, друкованих матеріалів, періодики констатуємо факт заснування на Буковині перших товариських спілок, що визначали провідним напрямом своєї діяльності фізичне виховання. Ці організації спирались у своїй діяльності на закони країни і власні статути. Проте, вони мали на меті активний відпочинок лише представників чоловічої статі дорослого населення краю. Визначаючи напрямом діяльності пропаганду стрільби як виду фізичної активності і збільшення кількості членів товариства, ці організації не розглядали претендентами на вступ у свої лави буковинських дітей та молодь.

Ще одним регіональним чинником активізації фізичного виховання в громадських об’єднаннях стало відкриття у столиці краю в 1875 році університету імені Франца Йосифа, що дало можливість всім національностям Буковини долучати свою кращу молодь до академічної освіти. Концентрація кращої молоді регіону, формування наукового потенціалу закладу, демократична політика керівництва університету зумовили потужний поштовх до створення нових громадсько-культурних осередків. Здебільшого товариства мали академічний характер та розділялись за національною ознакою. Тому більшість студентів власні прагнення фізичної активності реалізовували в громадських товариствах за межами вузу. Активність студентської молоді в галузі громадського життя та фізичного виховання і спорту спричинила виникнення мережі студентських товариств різноманітного спрямування.

Отже, регіональні чинники, що впливали на організацію фізичного виховання дітей та молоді в товариствах Буковини досліджуваного періоду розділити на такі загальні групи: соціально-економічні, демографічні, етнічні, культурно-освітні. Буковина досліджуваного періоду була повноцінним учасником політичних, економічних, конфесійних, демократичних, законодавчих процесів в Європі, характеризувалась поліетнічною та поліконфесійною структурою населення, його “молодістю”. Державна програма поліпшення умов соціально-економічного життя герцогства сприяла полінаціональній міграції професійних фахівців. До культурно-освітніх відносимо: державне нормативне регламентування товариського руху в країні, відповідне заснування перших товариських спілок, зокрема фізкультурно-спортивних, впровадження фізичного виховання в систему освіти краю, відкриття університету тощо.

1. Андрійчук А. Історія фізкультури і спорту на Буковині в австрійський період (1774-1914 рр.) / А. Андрійчук // Час. – 1994. – № 43. – 14 жовтня. – С.6 – № 44. – 21жовтня. – С.6.

2. Ботушанський В. Сільське господарство Буковини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)/В. Ботушанський. – Чернівці:Золоті литаври, 2000. – 340 с.

3. Добжанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / О. Добжанський. – Чернівц і: Золоті літаври, 1999. – 574 с.

4. Осачук С. Німці Буковини. Історія товариського руху (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / С. Осачук. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – 288 с.

5. Тумак Ю.І. Діяльність фізкультурно-спортивних товариств Північної Буковини першої третини ХХ ст. / Ю.І. Тумак // Педагогічний альманах: Зб. наук. праць. – Херсон: РІПО, 2011. – Вип. 11. – С. 306-310.

6. Цибанюк О.О. Управління системою фізичного виховання школярів на Буковині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 / О.О. Цибанюк – Івано-Франківськ, 2008. – 20 с.

7. Шмедес К. Географическое и статистическое обозрение Галиции и Буковины / К. Шмедес. – Спб., 1870. – 147 с.