Пасько Тетяна Василівна, Самойленко Світлана Вячеславовна

Кафедра внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Буковинського державного медичного університету

Роль Я. Головацького у зародженні туристсько-краєзнавчої справи на західноукраїнських землях (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. )

Початок ХІХ ст. започаткував формування туристично-краєзнавчої роботи із підростаючим поколінням як форму пізнання рідного краю. Одним із чинників національно-культурного відродження в західноукраїнських землях стала організація краєзнавчих подорожей метою яких визначено вивчення народного побуту та фольклору. Провідниками організації таких мандрівок були члени “Руської трійці” (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), організації, яка окрім вивчення регіональних рис традиційно-побутової культури різних місцевостей, ставила собі за завдання розкрити загальні риси слов’янських культур. Тому пошук та збір звичаїв, традицій та фольклорних зразків максимально охоплював території, які вважалися зонами збереження пам’яток етнічної культури.

З метою повного аналізу діяльності цієї організації та її активістів, зокрема, відтворимо реальну картину подорожей І. Вагилевича та Я. Головацького, визначимо їх хронологію та географію. Першу подорож по галицькій землі Я.Головацький здійснив влітку 1832 року, збираючи здебільшого фольклорні матеріали. У його спогадах зберіглись враження від перших мандрівок, аспекти підготовки до них: наприклад, необхідно було офіційно підтвердити свою відсутність у семінарії – прикинувся хворим тощо.

Також у подорожніх замітках автор зазначав назви сіл і міст, через які пролягла його мандрівка. Маршрут пролягав на південний схід за течією Дністра через села Розвадів, Крупське, Роздол, Берездівці, Піддністряни (тепер – Львівська область), Княгиничі, Григорів, Букачівці, Бурштин, Бовшів (тепер – Івано-Франківська обл.) до Галича. Враження від цієї мандрівки використані краєзнавцем у нарисі “Великая Хорватия или Галицко-Карпатская Русь”.

Згідно зі спогадів Я. Головацького та наукових розвідок М. Васильчука та Р. Кирчева, В. Полєка можемо зробити висновок про активну освітньо-культурну діяльність М. Верещинського. Серед форм його работи виокремлювались збір краєзнавчого матеріалу і заохочення до такої діяльності вчителів, здебільшого сільських. Його сподвижницька праця знаходила підтримку серед інтелігенції краю, зокрема К. Бронського, Г. Боднаря, Г. Ількевича та Й. Левицького. Результатом такої співпраці стало заснування коломийського етнографічного осередку.

Заохочений розповідями М. Верещинського про Буковину Я. Головацький запланував здійснити мандрівку і туди. Про своє перше знайомство з Буковиною Головацький зауважив, що побачив тут той же самий “руський народ”, що на Галичині.

На жаль, досліднику не вдалось побувати в столиці краю, бо урядовий комісар наказав йому відправитися на галицьку сторону. Тривалість означеної подорожі – три тижні. Нею була охоплена значна територія прикарпатського Подністров’я, Покуття, частково західної Буковини, Поділля у сучасних Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Тернопільській областях. Не зважаючи на велику кількість етнографічних і фольклористичних записів, мандрівка мала переважно ознайомлювальний характер. Проте їй притаманна певна спланованість і відповідність основним методичним принципам.

У Крехові до рук вченого потрапила ‘‘Мапа царства Галицкого и Володимирского или Галиции‘‘. На його думку, це найстаровинніша карта, складена українською мовою, видана в перші роки австрійського панування в Галичині. Карта, зазначає дослідник, не знята з тогочасних польських чи німецьких видань, є підновленою копією давнього оригіналу. У тому легко переконатися, коли порівняти всі існуючі карти.

За рекомендацією М. Шашкевича навесні 1834 р. Я. Головацький і І. Вагилевич здійснив спільну подорож до с. Дзікова (с. Диків) над Віслою (Польща), де жив колекціонер стародруків та давніх рукописів графа Яна Фелікса Тарнавського. Мандрівка була здійснена з метою опису його бібліотеки: старослов’янських рукописів, пам’яток староруської писемності. Цю подорож фінансував граф Я. Тарнавський.

Маршрут був запланований зі Львова на захід через Городок, Судову Вишню, Мостиську, Перемишль і далі на північний захід через Ярослав, Пшеворськ, Соколів. Результатом цієї подорожі стали виявлені І. Вагилевичем і Я. Головацьким у бібліотеці графа Я. Тарнавського цінні рукописи кирилицею, зокрема, списки “Кормчої книги” (ХІІІ-ХІV ст.) – з уставом Володимира і Ярослава, “Судебникˮ короля Казимира ІV, пам’ятки канонічного законодавства Київської Русі, актові грамоти ХIV-ХVІ ст. тощо. Однак, на наш погляд, дана подорож становить інтерес із погляду на розширення народознавчого кругозору обох мандрівників та зібраного ними матеріалу.

Українські грамоти ХІV-ХV ст. були опубліковані Я. Головацьким у “Науковом сборнике издаваемом литературным обществом Галицко-Русской Матицы”. Відкривши, описавши та опублікувавши рідкісні документи, молодий вчений зробив свій внесок у розвиток тогочасної археографії.

Вважаємо, що кількаденне перебування в бойківському с. Ясень було використане для спільної етнографічно-фольклористичної роботи. З с. Ясеня через села Луквиця, Майдан (тепер с. Міжгір’я Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) його маршрут проліг через села Солотвин, Маняву. У Маняві Я. Головацький оглянув руїни давнього скиту – монастиря, що до кінця XVIII ст. був осередком православної віри та культури, ліквідований австрійською владою у 1780 р. Далі маршрут проліг через села Битків, Пнів, де він оглянув руїни Пнівського замку. Після їх оглядин Я. Головацький подався через містечка Надвірна, Делятин, Ланчин, вздовж р. Прут, до Коломиї. Цього разу до Коломиї він прибув з іншого боку, пройшовши бойківсько-гуцульським етнографічним прикордонням і південно-західною межею Покуття. В Коломиї етнограф зустрічався із місцевими активістами М. Верещинським та Г. Ількевичем. В результаті бесіди, Г. Ількевич починаючи з 1820 року щорічно здійснював мандрівки не тільки по Галичині, але й по Волині (р. Буг), де збирав етнографічний матеріал, який пізніше друкувався Головацьким.

Після них Я. Головацький вирішив податися для продовження навчання в Угорщину. Крім того, ця подорож приваблювала його, щей тим, що він хотів краще пізнати українців південно-західної частини Галичини і Закарпаття. Маршрут його мандрівки проліг зі Львова через Городок, Гошани (тепер с. Градівка Городоцького р-ну, Львівської обл.), містечко Рудки до Самбора, а звідти – через Стару Сіль, Хирів, Волошинове, він заглибився в Карпати, до бойківсько-лемківського пограниччя. Далі дорога проходила Лемківщиною через містечка Лісько, Сянки, Риманів та села, що знаходилися на цій дорозі. Перейшовши с. Ольховець, Я. Головацький упродовж дороги мав можливість бачити закарпатських українців-лемків і словаків. Пізніше він добрався до словацького міста Кошиці, де протягом семестру навчався в місцевій академії. Тут він уважно вивчав мову і життя словаків, записав кілька словацьких пісень. Під час подорожі фолькролист познайомився з діячами слов’янського відродження ХІХ ст., зокрема, П. Шафариком. Прикарпатські дослідники “Руської трійці” В. Бурдуланюк та Б. Гаврилів з’ясували, що це знайомство суттєво сприяло виданню наприкінці 1836 р. перших в Галичині книжок українською мовою, “Русалки Дністрової”, “Галицьких приповідок і загадок”, “Вінка русинам на обжинки”. Дані збірки вийшли друком завдяки “фінансовій підтримці директора Коломийської окружної школи М. Верещинського”.

У березні 1835 р. Я. Головацький разом з двома товаришами пішки помандрував з м. Кошиць до м. Будапешта з метою продовження навчання в Будапештському університеті. Тут він познайомився з Я. Колларом та іншими вченими, увійшов у коло слов’янської студентської молоді. В цей період Я. Головацький спілкувався з представниками передової західно і південно-слов'янської інтелігенції, які виношували плани щодо національно-культурного розвитку своїх народів та втілення ідеї слов’янської єдності.

Після успішного закінчення літнього семестру в Будапештському університеті Я. Головацький вирішив повернутися до Львова. У рюкзаку він ніс книжки, подаровані слов’янськими друзями, зокрема збірник словацьких народних пісень, виданий Я. Колларом.

Його маршрут проліг через усе Закарпаття з заходу на схід – спочатку у підгірській його частині через села Середнє, Мідяниця, Горінчове, Лопухів (тепер – Тячівський р-н, Закарпатської обл.), а звідти повертав на північний схід у гори. Тут він пройшов однією з найменш заселених місцевостей гірського Закарпаття в районі Усть-Чорної до далекого с. Мокра, а звідти через карпатський хребет до с. Зелена. Пізніше він продовжив свою мандрівку вниз за течією р. Бистриці, знову побував у с. Маняві і далі попрямував до м. Коломиї. Відпочивши у М.Верещинського, Я.Головацький подався через містечка Бучач, Микулинці, Тернопіль у своє рідне с. Чепелі.

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954-1989, 1993-2000.

2. Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.: курсова [Електронний ресурс] Режим доступу : http://referatu.net.ua/referats/154/36941

3. Кріль М. Невідомий лист Якова Головацького / Михайло Кріль // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 2003. – Вип.53. – С.283-288.