Слобожанінов Андрій Анатолієвич

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Туристично-краєзнавча робота як напрям діяльності громадських діячів західноукраїнських земель ІІ половини ХІХ ст.

Проблема підвищення ефективності фізкультурно-спортивної роботи серед дітей і молоді в сучасній Україні обумовлена прогресуванням відхилень у їх фізичному розвитку, поширенням серед молодих людей тютюнопаління та інших шкідливих звичок. Актуальність проблеми посилюється низьким рівнем (25-30%) залучення дітей та молоді до фізичної активності, занепадом традицій здорового способу життя та активного дозвілля, незадовільним станом фізкультурно-спортивної інфраструктури.

Сьогодні, коли перед українським суспільством постає завдання – віднайти ефективні способи та прийоми формування фізично й морально здорової нації, здатної адекватно відповідати на виклики сучасності, особливої актуальності набуває вивчення вітчизняного досвіду тіловиховання в різні історичні періоди. Тим більше, що на етапі розбудови самостійної української держави склалися сприятливі умови для подальшого дослідження історії регіонів, зокрема фізичного виховання дітей та молоді, туристично-краєзнавчої діяльності тощо. Особливий інтерес для науковців становить особиста діяльність в цьому напрямі громадських діячів, педагогів та активістів західноукраїнських земель в другій половині XIX – на початку XX ст.

Окремі аспекти туристично-краєзнавчої роботи досліджуваного періоду привертали увагу І. Андрухіва, О. Винничука, В. Звоздецької, В. Мужичка, А. Нагірняка, Р. Найди, М. Пантюка, Є. Приступи, Р. Расевич, Б. Савчука, Б. Ступарика, Б. Трофим’яка, М. Чепіль, О. Юзик, Б. Якимовича; дидактичні аспекти означеної проблеми аналізувала Т. Завгородня; організацію прогулянок в народній школі краю розглядала Н. Гнесь, а управління системою фізичного виховання Буковини, зокрема дитячим туризмом – О. Цибанюк.

Революційні події 1848 року активізували процеси етнічної консолідації та організаційного об’єднання українського суспільства. Саме в ІІ половині ХІХ ст. започаткувалось формування туристично-краєзнавчої роботи із підростаючим поколінням як форму пізнання рідного краю. Одним із чинників національно-культурного відродження в західноукраїнських землях стала організація краєзнавчих подорожей метою яких визначено вивчення народного побуту та фольклору. Провідниками організації таких мандрівок були М. Шашкевич, І. Вагилевич, І. Гавришкевич, Я. Головацький, З. Пославський, Д. Танячкевич, І. Мандичевський, Ю. Целевич, Н.Вахнянин та інші. Вивчення регіональних рис традиційно-побутової культури різних місцевостей, розкриття загальних рис слов’янських культур, пошук та збір звичаїв, традицій та фольклорних зразків стало загальною метою туристично-краєзнавчої роботи в регіоні.

Серед дослідників Галичини досліджуваного періоду слід виокремити І. Гавришкевича, який протягом 1848-1851 рр. здійснив багатоденні мандрівки за маршрутом Люблін-Самбір-Уріж-Трускавець-Дрогобич-Тустановичі і закінчував їх у Перемишлі. В щоденнику, який мандрівник вів під час подорожей, фіксувались факти з історії сіл і міст, розповіді і легенди, аналізувались звичаї та побут населення. Цінність цих мандрівок полягає ще й в тому, що І. Гавришкевич «відкрив» вісім вершин, що увійшли до його збірника «Висоти Східної Галичини і Буковини» (1863 р., часопис «Галичанин»): були визначені українські назви 2000 висот. Саме тому автора каталога можна вважати піонером західноукраїнської картографії ХІХ ст.

І.Гавришкевич був палким прихильником екскурсій та мандрівок. Він агітував українську молодь до подорожей, зацікавлював її цікавими фактами й епізодами з історії, розповідями й легендами, записаними з уст мешканців, описував будівлі, зокрема курні хати, церкви, а також звичаї, забобони селян тощо. Читачів його статей приваблювали і чудові пейзажні, замальовки чарівних куточків галицької землі, гір, річок, водоспадів. З описів почерпуємо інформацію про лікувальні властивості санаторіїв Любіня і Трускавця.

Такі публікації були своєрідним відгуком на відозву дослідника регіональної історії В. Площанського. Його «Воззвание к благополезному подвигу (относительно собиранія матеріалов по історіі, етнографіи и статистике Червоной Руси», що було опубліковано у газеті «Слово» у 1861 році. Протягом двадцяти років (1860-1880 рр.) він опублікував понад сто краєзнавчих та історіографічних нарисів, започаткувавши потужну роботу з вивчення історії регіону шляхом історичного опису галицьких, буковинських міст і селищ.

Пристрасним мандрівником був також О. Партицький, який багато подорожував по Галичині. Зокрема, влітку 1865 р. він разом із З. Пославським, Д. Танячкевичем, І. Мандичевським, Ю. Целевичем, Н. Вахнянином взяв участь у тижневій мандрівці по Галичині. Зібрані ними краєзнавчі матеріали знайшли застосування в значній кількості краєзнавчо-етнографічних, археологічних, лінгвістичних, географічних дослідженнях. Про мандрівки О. Партицького свідчить ряд власних публікацій на краєзнавчо-туристичну тематику, а саме: етнографічний опис «З життя волинського люду за Бойлем Т. Стецьким», серія науково-популярних статей: «Образи Руси Галицькой», рукописи «Подорожньо-етнографічні записки», нариси «Образ Поділля», «Руїни стародавніх замків на Поділлі», замальовка «Камінь святого Петра», «Крихівський монастир», «Страдецька печера», «Могила Остапова», «Жерло Парашка». Подорожі здійснені українськими мандрівниками О. Партицький описував в своєму часописі «Газета шкільна». Зокрема, в статтях та нарисах були оприлюденені розроблені ряд маршрутів по Галичині, зокрема по околицях Львова: Рясна Руська-Домажир-Страдч-Шкло-Верещиця-Крехівський монастир-Глинсько-Завадів. У 1878 р. О. Партицький звернувся до краян з пропозицією розширення кількості місць для відпочинку, розробляти та прокладати нові маршрути, посилено вивчати рідний край, на зразок провідних європейських країн.

Значний внесок у розвиток краєзнавства зробили освітяни А. Петрушевич та І. Шараневич, які не тільки досліджували, але й організовували цілу низку краєзнавчих історико-археологічних виставок, які перетворилися у перші українські музеї: у Львові (1870 р.), у Народному домі (1873 р.) та Ставропігійському інституті (1875 р.). Доречно констатувати той факт, що І Шараневич у 1882 р. за допомогою комісії охорони пам’яток старовини почав розкопки Галича.

У культурно-освітньому розвитку населення 60-70-их рр. ХІХ ст. були об’єктивно негативні моменти, зокрема низький рівень розвитку промисловості, сільського господарства, це негативно впливв на стан українців регіону. Крім того, становище ускладнювалось ще й тим, що всі службові посади в державних органах знаходилися в руках поляків, які використовували своє службове становище для переслідування і пригноблення українців.

Як засвідчують статистичні дані, наслідком такої політики уряду було те, що українська етнографічна частина Галичини наприкінці 70-их років XIX ст. була не тільки однією з найвідсталіших провінцій Австро-Угорщини у промисловому та сільськогосподарському, але й культурно-освітньому розвитку. Наприклад, у Чехії неписьменність становила 17,7%, Моравії – 19,2%, а в Галичині – 63,8%.

Низький культурно-освітній рівень та недостатня кількість національних виховних інституцій проявлялися у моральній поведінці української молоді. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ Австрії, саме серед українців щорічно фіксовувалось понад 20% всіх злочинів, які були в державі. Найпоширенішим було пияцтво – 90%, бродяжництво – 86%, проституція – 83%, навмисні тілесні пошкодження – 74%, посягання на честь і гідність людини – 68%, нанесення тілесних пошкоджень при бійках – 56%, нищення чужого добра – 50% тощо.

Для підняття культурно-освітнього рівня у 80-х рр. XIX ст. почали проводитись етнографічні виставки. Перша виставка була відкрита у Станіславі у 1880 р. на якій було показано вироби з дерева, шкіри та інших матеріалів. На виставці у Станіславові експонувалися твори народних умільців Покуття і Гуцульщини, а також побутові речі, одяг селян Прикарпаття. Друга в 1881 р. у Коломиї, а третя археологічна виставка – в 1885 р. у Львові. Тут було виставлено на показ знарядя праці з каменю і кременю з приватних археологічних колекцій місцевих краєзнавців, зокрема І. Чоловського з Станіслава та Л. Лаврецького із Залукви. У 1886 р. І. Шараневич у народному домі провів археологічно-бібліографічну виставку та музей галицько-української старовини, який був розміщений в Ставропігійському інституті. Всі вони мали значний вплив на розвиток краєзнавчих досліджень у Галичині.

7 липня 1887 р. у Тернополі відбулась етнографічна виставка. Тут експонувалися речі з Гуцульщини, Покуття, Буковини, Поділля та Надбужжя. Ідея влаштувати цю виставку виникла в графа В. Дзедушицського, намісника Галичини Залеського та І. Федоровича. Президент міста Козьмінський розіслав запрошення громадянам для створення організаційного комітету. Громадськість активно відгукнулась, і більше як 100 чоловік взяли участь у зборах, на яких був обраний комітет. Його очолили професор О. Барвінський, І. Федорович та В. Шухевич.

Слід відзначити короткий термін за який було організовано цей захід. Вона пройшла з успіхом, зокрема, значну увагу привернули вироби домашнього промислу з Гуцульщини. Під час цієї виставки вперше було зроблено фотографії та пам’ятний альбом. Крім виставок, галицька інтелігенція почала заохочувати українську молодь до мандрівок рідним краєм.