Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов.

Аспірант Кобзар В. М.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Готовність студентів коледжу до інноваційної діяльності як запорука їх успішного подальшого навчання в університеті.

В зв’язку із світовими тенденціями найактуальнішим завданням сучасної освіти є підготовка майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Наша держава, намагаючись не відставати від інших розвинутих країн, озброївшись їхнім досвідом, прямує до моделі інноваційного розвитку.

Саме тому сучасна професійна освіта повинна бути спрямована на підготовку фахівця, який спроможний відповідати за своє професійне майбутнє, здатного утвердити себе в умовах конкуренції на ринку праці, а отже фахівця – готового до інноваційної діяльності. А сформованість готовності до інноваційної діяльності є необхідною умовою успішного навчання випускника коледжу в університеті.

Проаналізувавши наукову літературу, можна прийти до висновку, що питання готовності до різних видів діяльності досліджено достатньо глибоко: сформульовано поняття готовності, визначені види готовності, їх зміст та структура, основні чинники та умови, що впливають на перебіг готовності та її стійкість. [4, с. 35].

Готовність спочатку розглядалася як феномен соціально-ціннісної опірності людини до внутрішніх і зовнішніх впливів середовища, яке її оточує, і пояснювалася в межах регуляції та саморегуляції поведінки людини [8, с. 288-290]. Пізніше, з кінця 50-х років минулого століття, поняття готовності стало вводитися в теорію діяльності. Готовність пов'язували із реалізацією у професійній діяльності сформованого емоційно-вольового, інтелектуального, морально-психологічного потенціалу особистості. Під готовністю загалом розуміли первісну фундаментальну умову успішного виконання будь-якої діяльності, яка повинна формуватися і вдосконалюватися як самою людиною, так і системою зовнішніх чинників. Було встановлено, що стан готовності до діяльності розпочинається з постановки цілі та формується на основі потреб і мотивів. Наступний крок — відбувається розробка плану, установки, моделі діяльності [4, с. 36]. Далі — людина починає втілювати „готовність" у предметні дії, використовує засоби і способи діяльності, фіксує проміні результати діяльності, порівнює їх із поставленою метою, вносить корективи [5, с. 49—52]. Рушійною силою цього процесу є домінуючий мотив.

Одним із перших проблемою поділу готовності на види зацікавився М.Д. Левітов, він розділив її на довготривалу та тимчасову (передстартовий стан). Остання, на його думку, поділяється на: звичайну, підвищену і занижену.

Прикладом звичайного виду готовності є готовність, яка існує перед початком добре знайомої, звичної роботи, при чому до неї не повинні висуватись додаткові умови. Стан підвищеної готовності може бути створений завдяки творчій роботі з високим ступенем новизни. Занижена готовність виявляється у незібраності, відволіканні уваги, неправильних діях, які ведуть не до очікуваного результату [3, с. 10].

Згідно з сказаним вище, робимо висновок, що саме стан підвищеної готовності відповідає готовності до інноваційної діяльності. Адже готовність до інноваційної діяльності – це вміння впроваджувати в практику новітні наукові розробки, впроваджувати передові максимально ефективні технології, а отже, втілювати усе нове.

Термін ”інновація” почав вживатися в 40-і роки XX, закріплюючи одну з найважливіших рис науково-технічної революції в суспільстві. Спочатку його використовували німецькі та австрійські науковці при аналізі соціально-економічних і технологічних процесів.

У педагогічній літературі поняття «інновація» трактують по різному.

На думку І.М. Дичківської, інновація (лат. innovatio — оновлення, зміна) — це нововведення, зміна, оновлення, новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

А. Пригожин вважає, що нововведення – це перехід певної системи з одного стану в інший зі своїм життєвим циклом. Нововведення – це цілеспрямована зміна, яка вносить у середовище впровадження нові стабільні елементи.

Досить цікавими є твердження В. Онушкіна і Є. Огарєва: “інновація – процес часткових змін, що ведуть до модифікації окремо взятих цілей освіти або засобів і способів їх досягнення.

Проаналізувавши роботи даних авторів, приходимо до висновку, що поняття «інновація» часто не можна розглядати окремо від інноваційної діяльності.

Згідно з Законом України інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [6].

Серед різних моделей організації процесу підготовки випускників коледжів до інноваційної діяльності необхідно застосовувати насамперед ті, які орієнтують їх на творчий пошук на основі систематичного вирішення проблем. Найдоцільнішими в цьому разі є використання дидактичних і рольових навчальних ігор, які найбільшою мірою відтворюють ситуації творчого професійного пошуку.

Центром дидактичної гри є навчальна проблема, яка може виступати джерелом нових знань, поглиблювати й розширювати уявлення учасників про дійсність. В умовах ігрового моделювання відбувається перехід навчальної діяльності у навчально-творчу, оскільки створені умови сприяють використанню потенційних можливостей та творчих здібностей. Ігрове моделювання дозволяє позбавитися від стереотипів, шаблонів, що особливо важливо у формуванні та розвитку готовності до здійснення нововведень як складової інноваційної поведінки [7, с. 44].

Невідмінними методами формування готовності до інноваційної діяльності є методи рефлексивно-інноваційного пошуку, які дозволяють актуалізувати попередній довід, переосмислити його, виявити нові відношення і проблеми майбутнього, спрямувати процес переосмислення себе та своєї професійної діяльності в напрямку створення інновацій [7, с. 45].

До методів, що дозволяють реалізувати інноваційну поведінку, перш за все, відноситься проблемно-рефлексивний полілог, метою якого є актуалізація і розвиток творчих можливостей до самостійного осмислення проблем інноваційної діяльності, а також до прийняття інноваційних рішень. Він складається з таких етапів:

1) етап відшукування і визначення проблем, де кожний учасник, не повторюючи попереднього, структурує проблеми;

2) етап висунення ідей по вирішенню означених проблем;

3) колективне обговорення.

Ще одним дієвим методом є позиційна дискусія, яка дозволяє не лише сформувати банк даних про різні інновації, але й забезпечити процес їх критичного аналізу. Учасники такої дискусії пропонують новацію, виясняють всі альтернативні варіанти стосовно запропонованого нововведення, викладають програму дій.

Заслуговує на увагу ще один метод, який отримав назву „аукціон рішень”. Створюється ситуації, коли є відразу декілька конструктивних проектів, які заслуговують на увагу, а далі відбувається поглиблений аналіз запропонованих проектів на загальному пленумі, в результаті чого кожний проект рішення проходить аналітичну експертизу. Таким чином, формується цілісне уявлення тих процесів і явищ, які можуть виникнути в результаті впровадження інновації. Ті з проектів, які набрали найбільшу кількість негативних наслідків, вилучаються з переліку.

Висновки. В цілому можна підсумувати, що інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію накопичених знань, технологій, наукових досліджень та розробок, результатом якої є новий, конкурентноспроможний продукт або продукт з новими якостями. Та готовність до інноваційної діяльності формується не сама по собі, а завдяки плідній співпраці педагога та майбутнього фахівця. Оскільки для успішного навчання випускника коледжу в університеті готовність до інноваційної діяльності є необхідною умовою, ми виділили основні методи її формування: дидактичні і рольові навчальні ігри, методи рефлексивно-інноваційного пошуку, проблемно-рефлексивний полілог, позиційна дискусія, аукціон проектів. Завдяки цим методам у коледжі ми здійснюємо підготовку студента, здатного утвердити себе в умовах конкуренції на ринку праці, тобто студента – готового до інноваційної діяльності.

Література

1. Бартків О. Готовність педагога до інноваційної професійної діяльності / Бартків О. Проблеми підготовки сучасного вчителя № 1, 2010 – с. 52-58.

2. Гончарова О. А. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчителя іноземної мови до інноваційної діяльності. Автореф. дис. канд. пед. наук. 13.00.04 / Гончарова А. О., Інститут вищої освіти АПН України. К – 2008, 20с.

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології / І.М.Дичківська – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

4. Долгош К.І. Формування готовності студентів факультету міжнародних відносин до творчої професійної діяльності: дисертація канд..пед.наук/ К. І. Долгош; Державний вищий навчальний заклад. “ужгородський національний університет” – Ужгород, 2009- 247с.

5. Дьяченко М. И. Психологические проблемы готовности к деятельности / М.И. Дьяченко, Л.А. Кандибович. – Минск: БГУ, 1976 – 175 с.

6. Закон України про інноваційну Формування готовності до інноваційної діяльності: Метод. посіб. – Тернопіль: ТОК / ППО, 2005. – 96 с.

7. Хьелл. Теория личности (Основна діяльність (відомості Верховної ради (ВВР), 2002, № 36, ст. 266)

8. Уруський В. І. положення, исследования и применения) Л. Хьелл, Д. Зиглер [2-ое узд.] – СПб.: Питер Ком, 1998 – 608 с.