Філософія / Соціальна філософія

Студ. Лещук Т.М.

Науковий керівник: д. ф. н. проф. Морозова Л.П.

Київський національний торговельно-економічний університет Вінницький торговельно-економічний інститут, Україна

Головні пріоритети освітньої політики початку ХХІ ст.

Починаючи ще з доби Платона, мислителі різних часів, зокрема творці Декларації Незалежності США, французькі просвітники та англійські гуманісти, віками боролися за реалізацію ідеалів рівності, справедливості, свободи і людської гідності. Але в сучасному світі постійно виникають теперечки, конфлікти, які не можливо побороти. Новий перебіг історії, розпочатий крахом світової системи соціалізму в 1989 р., ознаменував тріумфальну ходу невблаганної економічної логіки лібералізму, що спирається на право сильнішого, спричиняє зростання нерівності у світі.

ХХІ ст. стоїть перед основним викликом – реконструкцією людських спільнот. Лінійне продовження засад кінця ХХ ст. не передбачає гарно долі. Масовість та індивідуалізм, характерні для першої генерації технології інформації й комунікації , сьогодні змінюються іншою технологічною генерацією, де ідею інтеракції починають шукати в мережі. Когнітивне суспільство, що ґрунтується на поділі знань і пізнавальних явищ, спричинених інтерперсональними відносинами без кордонів, які стали можливими внаслідок глобалізації, мабуть, сприяли виокремленню пост матеріальних цінностей. Отже, солідарність і новий дух спільноти можуть знову і природним чином стати засадою організації життя, а також альтернативою руйнування і знищення суспільних зв’язків. У такому контексті соціалізуючи установи, особливо сім’я і школа, можуть знову відіграти роль бази, на основі якої формуватиметься майбутнє суспільство.

На думку М. Євтухіна, інтегральним показником результативності будь-якої педагогічної системи виступає рівень розвитку особистості [2, 43]. Пріоритетною системою суспільного прогресу сьогодні постає забезпечення верховенства загальних, сукупних інтересів людства. Із таких позицій слід оцінувати і сутність прогресу. Зростати має лише те, що зберігає основи життя, покращує якість життя і праці, зменшує залежність людини і стимулює її пориви до самовизначення, до прояву ініціативи, забезпечує впевненість людей у майбутньому. У цій ситуації є важливим консолідація суспільства на основі цінностей, які мають інтегральний характер для усіх його прошарків, незалежно від конкретних соціально-політичних сил, інтересів представників кожної з них. До таких цінностей передусім належить гуманізм. Це поняття поширюється на усі сфери життєдіяльності людини. У найзагальнішому розумінні гуманізм означає орієнтацію на саму людину, її запити і потреби. У гуманізмі втілюється порив особистості до щастя й досконалості [2, 46].

Однією з передумов входження України до європейської зони вищої освіти є реалізація ідей Болонського процесу, що потребує здійснення структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищою освітою. Приєднання України до європейського простору вищої освіти має визначити пріоритети процесу трансформування вищої технічної освіти – їх відповідність основним засадам Болонської угоди, що вимагає подолання низки проблем, які можуть виникнути.

Як стверджує В. Андрущенко, входження в Болонський процес вимагає радикальної модернізації змісту педагогічної освіти. Її лейтмотивом мають стати ліквідація застарілих міфів, своєрідної ідеологізації освіти, притаманної тоталітарному суспільству, вилучення дріб’язкового матеріалу й наближення до реального історичного процесу, сучасних соціокультурних реалій та прогнозованого майбутнього[1, 126].

Література:

1. Андрущенко В. П. Педагогічна освіта України: Болонські виклики і напрями модернізації / В. П. Андрущенко / Практична філософія. – Київ, 2004. – С. 124-128.

2. Євтух М. Б. Методологічні засади розбудови особистісно-орієнтованої навчальної діяльності у вищій школі / М. Б. Євтух / Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи: Методолог. семінар, 22 листоп. 2000 р. Зб. наук. праць. 3/За заг. ред. В. Андрущенко. – К.: Знання, 2000. – С. 42-49.