Право/1. История государства и права
К.і.н. Маложон О.І.
Київський
національний університет культури і мистецтв, Україна
Ідея правової держави
пов’язана з утвердженням суверенності народу, підпорядкування держави
суспільству.
Правова держава – це
система органів та інститутів, які гарантують і охороняють нормальне
функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон,
стосовно якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії,
та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни.
До недавнього часу
вчені намагалися виводити правову державу лише із взаємодії права і держави.
Через це правовою вважалася будь-яка держава, тому що не існує держави без
права, без правової системи, і навіть тією чи іншою мірою без самообмеження
правом. Нічого не міняє в цій ситуації проголошення основною ознакою правової
держави верховенство закону. Таке верховенство можливе і в тоталітарній
державі. В цьому випадку воно повернене проти народу, який перетворюється в
сукупність безправних підданих. А тому очевидно, що для правової держави, тобто
для такої де панує право, треба йти не від закону і навіть не від права
взагалі, а від громадянського суспільства, сучасне розуміння якого складалося паралельно
з удосконаленням уявлень про демократичну правову державу.
У словосполученні
“правова держава” на першому місці стоїть право, а на другому держава. Це
означає верховенство права у суспільстві. Основоположним началом права є
принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для
держави та її органів, для окремої особи, колективів, для всіх громадян країни,
така формальна рівність є властивістю права і виражає таку його специфіку як
справедливість. Право в суспільному житті виступає насамперед у формі законів
та інших нормативних актів. Тому громадяни і організації можуть бути юридично
рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто таких
відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.
Отже верховенство
права у суспільстві – основний принцип правової держави. Він зумовлює і інші
його принципи, зокрема підпорядкування закону самої держави та її органів,
посадових осіб, інших організацій, громадян. Правова держава характеризується
якістю власне закону. Він повинен бути справедливим, гуманним, закріплювати
невід’ємні природні права кожної людини: право на життя, на свободу, на
особисту недоторканість. Але свобода не є абсолютною. Вона допускає обмеження,
тобто має певну міру. Ця міра повинна бути рівною для всіх.
У правах людини
виражаються можливості її дій у різних сферах: економічній, політичній,
культурній, особистій. Отже, держава визнає автономію особи, щодо себе,
захищає, охороняє від свавілля права людини, які стають ядром усієї правової
системи. Закони та інші нормативні акти, які видає держава, узгоджуються з
правами людини, підпорядковані принципу їх непорушності. Саме тому непорушність
прав людини, її честі й гідності, її інтересів, їх охорона і гарантування –
один із принципів правової держави.
Ознаки правової
держави.
До основних ознак, за
якими державу можна було б визначити як правову, належать:
· закріплення у
конституції та інших законах основних прав людини;
· панування у
суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або
всього населення країни;
· врегулювання
відносин між особою та державою на підставі загально дозвільного принципу:
“особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом”;
· взаємна відповідальність
особи та держави;
· наявність у всіх громадян
правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і
навичок їх використання в практичному житті;
· розподіл державної
влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави;
· юридична захищеність
особи;
· високе становище у
суспільному та державному житті суду;
· неухильне виконання
законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя,
насамперед, державними органами.
Отже, наведені вище
ознаки повинні бути притаманні державі, що перетворюється на правову, в тому
числі й Україні.
Закріплення в
Конституції та інших законах України основних прав людини. У правовій літературі під ними розуміють певні
можливості людини, які необхідні їй для існування, розвитку, задоволення своїх
потреб у конкретно-історичних умовах і мають бути загальними і рівними для
всіх.
Можна сказати, що
держава є демократичною настільки, наскільки її законодавство відповідає
загальновизнаним правам людини. Конституція України – Основний Закон
Української держави, її первинний політичний та правовий документ. Вона
закріплює основні права та свободи громадян України в економічній, політичній,
культурній сферах, а також їх особисті права.
Панування у
суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або
всього населення країни. Ця
ознака визначає високий авторитет закону, повагу до нього. Законів необхідно
приймати стільки, щоб законодавчо були врегульовані всі основні сфери
суспільного життя. Вони повинні виражати волю більшості або всього населення
(це ознака демократичності закону). Воля більшості населення виражається через
органи держави – парламент і президента, а воля всього населення – через
референдум (всенародне голосування).
Врегулювання
відносин між особою та державою на підставі загально дозвільного принципу:
“особі дозволено робити те, що прямо не заборонено законом”. Відносини між особою та державою регулюються
на підставі загальних дозволів, тобто особа може вчиняти будь-які дії, якщо на
них не поширені якісь заборони з боку держави: продати машини, купити будинок,
отримати освіту, заповісти майно та ін.
Взаємна відповідальність
особи та держави. Закони видаються
державою. Прийнятий закон обов’язковий для держави, її органів, державних
службовців так само, як і для кожного громадянина. Якщо якийсь громадянин
учинив правопорушення, то він притягається державою до юридичної
відповідальності (адміністративної, кримінальної та ін.).
Однак держава, що
порушила право громадянина, завдавши йому шкоди (наприклад при незаконному
засудженні), повинна також нести відповідальність.
Наявність у
громадян правової культури.
Активна участь громадян у суспільно-політичному житті, побудові правової
держави неможлива без їх юридичної поінформованості, правової культури. Остання
включає в себе знання права, повагу до закону, готовність виконувати закон,
уміння користуватися законодавством у практичному житті.
Розподіл державної
влади між її органами: законодавчим, виконавчими та судовими. Суть цієї ознаки полягає в тому, що єдина
державна влада поділяється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову. Кожна
з них здійснюється державними органами певного виду (парламент; уряд і виконавчі
органи в центрі і на місцях; судові органи), що наділені певною самостійністю
стосовно один одного.
Юридична
захищеність особи. Тільки те
суспільство, в якому дотримуються права і свободи, гарантоване від свавілля,
диктатури, беззаконня. Важливим є закріплення в Конституції та інших законах
держави не тільки прав і свобод, а й засобів їх охорони та захисту.
Високе становище в
суспільному та державному житті суду. Ця ознака є найефективнішою юридичною гарантією прав і свобод громадян.
Діяльність суду повинна ґрунтуватися на гласності, безпосередності; рівності
сторін, презумпції невинуватості особи (у кримінальному праві).
Неухильне виконання
законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя,
насамперед, державними органами.
Зміст цієї ознаки полягає в тому, що держава, яка прийняла закон, не може сама
ж його порушувати. Для держави закон є обов’язковим, як і для кожного
громадянина. При порушенні органом держави або її службовою особою права
громадянина останній може звернутися до суду за захистом цього права.
Наведені ознаки
правової держави визначають шляхи і напрями її формування. Хоч на практиці,
поряд з юридичними, необхідно приділяти увагу й соціально-економічним,
політичним факторам. Виконання тільки юридичних заходів, що не ґрунтуються на
відповідних матеріально-духовних засадах, може призвести до створення
формальної структури правової держави.