Медицина/2. Хірургія

к.мед.н. ¹Мороз І.П., к.мед.н., доцент ^1,2Шипитяк Є.Г.,

гол. лікар ¹Стрийський Я.М.

¹Дрогобицька міська лікарня №3 (онкодиспансер),

²Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка, кафедра анатомії, фізіології та валеології, Україна

РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА РАК ЕНДОМЕТРІЮ У м. ДРОГОБИЧІ ТА РАЙОНІ ЗА 1996-2005 рр.

Рак тіла матки виходить на перше місце по частоті серед злоякісних пухлин жіночих статевих органів. В Україні протягом 2000 – 2010 рр. захворюваність становила 27,54 на 100 тисяч жінок. Найбільш високий рівень захворюваності спостерігався у великих індустріальних центрах – Київ, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Донецьк.

В структурі захворюваності злоякісними пухлинами тіла матки до 75% становлять жінки в пре- і постменопаузі (старші 50 років), але в останні роки спостерігається тенденція омолодження контингенту хворих. За деякими літературними даними, аденокарцинома ендометрію діагностується у 10% жінок у віці менше 40 років.

Вибором методу лікування раку ендометрію при відсутності прямих проти показів (генералізація процесу, важкі супутні захворювання) – хірургічне лікування є основним або першим етапом у лікуванні таких хворих.

Основний шлях метастазування раку тіла матки лімфогенний. Клінічний досвід багатьох тисяч операцій показує, що видалення пухлини до формування реґіонарних і віддалених метастазів забезпечує стійке вилікування більшості хворих. Вже на першій стадії хвороби у 38% хворих під час операції виявляється розповсюдження пухлини, чого не було до операції. А метастази в лімфовузлах тазу виявляються у 15% випадків.

При появі метастазів раку матки в реґіонарних лімфовузлах, їх бар’єрна імунологічна функція на якийсь час затримує широку дисемінацію процесу, тому в тих випадках, коли процес не вийшов за межі органу і реґіонарних лімфовузлів І порядку, застосування розширеного оперативного втручання може забезпечити тривале виживання хворих зі злоякісними пухлинами матки.

При значному місцевому і реґіонарному розповсюдженні процесу підвищується ймовірність появи ортоградних і ретроградних лімфо генних метастазів у віддалені лімфовузли, а також гематогенні метастази. Ясно, що при цьому хірургічне втручання, на правлене на первинну пухлину і її реґіонарні лімфатичні колектори, не вирішують основних проблем лікування. Але видалення основної маси пухлини, без сумніву сприяє реалізації ефекту медикаментозного лікування, направленого на дисиміновані ракові клітини.

Не слід недооцінювати важливість клінічного студіювання раку матки на етапі доопераційного обстеження, яке визначає об’єм оперативного втручання. Необхідно також уточнити локалізацію пухлини, її гістологічну структуру і ступінь диференціації, ймовірність реґіонарних метастазів.

Нами проаналізовані результати лікування пацієнток, хворих на рак ендометрія за 10 років (1996-2005) по комп’ютерній базі даних онкологічної лікарні №3 м. Дрогобича.

Всього проліковано 168 хворих. Захворюваність на рак ендометрію поступово зросла з 14-15 до 19-21 випадків на 100 000 жіночого населення.

Хворіють переважно жінки віком 50-69 років – 69%, але 9% пацієнток були молодші 50 років, та 22% старші 70.

У морфологічній структурі пухлин основне місце займають залозисті раки різного ступеня диференцировки: високодиференційовані у 73, помірно-диференційовані у 51, низькодиференційовані у 32, інші (в т.ч. мезонефроїдні, саркоми) у 12 хворих. Так як і для раків шийки матки спостерігається тенденція до збільшення частки низькодиференційованих форм.

Розподіл по стадіях захворювання, представлений на діаграмі, показує, що залишається високою питома вага І та ІІ стадій, що покращує прогноз.

Висновок: Лікування пацієнток проводилося згідно діючих стандартів. Тільки хірургічно було проліковано 45, комбіноване лікування (операція + променеве лікування) – 90, паліативне та симптоматичне – 33 хворих.

В процесі диспансерного спостереження встановлено, що 107 пацієнток (63,7%) спостерігаються більше 5 років без ознак прогресування захворювання.