Канд. пед. наук Ірклієнко Вікторія Степанівна,

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Соціально-педагогічні можливості народного свята як моделі високоестетизованого побуту

Сучасні умови реформування освітньої галузі в Україні базуються на поглядах, які засвідчують, що система освіти є провідним соціальним інститутом, де особистісно-розвивальна парадигма у педагогіці витісняє технократичний підхід до формування особистості і вимагає максимального залучення ціннісно-смислових, почуттєво-емоційних чинників навчання і виховання. Така система освіти має на меті формування самодостатньої людини, здатної зреалізувати себе не тільки у професійній сфері, але й у соціальному та особистому житті. Формування особистісних новоутворень, уміння творчо навчатись на основі наукових знань і суспільного досвіду дає можливість людині комфортно почуватися у системі моральних, естетичних, гуманітарних координат, за якими функціонує суспільство.

Важливим аспектом є поєднання природних, історичних, релігійних, культурних, матеріальних, соціальних умов, в яких живе, навчається і працює людина. Тому традиційно незмінні духовні цінності української спільноти – щасливе життя у мирі та злагоді, прагнення людини до свободи, родина, рідний край, його процвітання – є запорукою самоусвідомлення, саморозвитку та самореалізації людини. Зазначимо, що сьогодні суттєво змінилося повсякденне життя людей, яке безпосередньо пов’язане із сферою побуту. Важко уявити особистість поза побутом, бо це означає стверджувати, ніби людина може існувати поза межами культури. Саме побут, взаємопов’язаний із багатьма суспільними явищами, впливає на розвиток економіки, політики, культури, сім’ї та інших сфер суспільного життя. Побут – це сукупність умов, засобів, форм і способів задоволення матеріальних і духовних потреб членів суспільства, які історично змінюються, проявляються у певному укладі чи способі життя і залежать від рівня розвитку виробництва, суспільно економічних відносин, загального стану культури даного народу [1, с.134].

Важливими формами українського побуту вважаються національні звичаї, традиції, обряди, народна творчість тощо. Урочисті, важливі, знаменні події особистого та соціального життя людини втілювалися у народних святах, які є моделлю високоестетизованого побуту українського народу і у сконцентрованому вигляді відображають систему знань про оточуючий світ, основні події функціонування людини, життєві закони, норми, цінності суспільства, типи поведінки і спілкування, уявлення про організацію матеріального і духовного середовища. Вони характеризуються поліфонічним впливом на особистість, синтетичним використанням різноманітних видів мистецтва. Засоби музичного й літературного фольклору, народних танців і ігор, декоративно-прикладного, театрального, хореографічного мистецтва розкривають переживання особистості стосовно дійсності.

Зазначимо, що проблема вільного часу у контексті побутового, повсякденного життя особистості дедалі стає гострою і потребує активного реагування не тільки родини, але й суспільства, зокрема школи. Включення підростаючого покоління до процесу підготовки і проведення народного свята дає можливість створення умов для її самоусвідомлення, саморозвитку та самореалізації. Тим більше, що зміни у сферах життєдіяльності сучасної людини відображають певну руйнацію національної самоідентифікації особистості. Тому виникає необхідність і можливість штучного створення зразка народного свята, який є доступним, цікавим для людини і у ході якого здобуваються знання, формуються певні уміння і навички, які можуть бути зреалізовані у повсякденному житті, самостійно перенесені для вирішення нового завдання, проблеми, пошуку нових рішень.

Моделювання народного свята у виховній роботі школи ґрунтується на принципах гуманізму, демократизму, культуровідповідності, наступності та спадкоємності освіти й виховання поколінь, єдності сім’ї, школи, позашкільних і державно-громадських установ. Принцип гуманізму передбачає визнання цінності особистості кожного учня, гуманне ставлення до дитини; демократизму – поєднання педагогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи дитини; культуровідповідності – в опануванні молодим поколінням певних набутків народної культури. Особлива роль в організації і проведенні народного свята належить запровадженню принципу народності. Народознавчий компонент змісту виховання передбачає розкриття матеріальних особливостей побуту, трудової діяльності українського народу та духовного досвіду поколінь. Він передбачає наступність і спадкоємність освіти й виховання, відродження народної духовності через залучення до народних традицій, звичаїв, обрядів. Важливим також є принцип єдності сім’ї, школи, позашкільних і державно-громадських установ. Він передбачає гармонізацію родинного і суспільного виховання через співпрацю, суспільно корисну діяльність, колективну творчість і співдружність учасників виховного процесу (учні, учнівські організації та об'єднання; органи учнівського самоврядування; адміністрація школи; класні керівники; вчителі-предметники; представники позашкільних освітніх, медичних установ; представники церкви та громадських організацій).

Отже, народне свято як модель високоестетизованого побуту українців виступає самобутнім культурно-історичним явищем, яке забезпечує сприятливі умови для розвитку особистості.

Література:

1. Шаповалова Л.О Поняття побуту: сутність та структура / Гуманітарний вісник ЗДІА, 2010, вип. 42. – С.131-137.