Д.пед.н. Сулаєва Н. В.

Полтавський національний педагогічний

університет імені В. Г. Короленка, Україна

Мистецька освіта майбутніх учителів:

поєднання формального й неформального її видів

Інтеграція України в світовий освітній простір вимагає оновлення підходів до підготовки фахівців, зокрема, викладачів мистецьких дисциплін, які б на високому рівні використовували потенціал різних видів освіти (формальної та неформальної). Підґрунтя для їх взаємовпливу й взаємопроникнення закладені вітчизняними науковцями й практиками О. Комаровською, Л. Масол, Н. Миропольською, М. Лещенко, Г. Падалкою, О. Ростовським, О. Рудницькою. У переважній більшості дослідниками вживається поняття «мистецька освіта», термін «неформальна мистецька освіта» практично не зустрічається. Тому його визначення не було зафіксоване в науковому просторі. На основі теоретичного аналізу поглядів науковців на формальну й неформальну освіту й емпіричного дослідження сучасного стану мистецької освіти вводимо до наукового обігу авторське тлумачення категорії «неформальна мистецька освіта» – освітня мистецька діяльність особистості, що організована поза формальною мистецькою освітою й не супроводжується видачею диплома офіційного зразка [3, с. 41].

З урахуванням означеного поняття класифікація мистецької освіти, запропонована О. Комаровською та Л. Масол [1, с. 504] окрім загальноприйнятих класифікаційних характеристик (за метою, змістом, віковим адресатом), може бути доповнена поділом за способом організації та отримання освіти – формальний і неформальний. Це зумовлено тим, що компоненти мистецької освіти (професійна й загальна; музична, художня, театральна, хореографічна, кіноосвіта; дошкільна, шкільна та освіта дорослих) можуть бути представлені в координатах формальної та неформальної освіти. Так, професійну мистецьку освіту можна здобути шляхом навчання в спеціалізованих мистецьких освітніх закладах або через участь у неформальних мистецьких колективах. Наприклад, вітчизняні оперні (народні артисти І. Козловський, С. Козак і ін.) та естрадні співаки (народні артисти О. Пономарьов і Л. Лижичко) мають консерваторську освіту. Водночас шлях на сцену не менш відомих виконавців (а отже, становлення їх як професійних співаків): народних артистів Н. Матвієнко, Р. Кириченко, заслуженого артиста С. Вакарчука – пролягав через участь у неформальних мистецьких колективах. Ці приклади є свідченням можливості професійного мистецького розвитку як здобувачів неформальної, так і формальної (спеціальної) мистецької освіти.

Отже, авторський підхід передбачає доповнення класифікаційних характеристик мистецької освіти: за способами організації та отримання (формальну, неформальну); за метою (професійну (спеціальну), загальну (загальнокультурну)); за змістом (музичну, художню, театральну, хореографічну, кіноосвіту); за віковим адресатом (дошкільну, шкільну, освіту дорослих).

Означений підхід вимагає часткового переформатування системи професійної підготовки викладачів мистецьких дисциплін, які б на однаково високому рівні були здатні надавати як формальну, так і неформальну мистецьку освіту. Так, студент вищого навчального педагогічного закладу, який здобуває мистецьку спеціальність (учителя музичного, хореографічного, образотворчого мистецтва) має бути готовим до педагогічної взаємодії не тільки в межах формальної мистецької освіти, а й реалізуватися як фахівець у позанавчальний час в просторі неформальної мистецької освіти.

Це стає можливим за умови створення в педагогічному ВНЗ спеціальних умов, які б забезпечували можливість отримання студентом формальної й неформальної мистецької освіти. Такими умовами є систематична реалізація формальної мистецької освіти та надання можливості майбутнім фахівцям відвідувати художньо-творчі колективи, мистецько-освітня діяльність у яких носить неформальний характер.

Ефективність отримання неформальної мистецької освіти залежить від цілеспрямованого менеджменту, що передбачає визначення необхідного структурно-ресурсного забезпечення неформальної мистецької освіти (правового, інформаційного, кадрового, матеріального та фінансового), використання змістових потенціалів художньо-творчих колективів, створення системи наскрізного менеджменту мистецько-освітньої діяльності студентів на основі цілеспрямованого стратегічного планування, консалтингу та структурування неформальної мистецької освіти

Отримувачі формальної й неформальної мистецької освіти на власному прикладі переконаються в доцільності реалізації базового освітньо-виховного компоненту (має формальний характер) в поєднанні з позаурочним, позашкільним компонентами (носять переважно неформальний характер) та компонентами художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання (характеризуються неформальністю), які спрямовані на досягнення основної мети: «у процесі перцептивно-аналітичної і художньо-практичної діяльності формувати в дітей цілісний художній образ світу як інтегральну основу світогляду, виховувати естетичне ставлення до явищ дійсності й особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, стимулювати творчий потенціал особистості, розвивати загальні й спеціальні здібності, якості й компетентності, художньо-образне мислення, потребу і здатність до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення» [2, с. 4].

Література

1. Енциклопедія освіти / Академія пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

2. Масол Л. Про історію викладання предметів художньо-естетичного циклу у вітчизняній освіті [Електронний ресурс] / Л. Масол. – Режим доступу до ст. : www.ippo.org.ua/files

3. Сулаєва Н. В. Неформальна мистецька освіта майбутніх учителів у художньо-творчих колективах : дис.. … докт. пед. наук : 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти / Наталія Вікторівна Сулаєва. – К., 2014. – 591 с.

4. Сулаєва Н. В. Підготовка вчителя в педагогічному просторі неформальної мистецької освіти : монографія [Текст] / Наталія Сулаєва. – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. – 408 с.