Филологические науки/ 6.Актуальные проблемы перевода.

Кандидат культурології, професор з наказу кафедри іноземної філології

Білецька Оксана Олександрівна

Київський національний університет культури і мистецтв

Культурно-маркована інформація як об’єкт перекладу

Проблема співвідношення й взаємозв’язку мови й культури завжди викликала значний інтерес багатьох лінгвістів, які, незважаючи на своєрідність підходів до даного питання, розглядають культуру й мову у взаємодії. Сучасна лінгвістика прагне осягнути культурну свідомість окремо взятих націй через мовні засоби. Більшість учених-лінгвістів вважають, що мова, будучи явищем соціальним, може й повинна розглядатися не тільки із винятково лінгвістичної точки зору, але, що саме головне, із екстралінгвістичної або культурологічної, тому що вона сама, з одного боку, є частиною культури, а з іншого, – «дзеркалом», що відтворює її своєрідність і багатство.

Будь-яка культура є невід’ємною складовою сфери існування людини як соціальної істоти. Здатність орієнтуватися в навколишньому світі, пізнавати його є одним з найважливіших умінь людської особистості. Людина перебуває в постійній взаємодії з навколишнім світом, збираючи інформацію про нього, тим самим у свідомості людини відбивається навколишня дійсність. Отримані знання виражаються за допомогою мови. Мова не існує поза людиною, і людина не існує поза мовою. Мова – це знаряддя пізнання, за допомогою якого людина пізнає світ і культуру... це знаряддя культури: вона формує людину, визначає його поведінку, спосіб життя, світогляд, менталітет, національний характер, ідеологію [7].

У свою чергу, перекладач наводить містки між культурами, наукою, політикою різних народів, що результує у взаємозбагаченні.

Визначення та типологія інформації є актуальною проблемою в перекладознавстві, оскільки процес перекладу визначається як «передача інформації, що міститься в творі, засобами іншої мови», а функціонально-комунікативна еквівалентність є оптимальним балансом семантики та форми, денотативної, конотативної, стилістичної, культурної та прагматичної інформації текстів оригіналу та перекладу [7]. На думку В. С. Виноградова, інформація, що повідомляється в оригіналі, є тією інваріантної основою, яку слід зберегти незмінною і в перекладі. Під інформацією В. С. Виноградов розуміє увесь зміст, усі відомості як смислового, так і стилістичного, емоційно-експресивного, функціонального, оцінного, жанрового, естетичного характеру, закріплені в оригінальному тексті, що мають бути передані під час перекладу іншою мовою [1].

І. Р. Гальперін зазначає, що інформація – категорія мовлення, а зміст –категорія мови; інформація мовної одиниці породжується у мові на основі її змісту; «не лише слово, але й інші одиниці мови стають одиницями мовлення». Слово реалізує своє конкретне значення тільки в контексті, тому в перекладознавстві важливо говорити не тільки про інформативний обсяг слова, а також про текстову інформацію [2].

В останні десятиріччя поняття «культура» набуває все більш широкої інтерпретації. На зміну розуміння культури як сукупності матеріальних та духовних здобутків цивілізації прийшло розширене трактування цього терміну, що включає всі особливості історичних, соціальних і психологічних явищ нації. Ми з вами найчастіше говоримо про переклад у межах одного культурного ареалу, який умовно можна назвати європейсько-північноамериканським. У цьому ареалі панівне становище посідають споріднені між собою індоєвропейські мови – англійська, французька, російська, іспанська, італійська, українська, німецька, польська... Між людьми, які розмовляють цими мовами, існують істотні відмінності, і все ж певні спільні риси менталітету просвічують крізь ці відмінності. Завдяки цьому сприймання першотворів при перекладі відбувається легше й інтенсивніше [3].

Вірне розуміння художнього тексту залежить від знання культури народу, мовою якого створювався літературний твір, тому важливим моментом під час перекладу є передача культурної інформації – «сукупності маркованих знань і уявлень носіїв певної етнічної культури».

Культурна інформація включає реалії, константи культури та символи. Реалії – одиниці національної мови, що позначають унікальні референти, властиві одній лінгвокультурі та відсутні в іншій. У перекладі існують різні способи передачі інформації, пов'язаної з реаліями: тлумачення, примітки, виноски, коментарі; гіпо-гіперонімічні, гіперо-гіпонімічні, еквонімічні заміни, транскрипція, транслітерація, калькування тощо. Так, орієнтацією на адресата чужої культури обумовлені прагматичні концептуальні перетворення в перекладах – заміна реалій оригіналу реаліями мови перекладу [4].

Символи – «естетично канонізовані, культурно значимі концептуальні структури іншої, ніж первинний зміст реалії чи знака, понятійної сфери, яка характеризується образністю, вмотивованістю, дейктичністю, імперативністю, психологічністю» – також стають наріжним каменем для перекладача. Так, символіка кольорів різна в різних народів: в українському узусі чорний колір традиційно асоціюється з нещастям, чимось неприємним і прикрим («чорна робота» – брудна, важка фізична робота; «чорний день» – період негод, нещастя; «чорний шар» – голос, поданий проти чого-небудь, чорний – колір жалоби); в китайській мові за словом чорний історично закріплені позитивні асоціації (позитивних персонажів в пекінській опері розфарбовували чорною фарбою; фразеологізм «чорне обличчя» символізує справедливість і непідкупність; «чорний кінь» – несподівано виявлений талант) [5].

Компонентом культурної інформації можуть виступати міфи – фіктивні закріплені в етносвідомості ідеї, які приймаються на віру всіма представники етносу й не потребують доведення чи спростування [6]. Міфологічну інформацію на мовному рівні представляють міфологеми.

Адекватність перекладу залежить від знання культурних, етнічних стереотипів народу. Стереотипи – детерміновані культурою, впорядковані та фіксовані структури етнічної свідомості, які уособлюють результат пізнання дійсності етнічною спільнотою і є схематизовано стандартною ознакою, матрицею предмета, події, явища. Так, до гендерних стереотипів відносять: жінки – слабка стать; призначення жінки – бути матір'ю та дружиною; жінка не може бути керівником; всі жінки хочуть одного – вийти заміж; чоловіки – сильна стать; чоловіки не плачуть; всі чоловіки зраджують дружинам; чоловіки мають керувати. Існують вікові стереотипи: всі діти – чисті душею; всі підлітки – «важкі»; молоді люди страждають легковажністю; літні люди – консерватори; старі – буркуни [5].

Етнічні стереотипи закріплюють у свідомості людини культурні традиції, обряди, ритуали, звичаї, вірування, забобони, особливості мовної та невербальної поведінки тощо. За етнічними стереотипами, американці – честолюбні; прибалтійці – повільні; англійці – консервативні; японці – працелюбні тощо [6].

Складніша ситуація виникає, коли перекладається твір з іншого культурного ареалу. Основні труднощі, які підстерігають перекладача, можна охарактеризувати наступним чином [3]:

1. відсутність спільної духовної основи у двох культур, що належать до різних ареалів;

2. відмінні стосунки між людьми;

3. екзотичні реалії - звичаї, одяг, страви, напої, житло, посуд;

4. велика граматична відстань між мовою-джерелом і мовою перекладу;

5. відмінні принципи побудови літературного твору;

6. алюзії, абревіатура.

Під час передачі культурної інформації перекладач використовує різні установки [6]:

• універсалістську, що нівелює або робить мінімальним розбіжність онтологій і культур до рівня можливості компетентного читача розуміти ці відмінності (установка на інваріантність);

• етнокультурну, що визначає адаптацію адресата перекладу до чужої культури й онтології шляхом переключення етнокультурної домінанти на іншу, близьку етносвідомості читача та його сприйняттю прагматичного впливу тексту (установка на повноцінність й адекватність)

• установку на відчуження повністю занурює читача перекладу в іншу, чужу для нього культуру, побут і навіть мовлення (при збереженні синтаксису вихідного тексту) та дозволяє адресату вільно адаптуватися до них за допомогою коментарів, приміток, пояснень перекладача (установка на еквівалентність) .

У свою чергу, перекладач у процесі практичної роботи має справу також із культурою самого автора вихідного тексту, він повинен бути апріорі готовим до присутності в цьому тексті суто національного забарвлення, яке не піддається дослівному перекладові.

У процесі перекладу сам перекладач повинен володіти «культурною компетенцією», тобто знанням чужої культури, аби виявити в тексті специфіку культури. Розуміння між людьми передбачає не лише знання граматики, але й наявність спільних культурних передумов [3].

Перекладач повинен досконало знати власну культуру, як і бути достатньо ознайомленим із особливостями культури нації – носія мови перекладу. Таким чином, переклад – це своєрідний діалог двох культур, який передбачає вміння перекладача відрізняти своє від чужого. При цьому не повинна виникати й реалізовуватися якась "змішана культура", що негативно відбилося б на якості перекладу. До того ж слід мати на увазі, що все це стосується не лише літературного, але й науково-технічного перекладу, оскільки фахові тексти значною мірою увібрані в рамки контексту культури. Нерідко перекладач, недостатньо ознайомлений зі специфікою національної культури, яка іманентно проявляється у тексті вихідної мови, вдається до описового перекладу, що не може відповідати ілокуції автора тексту.

Отже, кожен народ відображає свої уявлення, свій особливий спосіб мислення, образність світогляду, національну індивідуальність у мовному вираженні предметів і явищ. Тут можуть спостерігатися як подібності, так і відмінності, що свідчить відповідно про близькість чи віддаленість мов, культур, менталітетів.

Ці відмінності в мовах зумовлюються різними історичними, географічними, культурними, економічними й іншими причинами, а перекладач стає, по суті, посередником не лише між мовами, але й культурами. Тому такою важливою стає освіченість самого перекладача (мається на увазі обов'язкове знання історії, культури, географії, побуту народу, який репрезентований мовою оригіналу).

З іншого боку, про «європейськість» нації можуть свідчити мовні ідентичності як віддзеркалення аналогічних суспільних та культурних процесів у періоди формування нації.

Література:

1. Виноградов В. С. Перевод : Общие и лексические вопросы : Учебное пособие. / В. С. Виноградов – з-е изд. – М. : КДУ, 2006. – 240 с.

2. Гальперин И .Р. Текст как объект лингвистического исследования. / И. П. гальперин. // Издание 5-е, стереотипное. – М.: КомКнига, 2007. - 144 с.

3. Кияк, Т. Р. Перекладознавство (німецько-український напрям) : підручник / Т. Р. Кияк, А. М. Науменко, О. Д. Огуй. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. – 543 с.

4. Литвин И. Н. Проблема типологии информации в теории и практике перевода // Вісник Черкаського університету. Серія «Філологічні науки». – Вип. 7 (220). – Черкаси, 2012. – 133 с. – С. 12-20

5. Сальников Н. М. Язык – Культура / Н. М. Сальников // Сборник научных трудов МГЛУ № 426. – Москва : – 1996. - 312 с.

6. Селіванова О. О. Світ свідомості в мові. Мир сознания в языке. Монографічне видання / О. О. Селіванова. – Черкаси : Ю. Чабаненко, 2012. – 488 с.

7. Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии / Э. Сепир. – Москва, – 1993. – 244 с.