Аналіз проблеми психологічного благополуччя лікарів, які надають довготривалу медичну допомогу.

Корнієнко В.В.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кузнецов В.А.

Лікар Дніпропетровської дитячої міської клінічної лікарні №5

Доведено, що емоції, як позитивні, так і негативні, являються невід'ємною складовою життєдіяльності людини і залишають відбиток на психічному та психологічному здоров’ї особистості. Негативні емоції мають більш широкий спектр, ніж позитивні, і діляться на біологічні (тривога, страх, страждання, гнів і їх похідні) і соціальні (сором, вина, страх втрати свого «я»). Особливе місце серед них посідає тривога, яка вважається одним з найбільш давніх еволюційних механізмів. Вона деякою мірою є індикатором психологічного благополуччя й рівноваги особистості, а також багато в чому визначає поведінку людини[1;4;5;9].

Метою нашого дослідження є вивчення взаємозв’язку емоційного супроводу професійної діяльності лікарів педіатрів і лікарів психіатрів та їх психологічного благополуччя.

Вплив інтенсивності фізичних, інтелектуальних та емоційних навантажень на психологічне благополуччя лікарів, які надають довготривалу медичну допомогу ми перевірили за результатами методики «Діагностика рівня емоційного вигорання», тесту життєстійкості (Методика С. Мадді, адаптация Д.А. Леонтьева), методики діагностики типу емоційної реакції на вплив стимулів навколишнього середовища та оцінкою нервово-психічної стійкості в стресі методикою «Прогноз»).

Аналіз даних дав наступні результати.

У лікарів, які надають довготривалу медичну допомогу та часто відчувають лише фізичні навантаження, в меншій мірі схильні до психологічних проблем. Серед тих лікарів, які завжди відчувають психоемоційні навантаження в процесі роботи мають сформований синдромом «емоційного вигорання» та низькі показники життєстійкості і нервово-психічної стійкості. А ті хто ніколи не відчував психоемоційних навантажень – емоційно врівноважені та психологічно благополучні. Отже, у лікарів, які надають довготривалу медичну допомогу та мають психоемоційні навантаження, є проблеми з психологічним благополуччям та ризик появи синдрому емоційного «вигорання».

У лікарів, які найчастіше зазнають психоемоційні навантаження вище показник «резистенції» і таких симптомів «вигорання», як: психосоматичні розлади, незадоволеність собою та вибір неадекватного емоційного реагування. А ті, які часто відчувають фізичні навантаження, в меншій мірі схильні до «емоційного вигорання». Але чим менше у своїй професійній діяльності лікарі, відчувають фізичні навантаження, тим менше вони відчувають особисту відстороненість і незадоволеність собою.

Нами також було визначено, що одними з істотних факторів, які не знижують рівень психологічного благополуччя та перешкоджають посиленню «емоційного вигорання» є прийняття особистої відповідальності за свою роботу. Якщо лікарі, які надають довготривалу медичну допомогу, через невдачі або погане самопочуття займають пасивну позицію і звинувачують оточуючих, почуття безсилля і безнадійності у них значно збільшується. Така пасивна позиція медика змушує його капітулювати перед зовнішніми обставинами і відчувати себе жертвою, що теж сприяє виникненню «емоційного вигорання».

За допомогою статистичного аналізу виявлено достовірні відмінності між групою з відсутністю «емоційного вигорання» і групою досліджуваних зі сформованим синдромом «емоційного вигорання»

Визначено, що у лікарів, які надають довготривалу медичну допомогу, з високим ступенем «емоційного вигорання» та низькими показниками рівня психологічного благополуччя переважає мотив уникнення невдачі, внаслідок того, що такі працівники постійно відчувають стрес, тривогу, викликані відчуттями власної неспроможності, страхом перед активними діями із-за думки про можливість потерпіти невдачу, провал. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що мотив уникнення невдачі (36,4%) є мотивом, властивий лікарям з високим ризиком виникнення «емоційного вигорання», наявність мотиву прагнення до успіху (63,6%) - знижує ризик «емоційного вигорання ».

Отже, можна зробити висновок, що у лікарів, які надають довготривалу медичну допомогу, можуть переважати яскраві і бурхливі емоції. Такі люди жваво відгукуються на будь-які події, що відбуваються, настрій протягом дня у них сильно коливається, агресія виразна, емоційні переживання бурхливі. Швидкість виникнення «емоційного вигорання» та низьких показників психологічного благополучча залежить також і від особистісних особливостей, це: сором'язливі, емоційно нестійкі люди, імпульсивні і нетерплячі, з меншою самодостатністю, високою емпатією і реактивністю. «Емоційно вигорають» активні в спілкуванні люди, які сприймають все близько до серця, викладаються повністю, бажаючи допомогти людям і як наслідок – показники психологічного благополуччя низькі.

Емоційна стійкість, як здатність зберігати оптимальні показники професійної діяльності при впливі емоціогенних чинників, також багато в чому залежить від особливостей самооцінки (неадекватна самооцінка продукує зниження емоційної стійкості). Вона тісно пов'язана і з тривогою - властивістю, істотно обумовленою біологічно.

Для групи опитаних з відсутнім синдромом «емоційного вигорання» та оптимальними показниками психологічного благополучча характерні протилежні риси. Ці люди холодні, жорсткі, формальні в контактах. Вони не цікавляться життям оточуючих, відсторонені від людей, намагаються працювати наодинці, уникають колективних заходів.

Виникаючі негативні або жорсткі установки по відношенню до людей можуть мати прихований характер і спочатку виявлятися у внутрішньому роздратуванні, почутті неприязні, яке стримується, але поступово можуть виникати і емоційні спалахи, що проривається роздратування, нестриманість або відкриті конфліктні зіткнення.

Визначено, що прояв професійного «вигорання» - це поступово наростаюче невдоволення собою, зменшення почуття особистої успішності, розвиваються байдужість і апатія, зменшення відчуття цінності своєї діяльності. Помічаючи за собою негативні почуття чи прояви, людина винить себе, у неї знижується як професійна, так і особистісна самооцінка. Вона починає переживати почуття власної неспроможності, байдужість до роботи, а можливо, і втрату перш значущих для неї життєвих цінностей.

Доведено, що механізмом формування професійного стресу в лікарів є комбінація високого контролю над проявами негативних реакцій, високого рівня тривоги, песимістичності й зниження здатності до інтегрованості поведінки в стресових ситуаціях, пов'язаних із професійною діяльністю.

А стресостійкість у лікарів пов'язана з низькими показниками ворожості, з високим рівнем альтруїзму, самоприйняття, здатності до використання інтелектуального потенціалу в стресових професійних ситуаціях.

Посилення суб'єктивного дискомфорту в лікарів, пов'язаного з робочими ситуаціями, сполучене зі збільшенням кількості соматичних скарг, як однієї з форм прояву афективних розладів, зв'язаних зі стресом на роботі.

У лікарів у стані професійного стресу виявлена дисгармонійність опановуючої поведінки, структура якої характеризується використанням копінгів «установка власної цінності», «співробітництво» і «самозвинувачення», «агресія», а також відзначене активне використання механізму психологічного захисту «регресія».

У лікарів, що суб'єктивно переживають на роботі стан стресу, і в лікарів, з об'єктивно високими показниками професійного стресу, виявлена подібна особистісна структура. Вона характеризується емоційною лабільністю, ригідністю, низьким рівнем самоприйняття й екстернальністью в галузі міжособистісних відносин.

Визначеність професійного стресу в лікарів пов'язана зі стажем роботи. Показники фактора «професійний стрес» у лікарів зі стажем роботи понад 15 років вірогідно вище аналогічного показника в лікарів, чий стаж менш 15 років. У лікарів зі стажем роботи більш 15 років суб'єктивна оцінка емоційного дискомфорту не відповідає об'єктивно визначеності професійного стресу внаслідок активного використання психологічного захисту «витіснення».

Інтенсивність емоційного вигорання в лікарів-психіатрів значно вище, ніж у педіатрів. Це пов'язане з відмінностями структури захисно-опановуючої поведінки й рівня самоприйняття. Структура механізмів психологічних захистів педіатрів характеризується більш інтенсивним використанням захисту «заперечення». У структурі опановуючої поведінки лікарів-психіатрів переважає неадаптивний копінг «безнадійність». У лікарів-педіатрів відзначений більш високий, у порівнянні з лікарями-психіатрами, рівень самоприйняття. Все це говоить про те, що робота з діагностики й психопрофілактики має проводитися з лікарями, які надають довготривалу медичну допомогу регулярно для збереження їх психологічного та психічного здоров’я.

Використана література.

1.Бодров В.А. Когнитивные процессы и психологический стресс // Психол. журн. 1996. - № 4. - С. 64-74.

2.Bellani M.L., Furlani F. Burnout and related factors among HIV/AIDS health care workere. AIDS Care, 1996, pp.207-221

3. Eliot, R. (1994). From Stress to Strength: HowtoLighten Your Load and SaveYour Life. New York: Bantam Books.

4. Gipps Caroline. Beyond Testing: Towards a Theory of Educational Assessment.- London.- Washington, D.C. -1995.- 199p

5. Iacovides A; Fountoulakis K; Moysidou C; Ierodiakonou C, Burnout in nursing staff: a clinical syndrome rather than a psychological reaction? -Gen Hops Psychiatry 1997. Vol 19(6) pp. 419-28

6.Leiter M.P., Harvie P. The correspondece of patient satisfaction and nurse burnout//Social Science and Medicine. 1998.V.47 (10). Pp. 1611 -1617

7.Maslach, C. & Leiter, M. P., (2000). Preventing Burnout and Building Engagement: A Complete Program for Organizational Renewal. San Francisco, CA: Jossey-Bass.

8.Stechmiller, J., & Yarandi, H. (1993). Predictors of Burnout in Critical Care Nurses. Heart & Lung. 22, 6, 534-41.

9.Visintini R; Campanini E; Fossati A; Bagnato M; Novella L; Maffei C «Psychological stress in nurses' relationships with HIV-infected patients: the risk of burnout syndrome» .1996, AIDS Care, 8, pp. 183-194.